Людмила Долгоновська

🏆 Ця книга — офіційний переможець в категорії «Найкращий нон-фікшн року» на моїй книжковій полиці!!

Читаючи її, я наче занурився в життя військового головнокомандувача, прожив моменти від навчання до становлення разом із ним, став його другом, знайомим родини чи то колегою. Це — «тотал метч» із перших рядків.

Особливо потішили спогади й коментарі про Валерія Залужного не лише з точки зору авторки, а й від однокласників і близьких. Це надало певної зони комфорту, певною мірою рідності та «safe спейсу» для найпотаємніших розмов. Сподобалися також візуальні матеріали: милі селфі з колегами у важкі часи та архівні фото «із того життя».

Книгу «проковтнув» за два дні й здебільшого сприймав як таку от дружню розповідь. Написано легко й зрозуміло, без води, без зайвої титулованості, без пафосу🤌🏼

Пані Людмила вкотре провела успішну комунікацію, цього разу — цією чудовою історією, небаченої раніше історією юнака із Житомирщини, що мав мрію й власними амбіціями, працею, волею перетворив на справу свого життя.

Мастрід!🔥


P.S: Пишу це й сподіваюся, що одного дня мій примірник окраситься автографами авторки та героя «Залізного генерала». Настільки цей часопис виявився для мене цінним🙏🏽