Майкл Каннінґем

«Дім на краю світу» Майкла Каннінґема — це чуттєвий роман про любов, самопізнання та пошук свого місця у світі. Історія розгортається навколо кількох персонажів, кожен із яких має власне бачення стосунків і сім’ї. Автор майстерно передає емоції та внутрішні переживання героїв, створюючи атмосферу меланхолії та ніжності.

Книга вирізняється витонченим стилем і плавною, неспішною розповіддю. Це не динамічний сюжет із несподіваними поворотами, а радше глибоке занурення у психологію персонажів. Деяким читачам може бути складно емпатувати героям, але саме це робить роман таким реалістичним і багатошаровим.

Рекомендується тим, хто цінує емоційну літературу та складні теми стосунків, ідентичності й самовизначення.

Дуже сподобалось, однозначно раджу.

Книга, яка не схожа на інші книги, які я колись читала. Мені хотілось важкого чтива, я його отримала.

Ось є книги, в яких кожна дрібниця буде описуватись: вітерець, колір хмар, інтонація персонажа, почуття і тд. Коли ніби кожне речення має свій глибокий сенс, і якщо перечитувати через деякий час, то ти зрозумієш щось зовсім по іншому.
Ця книга саме така.

Сюжет розповідає нам про двох друзів, які познайомилися в підлітковому віці. Разом курили травку, слухали платівки та досліджували свою сексуальність.
А коли подорослішали, то глобальними питаннями для них були «хто я?», «який я справжній?», «що зробити, щоб стати щасливими?». Одним словом, самоідентифікація особистості.

З часом з’явилась ще одна жінка і вони почали жити втрьох. Така собі «сімʼя» поліаморів. Їм наче б то добре разом, хоча це ніби дивно і потрібно закінчити це, але краще плисти за течією.

І це той випадок, коли я не буду радити книгу. Її ніби потрібно обрати за «покликом душі», а не за відгуком

Вайб у книжки такий, наче доєднався до компанії знайомих між собою людей і кожен розповідає свою історію. Десь смішну, десь сумну, а десь страшну та тривожну. Я не плакала, але кінцівка розбила серце. Я не знаю, що сказати про цю книгу, крім того, що вона добре написана. Якщо любите драми, то вона точно сподобається.

Всі фанати і фанатки цієї книги - вибачте. Але ця книга нудна і не цікава. Можливо, в 1990 році вона і була напрочуд скандальною чи викликала фурор, але в 2025 році такими сюжетами і темами, певно, вже нікого не здивуєш.

На жаль, всі чоловічі герої були однотипними і їх діалоги були прописані так, ніби це все говорить одна й та сама особа. І якщо не дивитися, хто дійсно говорить, то так і не здогадаєшся. Автор навіть не намагався якось урізноманітнити їх мовлення - герої весь час ну-кають і є відчуття, що не можуть нормально виражати свої думки.

Сказати, що і сам сюжет цікавий був, я теж не можу. Єдиний, кого там насправді шкода, це Боббі, бо ж пережив купу втрат. Вчинки Клер, яка раптом в 40+ років раптово згадала, що потрібно дитину народити, теж не піддаються логіці. Всі герої якісь недозрілі, недолугі, дитинні і якоїсь глибини в них нема - вони не викликають жодних позитивних емоцій чи бажання співчувати їм, вболівати чи співпереживати.

На жаль, це абсолютно не моя книга. 3 з 10 балів вона отримала лише тому, що я розумію, наскільки важко було відверто писати про ці теми автору в ті роки, розуміючи контекст американського суспільства.

«отак і живеш. твориш собі майбутнє з усього, що трапиться під руку.»

це морально важка історія, в якій ви не будете розуміти жодного персонажа, хоч і багато їх слів будуть відгукуватися. чимось вона схожа на «маленьке життя» з єдиною різницею — тут ви будете вірити у все.

насправді про такі книжки, як ця, розповідати найважче. бо як можна кількома словами описати цілком реальне життя багатьох людей? як висловити всі їх моральні дилеми і намагання зрозуміти себе, як пояснити, що попри загальну антипатію ці персонажі відчуваються близькими? сюжет розповідає про життя двох юнаків, вони дуже різні і якось так склалося, зачепилися один за одного в дитинстві і разом подорослішали. я так і не змогла визначити головного героя, бо життя кожного нам розкрили дуже детально, з усіма незначними подробицями.

все відбувається в америці 70-80-х років, спочатку в маленькому містечку, а потім у величезному гамірному нью-йорку. історія життя трьох друзів це такою ж мірою історія цілого історичного періоду: тут і про напружені теми сучасного суспільства, ідентифікацію власної сексуальності і прийняття себе, про стосунки в родині і токсичність. книжка описує прагнення цілого покоління віднайти сенс в існуванні сім'ї, любові та загалом життя у світі, сповненому швидких змін🫱

мені важко було це читати, було багато дивних моментів (як от казати 9-ти річному брату що він вже засидівся в цнотливих, або ж куріння трави 13-річними разом з мамою одного з них), але це було дуже цікаво. з тієї позиції, що я ніколи не думала про проблеми, висвітлені там. боббі, джонатан і клер створили неординарну на той час сім'ю з трьох людей і кожне їх рішення було сповнене егоїзму і власної невизначеності щодо майбутнього. думки і вчинки еліс показали, що і дорослі віком люди не завжди знають, чи чинять правильно і рухаються в потрібному напрямку.

