Я прочитала цю книгу за три вечори. Цього місяця ще жодна книга не захопила мене так, як історія про двох підлітків — школярку зі США та школяра із Зімбабве. Кейтлін і Мартін стали друзями за листуванням і ця випадковість змінила їхні життя назавжди. Я обожнюю книги, які поділені на короткі розділи (і ця саме така). Один розділ — розповідь Кейтлін та уривки з її листів другові, наступний розділ — розповідь Мартіна та уривки з його листів і далі по черзі. Чи цінуємо ми те, що маємо? Чи хоча б раз на день задумуємося над тим, що інші можуть мати геть інше життя (часом краще, а часом - набагато гірше)? Чи можлива дружба на відстані? Чи може людина за тисячі кілометрів стати ближчою, ніж найрідніші, які знаходяться поруч? Я не могла відірватися від цієї книги, бо мені дуже хотілося дізнатися, що ж буде далі. Та ще більше хотілося дізнатися, чи у Кейтлін та Мартіна все буде добре, чи вони зустрінуться, чи їхня дружба триватиме й у дорослому житті, чи Мартін зможе вибратися зі злиднів та досягти успіху в житті, попри всі труднощі й негаразди ? Якщо вам зараз бракує в житті чогось світлого й доброго, тоді ця книга однозначно для вас!

Ми не цінуємо того, що маємо, бо просто сприймаємо це як належне. Дуже часто нас осяює, коли ми усе втрачаємо. Запізно? Так. На щастя, є ще один шлях пізнання і сприйняття - порівняти своє життя з життям інших. Інколи цілих країн. Автобіографічний роман. Дружба між Кейтлін та Мартіном розпочалася з проєкту - друг за листуванням. І дівчинка з Пенсільванії написала листа у далеку Замбію. "До того моменту я ніколи не замислювалася про раси. І навіть після того мені не хотілося думати про Марлену чи будь-яких інших темношкірих дітей у Гатфілді як про інакших, не таких, як я, тому й про Мартіна я так не думала. Може, це прозвучить наївно, але тоді, у дванадцять років, я вважала так само, як і тепер: ми всі однакові, не залежно від кольору шкіри." Так, люди однакові, але не однакові можливості. Якщо у Кейтлін її майбутнє залежало від неї та її батьків, то родина Мартіна жила у нетрях. Коли я читала про ці жахливі умови, була просто в шоці. Ні, я чудово розуміла про бідність, голод, відсутність нормальної медицини і усе інше, але той факт, що навіть державні школи є платними, а за екзамени треба платити, мене конкретно вразив! На щастя, і Мартін, і його рідні, і Кейтлін та її рідні боролися за право хлопця на освіту. Бо він був дуже розумний та старанний, мав благородну мету - отримати освіту, заробляти і допомагати близьким. Але ця дружба позитивно вплинула і на Кейтлін, яка стала уважно ставитися до інших людей, допомагати їм. Дівчина і навіть її брат стали набагато свідомішими громадянами. Завдяки цій дружбі, що почалася з домашнього завдання. І не дарма ця книга стала бестселером Амазон та НЙ Таймс.

Я в захваті. Я читала відгуки на цю книгу і знала, що вона варта прочитання, але емоції під час читання мені важко описати. Одне діло коли ти читаєш щось художнє і розумієш, що це загалом або повна видумка, або часткова. Інше діло читати реальну історію, де ти знаєш що це відбувалося з реальними людьми. Про Африку і Зімбабве я мабуть щось знала на рівні Кейтлін, коли вона обирала собі друга за перепискою. У школі взагалі не пам'ятаю щоб розповідали щось пізнавальне про них, а по життю не цікавилася цією темою. Життя бідних людей у будь-якій країні жахливе, але там інша культура і інші правила. Немає нічого безкоштовного, ні школи, ні лікарні, ні допомоги малозабезпеченим прошаркам суспільства. Мартін тільки завдяки своєму розуму, своїй наполегливості, підтримки своєї родини і грошам американської сім'ї зумів вивчитися і досягти у життя того, до чого він прагнув. Але це випадок один на мільйон, якщо не менше. Гроші завжди вирішують все. Майже усю книгу Мартін в пошуках грошей на навчання, на їжу, на забезпечення великої сім'ї. Йому пощастило з американською подругою і її родиною. Вони дуже великодушні і доклали неймовірних зусиль, щоб у Мартіна був шанс на майбутнє. Тому моя позиція, що треба народжувати дітей тільки тоді, коли ви маєте змогу фінансово їх забезпечувати і підтримувати довгий час. Щоб не ви покладалися на дітей, а вони на вас (доки вони підлітки і на етапі планування свого майбутнього). Це повинно стосуватись будь-якої країни. Я дуже раджу цю книгу до прочитання. Вона розкриває важливі і глибокі теми, я впевнена що кожному відгукнеться щось своє. Тому бажаю вам приємного читання цієї однойменної історії.

