Здається я вже писала, що люблю фентезі в середньовічних світах, Джо Аберкромбі, Джон Толкін, Робін Гобб та Роберт Веґнер мої вчителі та кумири. Звісно я не могла оминути книжку «Загублений принц» написану в схожому стилі, що вийшла у видавництві «Віхола».
Сюжет простий. Принц королівства примхою долі, мусить вести життя вуличного волоцюги, красти їжу та заробляти копійки важкою працею в найбруднішій забігайлівці міста. Але королівство страждає під «п’ятою злого узурпатора» убивці минулого короля, який через брудні махінації от-от приведе королівство до війни з сусідами. Цього вже юний герой не може стерпіти. Заручившись підтримкою юної богині, красуні-лицаря і лікаря напевно нетрадиційної орієнтації, що має дар богів лікувати накладенням рук, повертає собі королівство, по ходу закохавши в себе сусідню принцесу. Я не просто так іронічно описала сюжет цієї книги. Бо саме фентезійний аніме серіал нагадала мені ця книжка.
Мене з самого початку, дуже хвилювали логічні нестиковки сюжету. Це дивно, бо ті оглядачі які радили цю книжку, описували її як дуже логічно побудовану. А по факту, дивіться самі, принц пропав 5 років тому, останній рік навіть найближчі його соратники про нього нічого не знають. Його головний ворог має дар переконання, тобто, може переконати будь яку групу людей в будь-якому своєму твердженні. Так він зняв всі звинувачення у вбивстві минулого короля і королеви, а в кінці роману навіть переконав особистих охоронців і найближчих сподвижників принца зрадити його. Чому він відразу не переконав раду лордів зробити його королем, тоді коли загублений принц жив «веселим» життям волоцюги і думати не думав повертати владу? Я вже мовчу про універсальний предмет «бритва для гоління», якою герой і голиться, і горлянку переріже, і навіть фехтує проти меча.
Та все стало на свої місця після 50 розділу, описані в ній події просто ідеально нагадали сцену з одного фентезійного аніме. Далі стало просто: соратниця і охоронниця принца – сєдзьо-самурай, принцеса – класична цундере, лікар – тамі-ші. П’ять богів які в 16 років обдаровують обраних магічними здібностями. Навіть відсутність класичної любовної лінії, те чим так захоплювались попередні оглядачі, підтверджує мою думку. Всі жіночі персонажі романа, це офіціантка із вже згаданого кафе, дівчина-лицар, принцеса сусіднього королівства і дочки інших лордів відразу закохуються в головного героя. Правда сам герой на це майже не звертає уваги, бо потрібно рятувати королівство… Так це ж класичний анімешний «пасивний гарем».
Між тим якщо не звертати увагу на логіку, в книжці досить вдалий динамічний сюжет. Тому, я б назвала цю книжку або «ігровим-романом», або взагалі «ранобе без ілюстрацій». Бо це однозначно роман який орієнтований на підлітків і молодь, написаний простою мовою, з використанням легкого стилю, що тримає в напруженні і дозволяє швидко читати. І я дуже задоволена, що в нас з’явились романи в такому стилі, ніша «ігрового роману» на нашому книжковому ринку майже не представлена.
Під кінець скажу, цей роман не виправдав моїх очікувань, бо все-таки, я очікувала більш епічніше фентезі. Але роман мені сподобався, він однозначно знайде своїх прихильників. Я навіть більше скажу, якби його відразу презентували як легкий, анімешний роман, моя б оцінка була б більш позитивною.