Ольга Халепа

Дивно, що деякі книги, попри свій важкий зміст, читаються напрочуд легко. Можливо, "винна" у цьому атмосфера чи певна схожість з історією власної родини. Можливо, але це не точно. Головне, що книга торкається серця.

Цей історичний роман охоплює події 1921 - 1943 років на Слобожанщині, а саме - на Харківщині.

Становлення і розвиток села Яковлівки (спочатку був хутір Якова), людей, родин. Історія, але ж яка вона несправедлива!

Розумієш, що цим людям НІКОЛИ не жилося легко. Головний герой, той самий Яків Логвиненко, що заснував свій хутір (переїхавши у степ не від гарного життя, а тікаючи від переслідувань у куркульстві), пережив Першу світову, колективізацію, голодомор, свавілля совєцької системи, окупацію, терор загарбників. І не лише він, усі мешканці села.

Жодного спокійного періоду життя, трохи "попустить" і знову коліщата долі крутять і вертять простими людьми, хліборобами, які нікому не спричинили лиха, а працювали і хотіли жити, але ж кожна влада прагла лиш одного - забрати усе безкоштовно, а по ходу справи ще й познущатися з них.

І лише дух степів і лісів - Орелія та охоронець краю Курганник допомагають їм пережити усе і навіть смерть, бо після неї теж буде буття.

"Знаю я вашу нужду, - повторив знову чоловік, який уже стояв не на горі, а на дорозі, прямо перед подорожнім, - знов отдається народ у кацапській найми, ніяк не може вилізти з них. Не вистачає сил, виснажили століття боротьби. Усе теж саме, тільки цар на троні інший".

Особливістю роману є використання нашої слобожанської говірки. Хтось скаже "суржик", але маємо те, що маємо. Особливо тішили мене "моторженики", які у моєму дитинстві пекла бабуся.

У кінці книги зібрані світлини мешканців села, можна перевірити, чи співпали образи, вибудовані у вашій уяві з реальними людьми.

Рекомендую для читання, але не чекайте дуже щасливого фіналу, бо це - справжнє життя, а у 20 столітті в українців легкої долі не було. Як виявилося, у 21 - також.