Майкл Ондатже

"Війни ніколи не закінчуються. Вони ніколи не залишаються в минулому"

Беручи до рук цю книжку, я думала, що вона розірве мене на шмаття, адже вона про повоєнні роки й, зокрема, про те, що війна насправді не закінчується після оголошення миру. Але, мабуть, ми не зійшлися характерами з цією книжкою, бо вона зовсім мене не зачепила. Я її не зрозуміла.

Читала чужі відгуки про те, що стає цікавіше після перших 100 сторінок (а тут усього 260 сторінок, агов), але мені не стало цікаво навіть тоді. Точніше мені ставало цікаво час від часу, але через постійні хронологічні стрибки у розповіді я не встигала проникнутися жодною подією.

Тут доволі дивний стиль оповіді. Зважаючи на те, що історію розповідає син спочатку про те, як батьки покинули їх із сестрою після війни, детально описуючи своїх нових "опікунів", а тоді в якийсь момент він починає розповідати про свою матір. І ця його оповідь постійно скаче від одного часового проміжку до іншого. Та й з пам'яттю у нього коїться щось дивне: чогось він не пам'ятає, щось переказує з чужих слів, а про більшість подій узагалі лиш здогадується. І через це я ніяк не могла повірити в цю всю історію. Вона подана так, ніби головний герой намагається зібрати докупи життя своєї матері, довідатися, ким вона була, але інформації так мало, що йому доводиться додумувати.

А ще в мене викликали відверту огиду певні описи, які взагалі навряд чи були аж такими важливими для сюжету. Відверто кажучи, не розумію, навіщо вони взагалі там були.
І величезним неприємним мінусом для мене були кількаразові згадки росіянки (на щастя, в поганому світлі).

Не скажу, що книжка погана, бо, лиш поглянувши на величезну кількість опрацьованих джерел для її написання, можна аплодувати стоячи автору. Однак для мене вона здалася надто нудною і складною (мабуть, її легше читати тим, хто відмінно знає історію Другої світової та повоєнних часів і добре орієнтується в містах Великої Британії та Німеччини).
Просто не моє.

Не варто шукайти у цій книзі історичних фактів, їх тут не знайдеш.

Але й немає у ній страдальницького підтексту, яким зазвичай маніпулюють автори військових драм, щоб видавити сльозу у читача, - війна тут згадується відсторонено.

Та не відшукаєш у цій книзі динаміки, бо це монотонна розповідь, істину якої слід шукати поміж рядків.

Тут не треба співпереживати юнакові, у якого війна забрала юність, бо такі як він живуть споминами і не відпускають минуле, тому не бачать світла як символу надії в подальшому житті.

І не годиться осуджувати жінку, що віддалилась від неповнолітніх дітей та відсторонилась від своїх батьків. Бо такі як вона мріють про світ, у якому зможуть на щось вплинути, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати любов'ю рідних до них людей. Це їхній свідомий вибір.

"Світло війни" - це про покликання слідувати своїй меті в буремні часи війни, разом з тим бути готовим на жертви, коли робиш непростий вибір, обираючи свій шлях. Це розуміння того, що доведеться знехтувати життям рідних, задля спокійного життя мільйонів незнайомців. "Жити, не ранячи інших" не виходить у часи війни.

Книга сповнена багатьох суперечень, роздумів і без відповідей питань.

Війна закінчилася... У книзі описується саме цей період, після закінчення Другої світової війни, 1945 рік.
Сім'я де ростуть двоє підлітків Рейчл і Натаніель не є звичайною. Мати і батько були причетні до мережі шпигунів в часи війни. Заради безпеки, дітей залишають у Лондоні під опікою дивних людей.
А час невпинно біжить і підлітки дорослішають, вчаться, пізнають світ, виживають. Батьків немає поряд. Чи пробачать вони за це матір? Про батька не запитуємо, бо він зник безслідно, майже розчинився у часі і просторі.

Мені сподобалася меланхолія цієї книги,
навіть якась медитація є у стилі написання автора. Приємно було читати описи післявоєнного Лондона, який оговтується, оживає, відновлюється. Споглядати великі готелі з підвалу яких підіймали коштовні скульптури (законсервовані і таким чином збережені від обстрілів). Приватні будинки частково зруйновані, або порожні і зовсім забуті що чекають на нове життя. Подорожі каналами контрабандистів, собачі перегони розкривають таємниці міста. У Лондоні починається мирне життя.
"'Світло війни" символічна назва. Але я б назвала це все тінню, що переслідує героїв після пережитого. Ця книга про наслідки війни для сім'ї, як дітей так і батьків. Покоління, що втратило свій шанс прожити разом, буденним життям родини з усіма радощами і прикрощами.

Ми живемо під час війни, ми чекаємо, молимо про скорішу перемогу. Напевно тому і сподобалася ця книга, хочеться побачити відновлення, нове життя після. Мирне і гарне майбутнє буде у нас, віримо.