Олександра Буревій

Книгу «Прихисток» я шукала дуже довго. Побачила багато реклами в TikTok, прочитала опис, і мої очікування були високими — я сподівалася на 9 з 10, а можливо й на всі 10 балів. Та чесно кажучи, книжка ледве дотягує до 5-6 балів. Ті, хто не читав «Дім, в якому» Марії Петросян, не зрозуміють, наскільки тут буквально злизаний і «вилизаний» сюжет. Персонажі — це практично копії: наприклад, Мілорд — це просто калька з Лорда з «Дому», але всю глибину і багатогранність оригіналу повністю знищили. Павучихи, хоч і різні за роллю, мають одну й ту ж кличку, що виглядає нелогічно і дивно. Директор — окрема історія, яка мене просто розчарувала. Він постійно «потикає» дітям, щоб ті віддалялися від зовнішнього світу, хоча й добре знає, що відбувається поза «Прихистком». І не задумується, що ж буде, коли діти випустяться? Вони будуть повністю дезорієнтовані й не зможуть нормально жити поза межами дому. Найімовірніше, їх чекає або самогубство, або безпритульність, а якщо пощастить — початок життя з нуля, навіть з освоєння базових речей, наприклад, як реагувати на власне ім’я. Система кличок викликає абсурдне враження — будь-хто може перейменувати будь-кого, і це нібито повністю стирає минуле людини, що звучить дуже неправдоподібно і недоречно. Ще один серйозний мінус — структура книги й спосіб викладу. Авторка часто стрибає між персонажами буквально від сторінки до сторінки, що сильно ускладнює занурення у їхній внутрішній світ. Замість поступового розвитку і глибоких портретів ми маємо фрагменти, які не дають можливості по-справжньому зрозуміти або полюбити героїв. Крім того, «Прихисток» поділений на три частини, хоча по суті це одна й та сама історія. Цей поділ виглядає штучним і не підтримує жодних значущих сюжетних поворотів чи змін у характерах. Складається враження, що авторка просто розбила текст, щоб створити видимість масштабу, але зміст від цього не став глибшим чи цікавішим. На відміну від «Дому, в якому», де хоч і відбувається перескакування між героями, це робиться органічно і підтримує настрій та темп оповіді. Тут же ці стрибки тільки плутають і розривають увагу читача. У підсумку, ця нарізка глав і псевдочастин, разом зі слабкою структурою, створює враження поспіху і недбалості, наче авторці було ліньки або вона не знала, як краще подати матеріал. Це особливо розчаровує, враховуючи потенціал теми та персонажів

Анонім

«Іноді жахливі речі просто стаються... Без жодної на те причини». Кам'яна фортеця, в стінах якої ховається старий інтернат. Відірвані від світу, діти в ньому живуть за суворими правилами, дотримуються власних таємничих ритуалів і не вірять в існування зовнішнього світу. Вони не шукають порятунку, визволення чи втечі, адже всім відомо, що «Прихисток» своїх вихованців не відпускає. Це темна історія про дорослішання дітей, які фактично кинуті напризволяще. Книга пронизана болем. Булінг, психологічне, фізичне, сексуалізоване насилля, спроби самогубства — діти змушені переживати найтемніші події самостійно, підтримки від дорослих не варто очікувати. Авторка відкрито показала жорстоку реальність. В «Прихистку» діє правило імен: будь-хто може дати нове ім'я, стерти минуле і отримати нове життя. Мені дуже сподобалася така ідея. З новим ім'ям дитина отримувала ще один шанс, можливість відпустити минуле (почасти сповнене болю, жахіть і кривди). Містичний елемент вдало вписався в сюжет, не було моментального занурення у потойбічний світ з привидами, це була гра на межі, де разом з героями намагаєшся відрізнити містичні події від вражаючої дитячої жорстокості. Зазвичай я не люблю множинні POVи, але в цьому випадку вони ідеально доповнили загальну картину, показуючи історію з різних боків та через сприйняття кожного з дітей. Мені сподобалося, що авторка приділила достатньо уваги всім персонажам, кожен з них вийшов унікальною особистістю, з власними характерами і мотивацією. Пошуки відповідей розкрили не лише моторошні загадки інтернату, а й минуле його мешканців. Історія сповнена несподіваних поворотів, приголомшливих відкриттів та шаленої напруги, яка відчувала крізь сторінки. Події книги відбуваються в наш час, вчергове нагадуючи, що наш ворог не зупиниться ні перед чим, безжально нищить школи, садочки, притулки, а просто сховатися у власній «інформаційній бульбашці», фортеці посеред лісу, заперечуючи реальність, не вийде. Єдиний мінус у всій книзі — мені було мало! Авторка залишила стільки відкритих питань, на які мені дуже хотілося б знайти відповіді. Мене заінтригувала історія Панянки, натяки про минуле Франсуа — це лише декілька ниточок, за якими мені хотілося б прослідкувати від початку до кінця.

Анонім

"Не бійся, любий мій Метелику. Я буду з тобою, завжди" Я полюбила цей роман ще до його виходу, мені вистачило дізнатись, що "...Прихисток — інтернат, повний таємниць і жахіть", і все, він вже був приречений мені сподобатись 🖤 Тож коли побачила анонс, що його нарешті видадуть і яке саме видавництво взялось за його видання, не знаю, хто більше очікував виходу книги, пані Олекса, чи я, але коли отримала омріяний примірник, як бачите, дійсно майже всі читацькі плани посунула на користь "Прихистку" 😌 Та попри те, що роман мені дууууууже сподобався, все ж деякі мінуси теж проскочили: - обсяг — так, роман чудовий, повністю завершений, але якби додати йому трошки сторінок, хоча б 100, то думаю, це пішло б тільки на користь, вдалося б краще розкрити сюжет і деяких персонажів (насправді мені просто хотілось як можна довше залишатись у Прихистку🙈); - з усіх озвучених триґерів, особисто мене зачепили лиш згадки війни, не зовсім розумію, чи дуже обов'язково було її вписувати, але вже як є, знов таки, це моє суб'єктивне. В іншому все задовільнило і хоч про те, що "Прихисток" чимось схожий на "Дім, в якому..." не згадав хіба лінивий, зізнаюсь, навіть мені вайбувало до певного моменту, най йому не грець, але це дуже швидко випарувалось, особливо після першої згадки тієї ж війни.. А шо по персонажам? Зазвичай я їх не згадую у своїх "відгуках", але тут так і просяться. По-перше, їх дуже багато і вони мають не звичні нам імена, а свої внутрішні радше прізвиська, які так, чи інакше відображають їхню сутність і які вони можуть змінювати, повністю стираючи свою попередню особистість, починаючи жити з чистого аркуша. По-друге, ви, швидше за все, зможете асоціювати себе з кимось конкретним, в моєму випадку, це була Гарпія (і не тільки себе, вибачте, але я не можу уявляти Франсуа ніяк інакше, окрім як Аланом Рікманом в ролі Снейпа) 🖤 В кінці хочу додати, що це дуже крутий дебют, який вривається в топ прочитаного року з ноги і залишається в моєму серденьку 😌

Анонім