Кейтлін Аліфіренка

Ми не цінуємо того, що маємо, бо просто сприймаємо це як належне. Дуже часто нас осяює, коли ми усе втрачаємо. Запізно? Так. На щастя, є ще один шлях пізнання і сприйняття - порівняти своє життя з життям інших. Інколи цілих країн.

Автобіографічний роман. Дружба між Кейтлін та Мартіном розпочалася з проєкту - друг за листуванням. І дівчинка з Пенсільванії написала листа у далеку Замбію.

"До того моменту я ніколи не замислювалася про раси. І навіть після того мені не хотілося думати про Марлену чи будь-яких інших темношкірих дітей у Гатфілді як про інакших, не таких, як я, тому й про Мартіна я так не думала. Може, це прозвучить наївно, але тоді, у дванадцять років, я вважала так само, як і тепер: ми всі однакові, не залежно від кольору шкіри."

Так, люди однакові, але не однакові можливості. Якщо у Кейтлін її майбутнє залежало від неї та її батьків, то родина Мартіна жила у нетрях. Коли я читала про ці жахливі умови, була просто в шоці. Ні, я чудово розуміла про бідність, голод, відсутність нормальної медицини і усе інше, але той факт, що навіть державні школи є платними, а за екзамени треба платити, мене конкретно вразив!

На щастя, і Мартін, і його рідні, і Кейтлін та її рідні боролися за право хлопця на освіту. Бо він був дуже розумний та старанний, мав благородну мету - отримати освіту, заробляти і допомагати близьким.

Але ця дружба позитивно вплинула і на Кейтлін, яка стала уважно ставитися до інших людей, допомагати їм. Дівчина і навіть її брат стали набагато свідомішими громадянами. Завдяки цій дружбі, що почалася з домашнього завдання.

І не дарма ця книга стала бестселером Амазон та НЙ Таймс.

Я в захваті. Я читала відгуки на цю книгу і знала, що вона варта прочитання, але емоції під час читання мені важко описати. Одне діло коли ти читаєш щось художнє і розумієш, що це загалом або повна видумка, або часткова. Інше діло читати реальну історію, де ти знаєш що це відбувалося з реальними людьми.
Про Африку і Зімбабве я мабуть щось знала на рівні Кейтлін, коли вона обирала собі друга за перепискою. У школі взагалі не пам'ятаю щоб розповідали щось пізнавальне про них, а по життю не цікавилася цією темою.

Життя бідних людей у будь-якій країні жахливе, але там інша культура і інші правила. Немає нічого безкоштовного, ні школи, ні лікарні, ні допомоги малозабезпеченим прошаркам суспільства. Мартін тільки завдяки своєму розуму, своїй наполегливості, підтримки своєї родини і грошам американської сім'ї зумів вивчитися і досягти у життя того, до чого він прагнув. Але це випадок один на мільйон, якщо не менше.

Гроші завжди вирішують все. Майже усю книгу Мартін в пошуках грошей на навчання, на їжу, на забезпечення великої сім'ї. Йому пощастило з американською подругою і її родиною. Вони дуже великодушні і доклали неймовірних зусиль, щоб у Мартіна був шанс на майбутнє. Тому моя позиція, що треба народжувати дітей тільки тоді, коли ви маєте змогу фінансово їх забезпечувати і підтримувати довгий час. Щоб не ви покладалися на дітей, а вони на вас (доки вони підлітки і на етапі планування свого майбутнього). Це повинно стосуватись будь-якої країни.

Я дуже раджу цю книгу до прочитання. Вона розкриває важливі і глибокі теми, я впевнена що кожному відгукнеться щось своє. Тому бажаю вам приємного читання цієї однойменної історії.

«Я завжди писатиму у них»
Кейтлін Аліфіренка та Мартін Ґанда
Видавництво @knygolove
Київ 2024 - 368с.

"Як один лист змінив двоє життів"

Це книга про листування Кейтлін зі Штатів і Мартіна з Зімбабве. Підлітки 6 років листувалися через океан. Підтримуючи одне одного в біді та в радості...У книзі герої діляться спогадами про спільне дорослішання й про те як цей дослід змінив життя їхніх родин...

Це надзвичайно тепла й життєствердна, мотивуюча книга про доброту, щедрість й підтримку!
І найголовніше – ця історія реальна! І автори книги – ті самі Кейтлін і Мартін
Одна з найкращих прочитаних мною книг! Планую перечитати разом із дітьми.
Рекомендую прочитати всім підліткам!

