Раджу читати передмову до першого видання вже після основного тексту, адже там суцільні спойлери.
Я майже нічого не очікувала від цієї книги, а отримала доволі непогану історію. У центрі сюжету — четверо безхатьків у Макіївці, які, ледь не єдині в місті, розмовляють українською. Вже сам цей факт викликає зацікавлення. Мене приємно здивувало, наскільки поетично й чуттєво описане їхнє життя, хоча, здавалося б, що поетичного можна знайти в буднях безхатька.
Особливо сподобались теми та ідеї, які порушує автор. Як для книги, написаної у 2012 році, вона виявилася майже пророчою.
Залишу її на своїй полиці — цілком можливо, що колись захочу перечитати.
Анонім
