Майкл Каннінґем

Найперше, чим привернула увагу ця книга — назва. «Дім на краю світу» — це звучить дуже якось затишно і тепло для мене, про маленьку родину, яка втекла від всіх і всього, щоб бути разом і насолоджуватися життям.
⠀
І знаєте, попри всі важкі теми, які порушені в цій книзі, вона мені місцями була дуже затишна й тепла теж.
⠀
Це історія про Боббі, Джонатана та Клер. Боббі й Джонатан знайомі ще з дитинства, їх повʼязують сильні почуття, а от Клер в їхнє життя увійшла пізніше, коли вони всі вже були дорослими. Вони і не друзі, й не родина в традиційному значенні, й навіть не коханці. Але вони разом і є щось, що обʼєднує їх. Разом вони вирішують створити власну особливу сім’ю і переїжджають за місто у невеликий будинок. Де сподіваються, що на них чекає життя без турбот та щасливе майбутнє.
⠀
У книзі порушені важливі та актуальні теми, як от: гомосексуальності, СНІДу, нетрадиційних сімей. Розмірковує автор і про нашу смертність та про намагання кожної людини знайти своє місце, бути щасливим, зрозуміти, що саме його може таким зробити.
⠀
Книга розділена на три частини і кожна з них описує важливі етапи становлення Боббі та Джонатана: дитинство, юність, доросле життя. На кожному з цих етапів вони стикались із певними труднощами, які приводили їх до чогось нового. Мені сподобалось, що в книзі є розділи від різних героїв, зокрема деякі в від мами Джонатана — Еліс.
⠀
Після прочитання книги було відчуття, ніби Боббі та Джонатан справжні люди, а їхня історія — не вигадка, а реальність. Автор проникливо пише. Книга написана гарно — гарні описи, порівняння. Читати — одне задоволення.
⠀
Тут переплітаються надія та безнадія, поряд із смертю — народження нового життя. Книга багатогранна. Дехто каже, що — скляна — і вона така і є, але не для всіх. Деякі моменти мені були сумні, але не такі, щоб я б плакала.
⠀
Фінал книжки — неоднозначний. Я б сказала, що він частково відкритий, є питання, відповіді на які ми не дізнаємось.

Роман розповідає історію двох друзів дитинства - Джонатана й Боббі,чиї життєві шляхи переплітаються, змінюючи їх і людей навколо. Ну,все як в реальному житті,власне)

Події розгортаються в кількох часових проміжках, починаючи з дитинства героїв у Клівленді й закінчуючи їхнім дорослим життям у Нью-Йорку. Каннінгем розкриває непрості і завжди актуальні теми, такі як сексуальна ідентичність, кохання, вірність і те, як травми минулого формують нас у майбутньому. (Тут аж напрошується заїжджене «всі травми з дитинства»)

Найкайфовіше для мене в цій історії-її багатошаровість. Каннінгем дозволяє кожному з головних героїв говорити від свого імені, розкриваючи їхні думки, сумніви і те,як це формує їх згодом . Взагалі люблю такі книги саме за їх глибину,і можливість покопатися в головах людей,хоч і видуманих. Особливо зворушливі моменти, коли персонажі намагаються знайти спільну мову, попри всі свої відмінності. Тут я чітко бачила минулу себе,що змусимо мене трохи засумувати. Та це приємний сум,бо мене тішить те,куди це мене привело.

Каннінгем пише делікатно й чуттєво, описуючи як моменти радості, так і болю. Його стиль лаконічний, але емоційно насичений. Через прості слова він зображує складні емоційні переживання, роблячи їх близькими кожному читачеві. Дуже важливо те,що буквально одразу починаєш вірити персонажам і їх поведінці. Абсолютно людській і живій.

Ця книга досліджує, як любов може бути одночасно рятівною та руйнівною, як близькі стосунки стають джерелом як радості, так і болю. Це роман про те, як ми вчимося приймати себе й інших, навіть якщо це здається неможливим.