тут кожне речення сповнено вагань і спроб знайти те, що буде краще. кожна дія диктується травмами. і тут так багато всього, ціле життя в 400 сторінках.

вам варто читати цю книжку, але будьте готові до складності написання, важких думок, того, що всі персонажі дратуватимуть, а кінець залишить кілька запитань і величезну дірку в серці.

Найперше, чим привернула увагу ця книга — назва. «Дім на краю світу» — це звучить дуже якось затишно і тепло для мене, про маленьку родину, яка втекла від всіх і всього, щоб бути разом і насолоджуватися життям.
⠀
І знаєте, попри всі важкі теми, які порушені в цій книзі, вона мені місцями була дуже затишна й тепла теж.
⠀
Це історія про Боббі, Джонатана та Клер. Боббі й Джонатан знайомі ще з дитинства, їх повʼязують сильні почуття, а от Клер в їхнє життя увійшла пізніше, коли вони всі вже були дорослими. Вони і не друзі, й не родина в традиційному значенні, й навіть не коханці. Але вони разом і є щось, що обʼєднує їх. Разом вони вирішують створити власну особливу сім’ю і переїжджають за місто у невеликий будинок. Де сподіваються, що на них чекає життя без турбот та щасливе майбутнє.
⠀
У книзі порушені важливі та актуальні теми, як от: гомосексуальності, СНІДу, нетрадиційних сімей. Розмірковує автор і про нашу смертність та про намагання кожної людини знайти своє місце, бути щасливим, зрозуміти, що саме його може таким зробити.
⠀
Книга розділена на три частини і кожна з них описує важливі етапи становлення Боббі та Джонатана: дитинство, юність, доросле життя. На кожному з цих етапів вони стикались із певними труднощами, які приводили їх до чогось нового. Мені сподобалось, що в книзі є розділи від різних героїв, зокрема деякі в від мами Джонатана — Еліс.
⠀
Після прочитання книги було відчуття, ніби Боббі та Джонатан справжні люди, а їхня історія — не вигадка, а реальність. Автор проникливо пише. Книга написана гарно — гарні описи, порівняння. Читати — одне задоволення.
⠀
Тут переплітаються надія та безнадія, поряд із смертю — народження нового життя. Книга багатогранна. Дехто каже, що — скляна — і вона така і є, але не для всіх. Деякі моменти мені були сумні, але не такі, щоб я б плакала.
⠀
Фінал книжки — неоднозначний. Я б сказала, що він частково відкритий, є питання, відповіді на які ми не дізнаємось.

📌Це була безстрашна миттєва дружба, властива молодим, самотнім і амбітним.©️

Трапляється, що виростаючи із улюблених речей, ми навіть не помічаємо, що тягнемо їх у подальше життя. Шляхи 13-річних Джонатана та Боббі перетнулися у провінційному містечку. Вони дорослішали закидаючись кислотою під музичні хіти 70-х, намагаючись відділити дружбу та першу закоханість. Їхні життя сплелися, родини змішалися, а вже пізніше, у дорослому житті, вони створили свою, особливу, модель стосунків. Вони збудували свій дім, місце на краю світу, де були собою і почувалися щасливими. На жаль, суспільство досі не готове сприймати такі стосунки.

Історія поділена на 3 частини: дорослішання, пошуки себе і відчуття дому. Перші дві, які ніби то описують "нормальні", типові сценарії із життя родин, насправді не зображували щасливих людей і не викликали особливих емоцій. Я наче спостерігала за героями зі сторони. І лише остання, з нетрадиційними стосунками, зачепила мене по справжньому. Нарешті ці люди, у цій "несправжній" родині, знайшли не лише себе, а й одне одного і своє місце у світі. Я щиро за них пораділа. Щастя любить тишу, та чомусь триває не довго. Фінал мене по справжньому розчулив.

Це було вишукано, талановито, емоційно, хоч і дуже незвично. Не раджу, якщо маєте тригери щодо нетрадиційних родин, ЛГБТ-стосунків та теми ВІЛ/СНІДу.

#км_бінго_марафон_2025

Настрій книги такий, що наче ти доєднаний до компанії знайомих між собою людей, де кожен розповідає свою історію. Десь смішну, десь тривожну.

Книга дуже добре і легко написана, відгукується внутрішній світ персонажів і їх роздуми за життя…

Варто читати, купляйте і читайте.
Дуже затишна і атмосферна книга в любу пору року.

Спочатку мені позиціонували цю книжку "Поліаморні стосунки, погляд на сім'ю". І так я отримав це. Але не одразу мені це стало зрозуміло.

