Марґарет Роджерсон

«Чаклунство шипів» Маргарет Роджерсон привабило мене насамперед тим, що це книга-одиначка. У моєму житті занадто багато розпочатих циклів. А ще тут є кіт, тому далі відгук можна не читати, а одразу бігти за книгою:)
Задум світа мені сподобався, тут книги - живі істоти, які можуть стати монстрами, якщо з ними поводитися неакуратно. Головна героїня, вихованка бібліотеки, Елізабет, росла з думкою, що всі чарівники злі, а магія небезпечна. Але коли весь світ руйнується, можливо, варто переглянути свої переконання.
Історія вийшла цікава та динамічна, я співчувала героям і не могла відірватися від книги. Все, як я люблю, пригоди, змови та кохання:)

Сподобалося!

Фактично я встигла дочитати цю книгу у кінці серпня і тепер так радію, хоча вранці я сумнівалася в цьому. Я можу чесно сказати, що Маргарет стала для мене авторкою-відкриттям цього року. Дуже-дуже непогана книга. Я не скажу, що тут щось нове, тема про демонів - вона, мабуть, була ще у всіх релігіях до нашої ери, але важливо як вона подається і авторка добре пропрацювала, зробивши дуже якісну історію.

Окремо хочу відзначити поєднання описів із діалогами. Авторка вміло використовує обидва ці прийоми, щоб створити живий і атмосферний світ. Описи допомагають читачеві краще зрозуміти, де відбуваються події, а діалоги оживляють персонажів і роблять історію більш динамічною. Персонажі цікаві, живі, не пусті.

Я просто обожнюю Сайласа! ❤️

Читати було цікаво від самого початку. На середині книги я навіть думала, що ось нарешті знайшла шедевр, але кінець трішечки зруйнував мою ідилію. Тому що все в кінці відбувалось дуже швидко і стисло, епілог настав досить несподівано для мене 😅. Я гадала ще буде декілька розділів, але епілог першої книги натякнув на щось 😏 і це не може не радувати. Тепер залишилося прочитати невеличке продовження. Точно віднесу цю авторку до авточитаємих мною.