Майкл Ондатже

Нові відгуки

Пустеля довго залишалася незвіданою, поки у 1920-х сюди не прибули дослідники. Вони складали карти, шукали воду, відкривали невідомі племена. А потім прийшли солдати і принесли свою війну. Проте не лише Сахара стає сценою головних подій. Далеко від неї, у напівзруйнованій лікарні у Флоренції, серед мін та руїн, збираються четверо: обгорілий пацієнт, медсестра, сапер і колишній шпигун. Їхній світ маленький, але в ньому достатньо місця для спогадів, втрат і надій. "Якщо ти вип'єш отруту, призначену для когось іншого, сподіваючись полегшити його страждання, то не врятуєш нікого, а лише накопичиш отруту в собі." Кожен має свій біль, свою таємницю, та найбільше інтригує англійський пацієнт. Він вижив після авіакатастрофи, але разом із тілом у вогні згоріли й частини його минулого. Лише записник, наповнений уривками з давньогрецьких міфів і біблійних переказів, може допомогти відновити історію його життя. Давно я не позначала так багато цитат. Це роман, який хочеться перечитувати, вдумливо, не поспішаючи. Не дивно, що він отримав Букерівську премію 1992 року, а згодом — Золотого Букера як найкраща книга серед 51 лауреата. Сам Майкл Ондатже зізнавався, що таке рішення, ймовірно, було частково зумовлене успіхом оскароносної екранізації, і він не вважає свій роман найкращим. Може, й ні. Але для мене ця книга — особлива.

Анонім

Рецензія на роман Майкла Ондатже «Світло війни» «Світло війни» Майкла Ондатже – роман, у якому перетинаються історичні реалії та особисті драми, відлуння шпигунських пригод і глибокі сімейні таємниці. Цікаво спостерігати, як особиста біографія автора відлунює в історії Натаніеля: розлука з батьками, життя в чужому середовищі та пошуки власного коріння на тлі глобальних змін у світі. Для мене ця книга стала не тільки зануренням у повоєнну епоху, а й своєрідною рефлексією на теперішню реальність — адже ми, українці, теж живемо у часи війни та намагаємося зрозуміти, як вона змінює нас і наше майбуття. Роман водночас може виявитися складним для невідпрацьованого читача: фрагментарна побудова, велика кількість відсилань до різних рівнів минулого тощо. Проте, якщо ви готові прийняти нестандартну форму оповіді та з головою зануритися у світ воєнних загадок і пошуку ідентичності, «Світло війни» стане цікавим відкриттям і залишить глибокий післясмак. Коротко про сюжет Події «Світла війни» розгортаються у повоєнному Лондоні 1945 року. Головний герой, підліток Натаніель, разом із сестрою Рейчел опиняється без батьківського нагляду — батьки від’їжджають у невідомому напрямку, доручивши дітей дивним і мало знайомим людям. Натаніель прагне дізнатися правду про своїх батьків та зрозуміти, чому вони прийняли таке незвичне рішення. Водночас місто навколо переживає важкий етап відбудови після війни, де все ще пульсує тінь шпигунських операцій і де кожен герой має власні секрети. Структура роману нагадує мозаїку спогадів: автор ніби збирає уривки життєвих історій героїв, поступово розкриваючи їхній внутрішній світ і справжні мотиви. Така композиція може видатися фрагментарною й ускладнює читання, адже іноді губиться відчуття єдиної сюжетної лінії. Утім, саме ця «розкиданість» спогадів створює особливий антураж для усвідомлення того, що й Натаніель намагається впорядкувати свій світ і зрозуміти минуле. Аналіз біографії автора за його твором Майкл Ондатже – канадський письменник зі складною багатокультурною спадщиною. Він народився у 1943 році на Шрі-Ланці (тоді це був Цейлон під британським колоніальним правлінням), тому змалечку перебував під впливом як східної, так і західної культур. У його творчості постійно спливає тема пошуку власної ідентичності, що виразно відображено і в «Світлі війни». Походження та ідентичність. Дитячі роки Ондатже минули в англомовному середовищі, але зі східними традиціями, тож він з перших років життя спостерігав поєднання різних культур. Це відчувається у романі через внутрішні конфлікти героїв, які намагаються зрозуміти справжній сенс свого походження та родинних історій. Розлука з батьками та тема втрати. У 1954 році письменник переїхав спочатку до Великої Британії, а згодом — до Канади, переживши розлучення батьків. Цей особистий досвід міг надихнути на створення героїв, які теж живуть із відчуттям покинутості. Життя в Англії та повоєнна атмосфера. Підліткові роки Ондатже минули у Великій Британії, коли наслідки Другої світової війни ще були відчутні всюди: у містах, суспільних настроях, побуті людей. Автор тонко передає повоєнний Лондон у «Світлі війни», демонструючи атмосферу руйнувань і відбудови, коли минуле все ще тяжіє над майбутнім. Зацікавленість у прихованих історіях. Ондатже відомий своєю увагою до потаємних сторін життя персонажів. І в «Світлі війни», як і в «Англійському пацієнті», письменник майстерно розкриває героїв через секрети минулого та непроговорені переживання, проводячи паралель із власним досвідом пізнання родинної історії. Враження та критичні зауваження Роман справляє приємне враження своєю атмосферністю та здатністю перенести читача у повоєнний Лондон. У багатьох епізодах він наповнений звуками, запахами та смаками настільки яскраво, що мимоволі згадується «Воєнне Intermezzo» Михайла Коцюбинського, де автор також багато працює з чуттєвою, «імпресіоністичною» палітрою. Особливо хочеться відзначити главу - «Солов’їна Підлога». Вона могла б слугувати чудовим зразком художнього імпресіонізму. Водночас структура роману досить розсіяна: він складається зі спогадів, що лише тонкою ниткою з’єднані в єдине ціле. Тому інколи виникає відчуття, ніби губиш сюжетну лінію й не до кінця розумієш мотивацію чи історію окремих персонажів. Хтось може побачити в цьому слабке місце твору, однак, на мою думку, така композиція вдало підкреслює тему пошуку правди і невпевненості самого Натаніеля. Адже він, подібно до читача, реконструює минуле з уривків інформації, намагаючись з’ясувати, ким насправді були його батьки і яке місце йому відведене у цьому новому повоєнному світі.

