Сашко Столовий

Якби не книжковий клуб місцевий, то я б ще довго відкладала читання цієї книжечки.Що сказати — історія чудова. Бо завжди цікаво ближче познайомитися зі ще одним куточком України - Слобожанщиною.

Особлива говірка, козіяри і село Козіївка, історія родини протягом майже усього ХХ століття на фоні світових подій — двох світових воєн, страшна сторінка — Голодомор 1932-1933 роки та панування радянської влади і, звичайно, початок Незалежності.

Дуже теплі та щирі описи рідного села та дому, мами і діда, місцевих звичаїв, вірувань та забобонів, свайби та похорону, різних свят.Книжка настільки насичена такими цікавими та не зовсім знайомими моментами, що приємно пізнати щось нове. Звичайно, багато такого, що близьке чи просто відоме мені — жительці західної частини країни, що свідчить, що ми один народ. Ну і страви та смаколики — книші, гнічені сливи.

Чудове обговорення на зустрічі підсвітило те, що пройшло повз під час читання. І це дуже класно, адже всі ми різні і кожному відгукується щось своє.

Також хочу відзначити красиве оформлення обкладинки.Дякую видавництву за красу на поличці

Сашко Столовий "Оринин" 📖 Роман. Вид. Лабораторія
Так, я жила в селі. Багато описаного в романі чула від старших, багато пережила сама. Життя в селі - це не в місті!
Читаючи я ніби перебувала там, разом з головними героями. В книзі йде життя не одного покоління.
Бабуся з дідусем, мати Орина, головний герой Дем'ян, дружина Віра, їхній син і внуки.
З покоління в покоління передається родинне тепло, повага до старших, радість малечі, любов до землі, почуття вірності та кохання.
А скільки звичаїв та традицій!
А цей говір! Ой, ну це щось!
__
Шо наша макітра всю жизнь робила б, аби не було її любимейшого заняття, як оце згадувати й порівнювати, порівнювати й знов згадувати.
Є таке понятіє - "Вулиця" . І це дуже важне діло у парубків і молодиць. Конкуренція, конєшно, між вулицями по селу сильнєйша.
__
Квітень - дуже хитроздєланий місяць.
__
- Твоє ждали й усі жданики поїли.
__
- Шо?
- Капшо!
- Шо-шо?
__
Якщо ви ніколи на бачили , як робе млин, то, щитай, ви й не знаєте Бабая. А якого? Та найстрашнішого - Йоханого Бабая.
__
- А куди стелите?
- за Кудикіні гори.
___
- Ба, а що ви клопочетесь, як порося в мішку?
___
Ждали, ждали і жданики поїли...
___
- Не січас! А немедленно. Я січас когось посічаскаю!
__
А дійствітєльно класно - бо здєлали велике діло великою сімнею.
___
Книга дуже сподобалася! Ви багато чого дізнаєтеся про сільські звичаї.

Дуже тепла та затишна розповідь про життя. Мені сподобалась жива мова, відкритість. Рекомендую, ви поринете у дитинство в селі та відчуєте тепло.

Коли я побачила обкладинку і прочитала уривки роману в анонсі, то вже точно знала, що мені ця книга потрібна. Життя Дем'яна Орининого, стелепного чоловіка з Козіївки на Слобожанщині, захоплює з перших сторінок. Оповідь ведеться не літературною українською, а місцевою говіркою. Спочатку це трохи збентежило, але я швидко освоїлась – мені не звикати до говірок).
Ну і обкладинка в стилі вишитого рушника притягує, адже на ній зображено дерево роду, що ідеально відображає тему книги.

Книга складається з трьох частин, кожна з яких розповідає про різні етапи життя Дем'яна. В першій частині ми знайомимося з Дем'яном через його маму Орину, яка дізнається, що при надії, щойно отримавши звістку про смерть чоловіка на фронті. Дитинство Дем'яна наповнене теплом і радістю, і ми бачимо, як його сім'я все робила для його щастя та освіти в повоєнні і голодні роки.

Друга частина показує нам вже дорослого Дем'яна в часи комунізму і Другої світової . Він стає справжнім чоловіком, одружується, створює сім'ю і стає ґаздою. Ця частина викликає відчуття спокою і впевненості.

Третя частина розповідається вустами старшого онука Дем'яна - Сергія. Через дитячий погляд ми бачимо, чого Дем'ян навчив своїх дітей, як сильно він кохає свою дружину і як його люблять онуки. Ця частина викликала у мене неймовірну ностальгію та щем.

Це історично-біографічна сімейна сага (не побоюсь цього сказати), де головні герої такі реалістичні й близькі, що дуже важко приймати їх втрату. Я ревіла.

Хоча загалом це легка та тепла історія, в ній дуже багато гумору, післясмак лишається приємний, як теплі літні абрикоси. А Слобожанська говірка додає особливого шарму і колориту.
«Кіт Василь спокойно на то прилюбодіяніє дивився з призьби, чи то того шо жизнь його не заставляла сильно напрягатись, чи бо баба вчора навиставляла восім тарілок холодцю, шоб охололо. Чи сєм? Та хто його там помне - хололо, хололо та й вихололо на одну менше, шо тут подєлаєш»

Після неї хочеться ще більше дізнаватись про історію свого регіону та свою власну, особисту історію.