Книгу «Спорудження мосту», яку написав Костянтин Москалець, хочеться розтягувати на якомога довший час. Кожен текст має свій настрій та думку, і від цього процес читання стає ще приємнішим💭
У даній книзі ви знайдете радість та смуток, біль за людьми, яких вже немає, та щастя за тих, хто має можливість жити сьогодні. Були моменти, коли я не зовсім погоджувалася з думкою автора, але в той же час отримувала максимально багато задоволення від вишуканості та ерудованості самих текстів.
• Після всіх досліджень і експериментів ясно одне: всім соціальним мережам ідеться про експлуатацію потягу і приязні до собі подібних. Позаяк усі ці істоти на кшталт фейсбука, інстаграма, твітера тощо є штучними витворами, вони ніколи не відчувають ні міри, ні втоми. Замість однієї реально пережитої історії, розказаної біля багаття, вони подають десять тисяч історій, замість одного зображення коханої людини підсовують сотні тисяч чужих фото.
• Цьому прогнозові улюбленого письменника хочеться вірити. Він вселяє надію на те, що рано чи пізно монітори згаснуть і заснуть вічним сном, яким спочивають усі більше не потрібні винаходи, а людство повернеться до нормального життя, в якому, звичайно ж, вистачатиме часу і на читання, і на неквапливе письмо про найголовніше для нього.
• Усамітнення – це нагода гарно прибрати в світлиці душі, позбиравши потрібні думки, а непотрібних позбувшись.
• Гарні думки і глибокі тексти не лежать готові на поличках внутрішнього сейфу. Їх видобувають із темряви небуття щоденні (бажано) письмові вправи, формуючи нові ідеї спонтанно, зовсім несподівано для звичного трибу життя і мислення.
🎧 Le rêve d'une note – RIOPY