Коли я побачила обкладинку і прочитала уривки роману в анонсі, то вже точно знала, що мені ця книга потрібна. Життя Дем'яна Орининого, стелепного чоловіка з Козіївки на Слобожанщині, захоплює з перших сторінок. Оповідь ведеться не літературною українською, а місцевою говіркою. Спочатку це трохи збентежило, але я швидко освоїлась – мені не звикати до говірок).
Ну і обкладинка в стилі вишитого рушника притягує, адже на ній зображено дерево роду, що ідеально відображає тему книги.
Книга складається з трьох частин, кожна з яких розповідає про різні етапи життя Дем'яна. В першій частині ми знайомимося з Дем'яном через його маму Орину, яка дізнається, що при надії, щойно отримавши звістку про смерть чоловіка на фронті. Дитинство Дем'яна наповнене теплом і радістю, і ми бачимо, як його сім'я все робила для його щастя та освіти в повоєнні і голодні роки.
Друга частина показує нам вже дорослого Дем'яна в часи комунізму і Другої світової . Він стає справжнім чоловіком, одружується, створює сім'ю і стає ґаздою. Ця частина викликає відчуття спокою і впевненості.
Третя частина розповідається вустами старшого онука Дем'яна - Сергія. Через дитячий погляд ми бачимо, чого Дем'ян навчив своїх дітей, як сильно він кохає свою дружину і як його люблять онуки. Ця частина викликала у мене неймовірну ностальгію та щем.
Це історично-біографічна сімейна сага (не побоюсь цього сказати), де головні герої такі реалістичні й близькі, що дуже важко приймати їх втрату. Я ревіла.
Хоча загалом це легка та тепла історія, в ній дуже багато гумору, післясмак лишається приємний, як теплі літні абрикоси. А Слобожанська говірка додає особливого шарму і колориту.
«Кіт Василь спокойно на то прилюбодіяніє дивився з призьби, чи то того шо жизнь його не заставляла сильно напрягатись, чи бо баба вчора навиставляла восім тарілок холодцю, шоб охололо. Чи сєм? Та хто його там помне - хололо, хололо та й вихололо на одну менше, шо тут подєлаєш»
Після неї хочеться ще більше дізнаватись про історію свого регіону та свою власну, особисту історію.