Є ще однойменний фільм,та до нього я так і не дійшла,адже слід від книги лишився глибокий і я не хочу втрачати це відчуття.

Рекомендую бажаючим драми і тим,хто не боїться читати «реальність».

Цікаві герої. Відчуття, що це реальна історія, яка сталася з близькими вам людьми. Бо вони просто люди. Звичайні, кожен зі своїми таємницями.

“Дім на краю світу” — книга, оповідь в якій ведеться від імені чотирьох персонажів. Боббі і Джонатан — чоловіки, які почали товаришувати в підлітковому віці і пізніше між ними виникли романтичні почуття. З них і починається ця історія, вони дещо чужі для цього світу, у них нема друзів, вони вживають наркотики, слухають музику і в кожного з них свої травми і очікування від життя.

Еліс — матір Джонатана. Вона також чужинка в цьому світі. Сама з півдня змушена призвичаїтись до життя в Клівленді. Вона зосереджується на своїй родині, нічого не лишаючи для себе.

Пізніше в романі виникає Клер — жінка, якій добігає 40 і яка старша майже на 10 років за Боббі і Джонатана. Вона вважає, що нормальних чоловіків, які б нею зацікавились не лишилось. І вона вважає віру в майбутнє непристойним захопленням. Клер екстравагантно одягається і фарбує волосся у яскраві кольори. Хоча це не заважає їй дотримуватись думки, що це вже виглядає жалюгідно, в її віці всі ілюзії щодо перспектив розвіюються.

Усіх герої об’єднує страх самотності, і вони не знають, як відшукати себе в цьому житті.

В центрі сюжету постає любовний трикутник між Боббі, Джонатаном і Клер, вони люблять один одного і вони вирішують створити химерну родину, де втрьох будуть виховувати дитину.

В книзі мало дії, але багато атмосфери: спочатку провінційного Клівленда, потім амбітного Нью-Йорку і трохи пустельної Арізони. Оповідь жива і поглинаюча, персонажі об’ємні і складні. Таким чином створено окремий світ, який складений з фрагментів очікувань і переживань чотирьох героїв. І цікаво спостерігати за розвитком персонажів, за тим, як вони змінюються впродовж книги, як взаємодіють між собою, адже вони ж різні і по-різному сприймають життя.

Еліс — присвятила своє життя родині, але розвинула якусь свою особливу внутрішню філософію, яка іноді дозволяє їй бачити речі, недоступні для інших персонажів. Джонатан і Клер інтелектуали, які ведуть майже богемне життя. Боббі — ж ніби простак, який просто любить музику, але в якого з часом пробивається якась відсторонена мудрість і сприйняття життя, таким, яким воно є.

Герої постійно віддаляються від “світу живих” з його шумом і несподіванками, а також ризиком розчарування. Чи вирветься хтось з героїв до "нормального" життя? Чи вони лишаться у своєму тихому світі, який краще вміє пробачати.

Книга цікава. Раджу почитати .

Автор розповідає історію трьох людей, чиї життя переплітаються в непередбачуваний і зворушливий спосіб. Це Джонатан, хлопець із провінційного Огайо, який відкрито досліджує свою гомосексуальність; його найкращий друг Боббі, чия харизма й душевність роблять його привабливим для всіх, незалежно від статі; та Клеяр, жінка, яка прагне кохання й стабільності, але готова піти на ризик, аби зберегти близьких поруч. Їхній трикутник — це спроба створити власну версію сім’ї, де прийняття й любов стають важливішими за будь-які соціальні рамки.

Каннінґем сміливо говорить про ідентичність і сексуальність, показуючи, наскільки складним може бути шлях до самоприйняття.

Роман переносить нас із провінційного Огайо в динамічний Нью-Йорк 80-х років, де епоха сексуальної революції стикається з кризою СНІДу. Ці події створюють тло для особистих трагедій і тріумфів героїв, підкреслюючи, як сильно історичний контекст впливає на їхні вибори.