Одного разу вчителька запропонувала своїм учням написати листи школярам з інших країн. Кейтлін обрала Зімбабве і саме до Мартіна потрапив її лист. Так почалася їхня дружба, яка змінила життя кожного з них.
Сім'я Кейті забезпечена, її проблеми - це куди піти розважитись і що саме одягнути сьогодні.
Сім'я Мартіна дуже бідна. Вони ділять малесеньку кімнатку із ще однією сім'єю. У них часто нема що поїсти, а хліб для них нечувана розкіш, про одяг і взуття нема й що казати.

Книга про дружбу, доброту, підтримку, віру в людей. Прочитавши її ви будете дякувати Богові за кожен день, за те, що народилися не в Африці і почнете цінувати те, що маєте.

Ця книжка просто покорила моє серце і один лист, який змінив життя двох людей. Американська дівчинка Кейтлін написала листа - виконала завдання з уроку англійської. Вона обрала адресата з дивної країни Зімбабве, про яку не знала нічого. І з цього моменту починається переписка - 5 років спілкування і шляху до змін.

Хлопчик Мартін завдяки допомозі школи зміг листа відписати. І розповів про себе. Це зіткнення і перетин двох настільки різних світів, що в голові не вкладається, що так ще може бути в сучасності.

Кейтлін живе у гарному великому будинку, має все - їжу, одяг, розваги. Мартін живе у хатині - коробці, одній кімнаті, де діти сплять під батьківським ліжком, хліб їдять раз у кілька місяців, а курку лише на Різдво, ні діти, ні батьки не мають взуття та грошей. Ще й політичні події в країні та інфляція не дають шансу щось змінити. Але Мартін надзвичайно розумний, він мріє здобути освіту і допомогти батькам, братам і сестрі вибратися зі злиднів.

Ця історія читалась у Єгипті, біля моря, квітів і краси, але по дорозі в Луксор я побачила реальне життя багатьох єгиптян. Вздовж долини Нілу та й у тих місцях у давньому місті , де ми були, саме такі хатини - коробки, без даху, де величезна кількість людей живе бідно і так, як описано у книжці.

Читати всім, бо ця історія - реальна, щаслива, не може не сподобатися. Чекала перевидання, щоб купити собі у домашню бібліотеку, і зробила це одразу. І те, що книгу прочитали мої подруги, краща рекомендація.

Історія, що вчить людяності і пробуджує емпатію. Нагадує цінувати своє щастя і пропонує розділяти його з іншими.
Книга, яку я не можу оцінювати традиційно, як сноб. Бо те, який меседж вона несе, набагато важливіше за мої недолугі ремарки читача.
⠀
💌 "Я завжди писатиму у відповідь" - реальна історія багаторічного листування школярів: американської дівчинки та африканського хлопчика. Почавшись зовсім випадково, їхня дружба фатально🌠 змінила життя обох і стала прикладом безумовної любові, якої нам усім часто не вистачає.

За рахунок свого епістолярного стилю ✔️книжка читається швидко і ненапряжно. І чим глибше в неї занурюєшся, тим ближче душею прикіпаєш.

Африканський хлопчик і американська дівчинка під приводом шкільного завдання починають листуватися. В листах розкриваються два світи: той, в якому всього вдосталь, і той, де бракує елементарних речей. Місяцями очікуючи листів одне від одного, вони стали справжніми друзями, котрі вірять одне в одного попри політику, расу, соціальний стан.

Зараз хочу більше не про книгу, а про історію, яка за нею стоїть. Після прочитання я подивилась відео з інтерв'ю Кейтлін, де вона розповідає про книгу, ось вам кілька фактів:

- Третє прізвище в переліку авторів — посередник, якого потребували ці дивовижні друзі, бо вони обидва не письменники і цю справу не вивчали, але хотіли, щоб історія звучала переконливо.
- Під час написання книги використали щоденники, записи, реальні спогади авторів.
- Кейтлін зізналась, що в процесі написання книги дізналась значно більше про життя Мартіна, про те, що він не розказував.

Це неперевершена книга про дружбу! Така дружба буває "раз в ніколи", це так щиро, так цікаво, дивовижно, ця історія вражає своєю одночасною фантастичністю і реалістичністю, вона вселяє віру в людей і небайдужість.

