Марко Бальцано

Цікаво, як книга, що заледве має 200 сторінок, може розкрити проблеми понад півстоліття існування цілого регіону.
Чи багато я знала про те, що невеликі регіони протягом 400 років були у складі Австрійської імперії, а згодом передані іншим країнам? А потім — що етнічне населення спочатку жило автономно, а згодом зазнало насадження культури (насильницька італіїзація з репресіями Муссоліні — все як треба)?

Я думала, що щось знаю. Як виявилось — ні. Обожнюю книги, які, окрім емоційного навантаження або розвантаження, навчають тебе чомусь новому. Саме після цієї історії я випала десь на добу у вивчення історичних довідок північної частини Італії. Через такі особисті історії, як у цій книзі, можна відкрити для себе багато нової інформації, повторити та розширити вже набуті знання, переосмислити навіть історію України.

Історія цього краю — у мене в серденьку. Якщо не грати у буквальні порівняння, а брати на рівні емоцій і загальної історичної паралелі — дуже багато в чому це схоже на нашу історію.

Іноді під час читання ставало нестерпно боляче від розуміння/переконуючись, що світ завжди жив у стані війни, репресій, деспотичних клоунів, і лише умовно останні 80 років були для нас невеликою паузою. І то — не для всіх.
Боляче також від того, що історія циклічна. Покоління людей — не лише в нашій країні — проходили крізь окупації, репресії, насадження, агресивну промивку мізків, виселення, затоплення, війни… і все ж, багато хто з цих поколінь обирає закривати очі на біди інших народів. Хоча, здавалося б, емпатія мала б домінувати. Але — ніт.

І саме це ми бачимо наприкінці книги. Стомлені люди, які пережили достобіса багато нещасть.
Чи залишились вони людьми після цього?
Прочитайте книгу — і, можливо, віднайдете відповідь на це запитання. Бо я — досі у пошуку.

Чи знали ви, що книгу «Я залишаюсь тут» Марко Бальцано написав надихнувшись незвичайним виглядом дзвіниці, яка піднімається з озера Резія у колись затонулому селі Курон?

Цю історія я почала читати сьогодні зранку і просто не змогла від неї відірватися! Це сповідь, це історія життя, яку мати розповідає своїй втраченій доньці. Події у книзі відбуваються у період Другої світової війни у маленькому селі Курон. Спочатку його мешканці страждають від італійського фашизму, який знищує традиції та пригноблює людей. А потім намагаються протистояти німецькому нацизмові, який не залишає шансу на щасливе та безпечне життя з рідними.

Мені дуже сподобалося, як автор переплітає спражню історію, як-от будівництво дамби у селищі та вигнання людей із власних домівок. А також розповідає про життя сімнадцятирічної дівчини Тріни, яка хотіла стати вчителькою, а натомість намагається вижити, переховуючись у горах.

Для мене «Я залишаюсь тут» – це книга-спогад. Вона захоплює, лякає та змушує заціпеніти від жаху й людської жорстокості. Вважаю, що нам з вами потрібно більше знайомитися з такою літературою й пам'ятати про інших людей та їхню історію.

• Коли я просила, щоб вона сказала, в чому моя провина, вона відповідала, що життя – це мішанина випадковостей, а тому говорити про провини нема сенсу.

• Італійська та німецька мови були стінами, які виростали дедалі вище. Мови стали ознаками раси. Диктатори перетворили їх на зброю й оголошення війни.

• Слова були безсилі проти мурів, що їх спорудило мовчання. Вони говорили лише про те, чого більше не було. Тож краще було, щоб по них не залишалося й сліду.

Коли все, що ти маєш - це дім, то як пережити його втрату?

У двадцятому столітті людина вирішила, що може підкорити природу. Але якою ціною?

Проблему жителів села Курон, що у Південному Тіролі, зрозуміли б українці. Чи чули ви про Бакоту? Бачили Київське море?
Як і в Куроні, на дні цих водойм - села. Будинки, де народилися діти. Могили предків. Берег річки, де грався малим. Школа, церква, гай і ліс. Під воду пішли життя...

Цю історію Тріна розповідає дочці. Німецькомовний регіон переходить під владу Мусоліні, почитають утиски. Через кілька років жителів чекає новий вибір - залишитися вдома чи переїхати до гітлерівської Німеччини. Обирати між фашизмом і нацизмом? Обирати власну ідентичність? Як житимуть ті, що виїхали - і ті, що лишилися?

А потім почнеться війна...

Роман розкриє складні стосунки у містечку. Покаже життя людей, які не хотіли воювати у складі чужої армії. Скільки разів повинна зробити звичайна жінка, щоб вижити?
І як бути далі, якщо після війни випробування не закінчуються?

Сповнений глибоких сенсів і складних питань роман. Про сім'ю, відповідальність і опір. Про силу і втрати.