«Дім на краю світу» — це книга про незвичайні форми любові, про вибір жити інакше, навіть коли це виглядає дивно або незрозуміло для інших. Це розповідь про сміливість створювати своє життя за власними правилами, в якій кожен може знайти щось про себе.

Рекомендую всім, хто цінує літературу про ЛГБТ, складні стосунки та межі нормальності. Цей роман не лише викликає емоції, а й змушує переосмислити, що означає «бути вдома» й «бути своїм». Також книгу екранізували 🔥

Останнім часом мені щастить на гарні книжки. Ця мені не просто сподобалась, а наче зачепила щось важливе.

На мій погляд, книга набагато глибша, ніж можна уявити з анотації:

✏️ Написана від чотирьох непересічних осіб (так, я не помилилась), які дуже відверто розкривають перед нами свій внутрішній світ. Ми знайомимося з головними героями ще у дитинстві, тож можемо зрозуміти, що впливало на їх становлення.

💧Не дуже швидка за розвитком сюжету — події розгортаються, але більше цікавого відбувається не в зовнішньому світі, а у голові героїв. При цьому, я не можу назвати книгу повільною, краще підійде визначення «плавна».

🥹 Красиво подана — емоційно, зворушливо, чуттєво. В ній якось особливо тонко розкриті теми гомосексуальності, СНІДу, поліаморії, про які далеко не всі наважуються писати.

Для мене ця книга про:

✔️ самопізнання та прийняття себе

"— Я тут про те, що упаковка мусить відповідати сутності. Правду кажу, чи ти сам на себе не схожий. Якщо ходити меж сам на себе не схожий, то можеш і роботу неправильно знайти, і друзів неправильних, і ще бозна що. Так можна прожити ціле чуже життя."

✔️дорослішання та пошук сенсів

"Не хвилюйся так. Чи я знову говорю з тобою, як з маленькою? Хвилюйся. Навіть з найкращими людьми стаються біди."

"Я починаю усвідомлювати, в чому полягає відмінність між юністю і зрілістю. У молоді є час снувати плани й вигадувати нові ідеї. У старших вже вся енергія йде на те, аби не відставати від задумів, які вже запущено в рух."

✔️проблеми та різноманіття форматів стосунків — з батьками, друзями, коханцями, у шлюбі

"Але я все одно затрималася. Не могла відвести від Джонатана погляд, хоча він і дратувався на мене. Якби мені вистачило сміливості, я сказала б йому: «Не роби цього, будь ласка, не починай мене ненавидіти. Ти можеш завоювати цілий світ, не виганяючи мене зі свого життя». Я тихо вийшла з його кімнати, настільки ж наповнена ним, як під час вагітності."

✔️кохання та самопожертву

"У ту мить я вірив, що нікого в житті не любив, крім батьків і цих двох осіб. Можливо, від свого першого кохання ми так ніколи й не оговтуємося. Можливо, в підліткових поривах ми розкидаємося відданістю надміру легко й майже бездумно, бо помилково вважаємо, що на все наше життя нам вистачить почуттів, які ми зможемо віддати всім, кому захочемо."

✔️відношення до серйозних захворювань та смерті

"Ми зазвичай думаємо, що мертві мешкають у минулому, але я тепер вважаю, що вони існують у нескінченному теперішньому. У них немає надії, що все зміниться на краще. Немає пам'яті про людський прогрес, котрий передував кожному конкретному моменту."

"Найдивовижніша в мертвих їхня постійність. Вони будуть так само мертвими й за тисячу років. Я досі звикав до смерті батька. Доки він жив, я думав про те, що наші уявлення один про одного ще можуть змінитися. А тепер ми вже не змінимося. Батько забрав цю можливість із собою в піч крематорію. "

🔥 Оцінка й післясмак

Після прочитання залишилось відчуття, що книга мене духовно збагатіла. Не знаю, як це виразити точніше, але наче дійсно побувала в головах інших людей, зовсім не схожих на мене. Люблю книги, які ніби дають такий досвід.

«Дім на краю світу» заслуговує на 10 ⭐️з 10.