Книги потрібно включити в шкільну програму!!!

В мене стільки вражень і емоцій від книги, що важко викласти їх на папері. Цього року дві книги я читала з таким захватом і обидві від видавництва Книголав.
⠀
Не читаючи анотації, я думала книга про Підліткове кохання, а книга наче ураган вивертає на поверхню проблеми загальнопланетного і вселюдського значення.

Головні герої звичайні діти з різних континентів і прошарків суспільства , які дорослішають на сторінках книги і можуть нас навчити більшого, ніж всі політики і організації разом взятті.⠀

Сказати, що я шокована - це нічого не сказати. Читається легко, але висновки в голові колосальні. Не хочеться переказувати сюжет - кожен почерпне для себе те, чим наповнене серце і наскільки глибока душа.⠀

Але повторюю для самої себе, щоб не забувати.:⠀
• Треба вчитись новому, усердно працювати і тільки так можна досягнути бажаного і навіть великого⠀
• Потрібно ділитись навіть тим найменшим, що ти маєш ⠀
• Всім не допоможеш нужденним - допоможи хоча б одному ⠀
• Доброта і щедрість притягує таких самих відкритих людей ⠀
• Відстань ніколи не маж значення, якщо віриш і прагнеш⠀
• Дружба цінніша за кохання

360 сторінок за половину вихідного, я не могла відірватися до останньої літери!

«Я завжди писатиму тобі у відповідь» таку обіцянку дає своїй подрузі за перепискою хлопчик із глухих нетрів Зімбабве. Книга заснована на реальній історії, як двоє дітей змінили долі багатьох людей. Книга про доброту, про дружбу, про любов, про жагу до знань, старанність і величезну силу волі одного хлопчика. Силу волі, яка не тільки допомагає досягнути не омріяних висот або вижити, яка здатна розтопити лід в серцях і надихнути на кардинальні зміни в житті.

На перший погляд, це простенька історія, заснована на переписці двох підлітків (дівчинки із США і хлопчика із Зімбабве) викликає силу силенну роздумів над тим, як обезцінюються доступні нам речі, які ми сконцентровані на власних проблемах, які у масштабах Землі - піщинки, і як буває важко комусь довіритись, і як буває легко комусь допомогти врятувати життя, як важливо кожному із нас відчувати, що в нас вірять!

Рекомендую читати усім, адже останнім часом так не вистачає добрих книг і фільмів. Ця історія саме така! Впевнена, ви не пошкодуєте!

"Я завжди писатиму у відповідь" — це книга, яка змушує задуматися про справжню дружбу та силу співчуття. Вона розпочинається з простої шкільної задачі: вчителька запропонувала своїм учням написати листа однолітку з іншої країни. І так почалася історія, яка може розбити ваше серце.

Події, що відбуваються наприкінці 90-х років, показують життя двох дітей: Кейтлін із США та Мартіна із Зімбабве. Контраст між їхніми життями настільки разючий, що важко уявити, як можна жити в таких умовах. Ця історія так захопила мене, що я прочитала книгу за один день, а потім ще декілька днів не могла відійти від пережитих емоцій.

Книга написана легко і захопливо, тому закінчується занадто швидко. Ця історія показує, як один лист може змінити життя двох людей та їхніх родин. Кейтлін стала янголом-охоронцем для Мартіна, який жив у бідній родині. Вона відкрила для себе інший світ, де її кишенькові 20 доларів можуть забезпечити навчання та прогодувати родину на декілька тижнів.

Мене вразила трансформація Кейтлін — від наївної дівчинки до свідомої, чуйної та доброї людини. Історія Мартіна також надихає: його жага до знань була єдиним шансом вирватися зі злиднів і забезпечити свою родину. Ця книга нагадує, що маленька допомога може змінити життя. Вона надихає не відвертатися від тих, кому пощастило менше, і намагатися допомогти.

Герої на сторінках книги не ідеалізовані, а живі — з недоліками і часом наївними думками та банальними проблемами. Це робить історію ще ближчою та реальнішою.

Читайте цю книгу! Вона нагадує, що світ не без добрих людей, і справжня дружба та співчуття існують. Вона змушує подивитися на наше право на освіту як на привілей, а не тягар. Це історія, яку я щиро рекомендую всім!