Юдина слабка та депресивна, а Жєб у 1,7 разів депресивніша. В пошуках чогось трагічного, темного, осіннього та нового для себе я натрапив на цю мангу під час Книжкової країни. Стояли холодні дні, настрій відповідний, а від однієї лише обкладинки чомусь стало тепло на душі. Ну і все. Цього було достатньо, щоб я забрав її з собою. — Тебе інколи щось гнітить? — Та ні, навряд. Я думаю, що немає сенсу тривожитися. Історія розповідає про 29-річного Хірото, який перебивається підробітками, не вміє нормально спілкуватися з дівчатами (зате чудово ладнає з бабусями) та живе у старому будинку, який несподівано дістався йому у спадок. Одного дня до нього переїжджає його 18-річна двоюрідна сестра Нацумі. Вона щойно вступила на перший курс інституту мистецтв, тож тепер їм доведеться якось уживатися під одним дахом. По суті, це просто мила історія про двох дуже різних людей: легковажного дорослого та стриманого підлітка. Нічого глобального тут не відбувається — звичайні побутові ситуації, трохи незручності, трохи гумору і загалом дуже спокійний темп. І, мабуть, саме цього мені зараз і не вистачало. Після півтора місяця постійного гемору та забитої голови, коли ні настрою, ні сил нормально щось читати вже не залишалося, ця манга стала для мене маленьким промінчиком спокою. Вона не намагається здивувати якимись грандіозними подіями чи складним сюжетом. Просто дає можливість трохи видихнути й побути в цьому тихому, затишному світі. Іноді, виявляється, більше нічого й не треба.