Ця книга виявилася не тим, на що я розраховував. Я очікував чогось на кшталт історій про Джеймса Бонда, але мені не вистачило гостроти. З усієї книги цікавими мені були 2-3 історії, які дійсно мали гостроту сюжету. Мабуть, це тому, що я мало знаю про історію Ізраїлю та його проблеми. Велика частина книги присвячена вивезенню євреїв в Ізраїль з інших країн, але незрозуміло навіщо і чому це треба робити в таких засекречених умовах?
Ще для мене було дивним, що шпигуни можуть першому ліпшому сказати, хто вони. Якось не в’яжеться з самою суттю шпигуна.
Читалася книга легко. Сюжет, хоч був і не надто цікавим, увагу тримав.
Анонім
“Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки” — це не просто книжка, а суцільний екшн на реальних подіях. Від полювання на нацистів до секретних місій у ворожих країнах — усе виглядає як сценарій фільму, але це історія справжніх людей, які ризикували всім.
Операції описані детально, з інтригою, розмахом і психологічною глибиною. Тут не тільки “ба-бах!”, а й стратегія, моральні дилеми, холодний розрахунок і тіньова сторона світової політики.
Книжка тримає в напрузі, змушує задуматися про ціну безпеки і те, що насправді відбувається за лаштунками глобальних новин.
Мінус — іноді багато імен та подій, складно запам’ятати хто де й проти кого, але загалом — шик. Для фанатів історії, шпигунства і реального трилеру — must read.
Анонім
В цілому книга дуже сподобалась. Вона поступово затягує увагу, поки не стає абсолютно неможливо відірватися.
Бар-Зохар відкриває завісу в світ, де реальність спокійно переплюнула Голлівуд. Де агенти з фальшивими паспортами зникають у натовпі, а голос у навушнику каже: “Зачекай ще три секунди”. Я досі пам’ятаю, як у мене завмер подих під час опису операції “Гнів Божий”, коли ізраїльські агенти вистежували організаторів теракту в Мюнхені. Це не просто читання — це мандрівка в серце помсти, справедливості і людських втрат.
А потім — неймовірна історія викрадення нацистського злочинця Адольфа Айхмана в Аргентині. Начебто знаєш, чим все скінчиться, але кожна сторінка тримає в напрузі.
Після останньої сторінки залишилося відчуття: як добре, що це не вигадка. І як страшно, що це правда.
Анонім
Котолог