Протягом всієї книги не покидало відчуття в'язкості, тригерності тем. Книжка дійсно не легка, я б не сказав, що вона саме для легкого читання, щоб урізноманітнити свої будні. Алеееее. Але, якщо дати шанс цій книжці, дійти до кінця, ти розумієш, що книжка залишає дуже не зрозуміле відчуття. Такий терпкий, не дуже приємний післясмак, але трішки відійшовши від неї ти можеш розглянути вже більш детально цих персонажів.

Ця книжка про життя, не завжди приємне, дуже чуттєве, про відносини, про сім'ю, про вибір, про залежність в різноманітних її проявах. Але про таку буденність, якою ти проникаєшся і залишаєш її на майбутнє. Я точно буду перечитувати в майбутньому, щоби переосмислити цю книгу та цих персонажів

#книжковийклубрідітдімнакраюсвіту

Найперше, чим привернула увагу ця книга — назва. «Дім на краю світу» — це звучить дуже якось затишно і тепло для мене, про маленьку родину, яка втекла від всіх і всього, щоб бути разом і насолоджуватися життям.
⠀
І знаєте, попри всі важкі теми, які порушені в цій книзі, вона мені місцями була дуже затишна й тепла теж.
⠀
Це історія про Боббі, Джонатана та Клер. Боббі й Джонатан знайомі ще з дитинства, їх повʼязують сильні почуття, а от Клер в їхнє життя увійшла пізніше, коли вони всі вже були дорослими. Вони і не друзі, й не родина в традиційному значенні, й навіть не коханці. Але вони разом і є щось, що обʼєднує їх. Разом вони вирішують створити власну особливу сім’ю і переїжджають за місто у невеликий будинок. Де сподіваються, що на них чекає життя без турбот та щасливе майбутнє.
⠀
У книзі порушені важливі та актуальні теми, як от: гомосексуальності, СНІДу, нетрадиційних сімей. Розмірковує автор і про нашу смертність та про намагання кожної людини знайти своє місце, бути щасливим, зрозуміти, що саме його може таким зробити.
⠀
Книга розділена на три частини і кожна з них описує важливі етапи становлення Боббі та Джонатана: дитинство, юність, доросле життя. На кожному з цих етапів вони стикались із певними труднощами, які приводили їх до чогось нового. Мені сподобалось, що в книзі є розділи від різних героїв, зокрема деякі в від мами Джонатана — Еліс.
⠀
Після прочитання книги було відчуття, ніби Боббі та Джонатан справжні люди, а їхня історія — не вигадка, а реальність. Автор проникливо пише. Книга написана гарно — гарні описи, порівняння. Читати — одне задоволення.
⠀
Тут переплітаються надія та безнадія, поряд із смертю — народження нового життя. Книга багатогранна. Дехто каже, що — скляна — і вона така і є, але не для всіх. Деякі моменти мені були сумні, але не такі, щоб я б плакала.
⠀
Фінал книжки — неоднозначний. Я б сказала, що він частково відкритий, є питання, відповіді на які ми не дізнаємось.

Роман розповідає історію двох друзів дитинства - Джонатана й Боббі,чиї життєві шляхи переплітаються, змінюючи їх і людей навколо. Ну,все як в реальному житті,власне)

Події розгортаються в кількох часових проміжках, починаючи з дитинства героїв у Клівленді й закінчуючи їхнім дорослим життям у Нью-Йорку. Каннінгем розкриває непрості і завжди актуальні теми, такі як сексуальна ідентичність, кохання, вірність і те, як травми минулого формують нас у майбутньому. (Тут аж напрошується заїжджене «всі травми з дитинства»)

Найкайфовіше для мене в цій історії-її багатошаровість. Каннінгем дозволяє кожному з головних героїв говорити від свого імені, розкриваючи їхні думки, сумніви і те,як це формує їх згодом . Взагалі люблю такі книги саме за їх глибину,і можливість покопатися в головах людей,хоч і видуманих. Особливо зворушливі моменти, коли персонажі намагаються знайти спільну мову, попри всі свої відмінності. Тут я чітко бачила минулу себе,що змусимо мене трохи засумувати. Та це приємний сум,бо мене тішить те,куди це мене привело.

Каннінгем пише делікатно й чуттєво, описуючи як моменти радості, так і болю. Його стиль лаконічний, але емоційно насичений. Через прості слова він зображує складні емоційні переживання, роблячи їх близькими кожному читачеві. Дуже важливо те,що буквально одразу починаєш вірити персонажам і їх поведінці. Абсолютно людській і живій.

Ця книга досліджує, як любов може бути одночасно рятівною та руйнівною, як близькі стосунки стають джерелом як радості, так і болю. Це роман про те, як ми вчимося приймати себе й інших, навіть якщо це здається неможливим.

Є ще однойменний фільм,та до нього я так і не дійшла,адже слід від книги лишився глибокий і я не хочу втрачати це відчуття.

Рекомендую бажаючим драми і тим,хто не боїться читати «реальність».