«Я завжди писатиму у них» Кейтлін Аліфіренка та Мартін Ґанда Видавництво @knygolove Київ 2024 - 368с. "Як один лист змінив двоє життів" Це книга про листування Кейтлін зі Штатів і Мартіна з Зімбабве. Підлітки 6 років листувалися через океан. Підтримуючи одне одного в біді та в радості...У книзі герої діляться спогадами про спільне дорослішання й про те як цей дослід змінив життя їхніх родин... Це надзвичайно тепла й життєствердна, мотивуюча книга про доброту, щедрість й підтримку! І найголовніше – ця історія реальна! І автори книги – ті самі Кейтлін і Мартін Одна з найкращих прочитаних мною книг! Планую перечитати разом із дітьми. Рекомендую прочитати всім підліткам!

Одного разу вчителька запропонувала своїм учням написати листи школярам з інших країн. Кейтлін обрала Зімбабве і саме до Мартіна потрапив її лист. Так почалася їхня дружба, яка змінила життя кожного з них. Сім'я Кейті забезпечена, її проблеми - це куди піти розважитись і що саме одягнути сьогодні. Сім'я Мартіна дуже бідна. Вони ділять малесеньку кімнатку із ще однією сім'єю. У них часто нема що поїсти, а хліб для них нечувана розкіш, про одяг і взуття нема й що казати. Книга про дружбу, доброту, підтримку, віру в людей. Прочитавши її ви будете дякувати Богові за кожен день, за те, що народилися не в Африці і почнете цінувати те, що маєте.

Ця книжка просто покорила моє серце і один лист, який змінив життя двох людей. Американська дівчинка Кейтлін написала листа - виконала завдання з уроку англійської. Вона обрала адресата з дивної країни Зімбабве, про яку не знала нічого. І з цього моменту починається переписка - 5 років спілкування і шляху до змін. Хлопчик Мартін завдяки допомозі школи зміг листа відписати. І розповів про себе. Це зіткнення і перетин двох настільки різних світів, що в голові не вкладається, що так ще може бути в сучасності. Кейтлін живе у гарному великому будинку, має все - їжу, одяг, розваги. Мартін живе у хатині - коробці, одній кімнаті, де діти сплять під батьківським ліжком, хліб їдять раз у кілька місяців, а курку лише на Різдво, ні діти, ні батьки не мають взуття та грошей. Ще й політичні події в країні та інфляція не дають шансу щось змінити. Але Мартін надзвичайно розумний, він мріє здобути освіту і допомогти батькам, братам і сестрі вибратися зі злиднів. Ця історія читалась у Єгипті, біля моря, квітів і краси, але по дорозі в Луксор я побачила реальне життя багатьох єгиптян. Вздовж долини Нілу та й у тих місцях у давньому місті , де ми були, саме такі хатини - коробки, без даху, де величезна кількість людей живе бідно і так, як описано у книжці. Читати всім, бо ця історія - реальна, щаслива, не може не сподобатися. Чекала перевидання, щоб купити собі у домашню бібліотеку, і зробила це одразу. І те, що книгу прочитали мої подруги, краща рекомендація.

Історія, що вчить людяності і пробуджує емпатію. Нагадує цінувати своє щастя і пропонує розділяти його з іншими. Книга, яку я не можу оцінювати традиційно, як сноб. Бо те, який меседж вона несе, набагато важливіше за мої недолугі ремарки читача. ⠀ ? "Я завжди писатиму у відповідь" - реальна історія багаторічного листування школярів: американської дівчинки та африканського хлопчика. Почавшись зовсім випадково, їхня дружба фатально? змінила життя обох і стала прикладом безумовної любові, якої нам усім часто не вистачає. За рахунок свого епістолярного стилю ✔️книжка читається швидко і ненапряжно. І чим глибше в неї занурюєшся, тим ближче душею прикіпаєш.

Африканський хлопчик і американська дівчинка під приводом шкільного завдання починають листуватися. В листах розкриваються два світи: той, в якому всього вдосталь, і той, де бракує елементарних речей. Місяцями очікуючи листів одне від одного, вони стали справжніми друзями, котрі вірять одне в одного попри політику, расу, соціальний стан. Зараз хочу більше не про книгу, а про історію, яка за нею стоїть. Після прочитання я подивилась відео з інтерв'ю Кейтлін, де вона розповідає про книгу, ось вам кілька фактів: - Третє прізвище в переліку авторів — посередник, якого потребували ці дивовижні друзі, бо вони обидва не письменники і цю справу не вивчали, але хотіли, щоб історія звучала переконливо. - Під час написання книги використали щоденники, записи, реальні спогади авторів. - Кейтлін зізналась, що в процесі написання книги дізналась значно більше про життя Мартіна, про те, що він не розказував. Це неперевершена книга про дружбу! Така дружба буває "раз в ніколи", це так щиро, так цікаво, дивовижно, ця історія вражає своєю одночасною фантастичністю і реалістичністю, вона вселяє віру в людей і небайдужість.