Анонім

"Війни ніколи не закінчуються. Вони ніколи не залишаються в минулому" Беручи до рук цю книжку, я думала, що вона розірве мене на шмаття, адже вона про повоєнні роки й, зокрема, про те, що війна насправді не закінчується після оголошення миру. Але, мабуть, ми не зійшлися характерами з цією книжкою, бо вона зовсім мене не зачепила. Я її не зрозуміла. Читала чужі відгуки про те, що стає цікавіше після перших 100 сторінок (а тут усього 260 сторінок, агов), але мені не стало цікаво навіть тоді. Точніше мені ставало цікаво час від часу, але через постійні хронологічні стрибки у розповіді я не встигала проникнутися жодною подією. Тут доволі дивний стиль оповіді. Зважаючи на те, що історію розповідає син спочатку про те, як батьки покинули їх із сестрою після війни, детально описуючи своїх нових "опікунів", а тоді в якийсь момент він починає розповідати про свою матір. І ця його оповідь постійно скаче від одного часового проміжку до іншого. Та й з пам'яттю у нього коїться щось дивне: чогось він не пам'ятає, щось переказує з чужих слів, а про більшість подій узагалі лиш здогадується. І через це я ніяк не могла повірити в цю всю історію. Вона подана так, ніби головний герой намагається зібрати докупи життя своєї матері, довідатися, ким вона була, але інформації так мало, що йому доводиться додумувати. А ще в мене викликали відверту огиду певні описи, які взагалі навряд чи були аж такими важливими для сюжету. Відверто кажучи, не розумію, навіщо вони взагалі там були. І величезним неприємним мінусом для мене були кількаразові згадки росіянки (на щастя, в поганому світлі). Не скажу, що книжка погана, бо, лиш поглянувши на величезну кількість опрацьованих джерел для її написання, можна аплодувати стоячи автору. Однак для мене вона здалася надто нудною і складною (мабуть, її легше читати тим, хто відмінно знає історію Другої світової та повоєнних часів і добре орієнтується в містах Великої Британії та Німеччини). Просто не моє.

Анонім