Марія Парр

🍊🍊🍊 Знаєте, за що я люблю скандинавську дитячу літературу? Звичайно за дитинство без прикрас, у якому діти ображаються, плюються, шкодять, заздрять, ламають речі, забруднюють одяг... Проте в той же час вони люблять, співпереживають, дружать, цінують, поважають, пізнають довколишій світ і вчаться бути самостійними.

🍊🍊🍊 А знаєте, за що я найбільше люблю скандинавів? За їхнє ставлення і сприйняття людини, як особистості, незалежно від віку. Головними героями цієї книги є дівчинка Тоня, якій виповнюється 10 років, і її друг-сусід-хрещений батько Ґунвальд, якому 74. Ви уявляєте таку дружбу в Україні? У нас це переважно наглядач, який туди не ходи - цього не роби, чи ти не голодне і тобі не холодно та йди не заважай. А от в Ґліммердалі - це постійні розмови-роздуми, це прогулянки на природі, це ремонт снігокатів і їх випробовування, це горлання пісень до хрипоти і насолода від звуків скрипки, це пізні вечері в альтанці і розглядання зоряного неба, це довіра і спільно, на рівних, проведений час. Із цією парочкою сумно не буває! Хоча іноді таки буває, бо у кожного з них є хтось, за ким вони сумують. От Тоня сумує за мамою, яка постійно у відрядженнях, а Ґунвальд, самотній Ґунвальд, який живе одинаком, сумує за... Втім, не буду розповідати. Навіть, у 74 роки можна взяти і виправити помилки, чи то пак недорозуміння, які сталися багато років тому. Навіть на схилі років, коли вже зібрався помирати, можна все відкласти і прожити відведений тобі час із близькими, рідними, дорогими серцю людьми.

🍊🍊🍊 Спочатку книга мені здалася схожою на пригоди Пеппі, таке от легке читання про справжнє дитинство, але чим далі я читала, тим більше розуміла глибину цього твору. Навіть діти, які на початку просто реготали із Тониних вигадок, далі все більше співпереживали й уболівали за героїв. Софійка особливо і трепетно почала відносити до занять зі скрипки, а Остапчик, який рідко слухає книги про дівчат, проявив неабияку цікавість. Чудова книга для спільного читання.

Якби мені запропонувати лише одного дитячого письменника, я б обрала Марію Парр.
Обожнюю, як пишуть скандинави. Їхня дитяча література направду дуже щира, чиста і правдива.

"Вафельне серце" я прочитала колись давно, ще до українського перекладу і довгі роки мріяла, що хтось з українських видавців візьметься за цей скарб.
Цю книгу ми обрали для вечірнього читання перед сном дитині. І я впевнена, що ця історія залишиться тепер з нею надовго і колись вона прочитає це власним дітям.
Щодо сюжету, маємо тут двох малих бешкетників і найвірніших друзів Трілле та Лену, до яких пригоди просто липнуть щоденно.
Це такі скажені вчинки, які можуть бути лише у щасливому дитинстві, наприклад: канатна дорога мід будинками, випробування теорії про ноїв ковчег на катері власного дядька та багато інших.

Є тут і дуже сентиментальні і кілька сумних моментів, як і в справжньому житті. Адже і в дитинстві ми втрачаємо близьких і маємо навчитися це переживати.
Що ж це за таке вафельне серце і його рецепт можна дізнатися наприкінці книжки.

Сьогодні будемо пекти свої серця) Щиро раджу кожному, і дітям і дорослим, які не забули, як це, бути малими.