Кейт Реворт

Авторка, досвідчена економістка, зосереджується на тому, що в університетах зазвичай вивчають лише теоретичні основи, не звертаючи уваги на зв'язок економіки з реальними соціальними та екологічними проблемами. Вона вважає, що основною перепоною для економічного розвитку є бідність та нерівність, які зазвичай супроводжуються й екологічним занепадом. Тому для досягнення процвітання важливо запроваджувати політику, яка допоможе подолати ці проблеми. Однією з найбільш обговорюваних ідей авторки є обкладення найбагатших людей додатковим податком для підтримки бідних, що могло б покращити соціальну рівність. Вона наводить приклад Кенії, де найбідніші отримують гарантований дохід, що допомагає їм вирішувати базові потреби. Але особисто для мене ця ідея виглядає сумнівною. Авторка, хоч і висвітлює позитивні приклади з життя людей, які змогли змінити своє життя завдяки новим можливостям, не зовсім враховує людську психологію: часто допомога без стимулів до роботи може призвести до бездіяльності. Краще надавати людям можливості для самореалізації через освіту та інші ресурси. Проте є й дуже цікаві й актуальні ідеї, зокрема, те, як важливо правильно оцінювати неформальну працю, особливо роботу матерів. Це більше спроба дослідити сучасні економічні проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення через призму соціальної рівності та екології. Загалом, ця книжка стимулює до роздумів. Авторка шукає і закликає до пошуку відповідей на питання, яким чином людству розвиватися далі.

Анонім

«Пончик – це власне смачне кільце, яке знаходиться між двох кіл – економічною користю та соціальною рівністю. Вихід за межі будь-якого з двох кіл веде до порожнечі й перекосу соціально-економічного стану країни». «Економіка пончика» викликає зацікавлення передусім тим, що авторка – дипломована економістка з багаторічним досвідом. Вона пропонує альтернативний погляд на економічну систему та її соціальні й екологічні наслідки. Основна ідея «пончика» полягає в тому, щоб знайти баланс між двома «колами» – економічною вигодою та соціальною рівністю. Вихід за межі одного з них може призвести до «порожнечі» та перекосу в соціально-економічному розвитку. Авторка переконана, що сучасна економіка «розділяє й нищить», а майбутня має «розподіляти й відновлювати». Саме тому вона звертає увагу на важливість екологічного та соціального аспектів у будь-яких економічних рішеннях. Разом із тим, практичні пропозиції щодо досягнення економічної та соціальної рівноваги викликають певні дискусії. Зокрема, авторка пропонує запровадити додатковий податок для найбагатших людей (мільярдерів), а зібрані кошти передавати бідним у вигляді гарантованого доходу. Як приклад наводиться експеримент у Кенії, де група найбідніших жителів протягом 10–15 років отримує регулярні виплати для задоволення базових потреб. Така допомога, на думку авторки, має створити відчуття безпеки й дозволити людям приймати довгострокові рішення щодо освіти, працевлаштування чи розвитку власної справи. Водночас існують застереження, що просто «роздавати» гроші не завжди ефективно: чимало людей, отримуючи постійні виплати, не мають стимулу розвиватися чи працювати. Тут доречно згадати відому китайську мудрість про те, що краще дати вудку, а не рибу. Авторка сама наводить історію хлопця з бідної сім’ї, який завдяки читанню книжок та отриманим знанням зміг збудувати вітряк і вирватися з убогості. Це ілюструє тезу про те, що доступ до освіти та інформації може бути потужнішим інструментом, аніж звичайна матеріальна допомога. Окрему увагу Кейт Реворт приділяє неоплачуваній хатній роботі та вихованню дітей. Авторка наголошує, що традиційна економіка «забуває», наскільки оплачувана робота залежить від безоплатної праці матерів, які жертвують своїми професійними можливостями заради виховання дітей і догляду за родиною. У книзі згадуються дослідження швейцарських науковців, які підрахували: якщо б матерям платили за всі види хатньої діяльності, загальна вартість такої праці перевищила б чимало офіційних заробітних плат. Це вкотре підтверджує, що економіка має враховувати не лише формальні фінансові показники, а й соціальний та людський фактори. Загалом «Економіка пончика» пропонує свіжий погляд на те, як поєднати економічне зростання з соціальною та екологічною справедливістю. У книзі є цікаві ідеї, що стимулюють до роздумів: як краще підтримувати бідні верстви населення, які умови створювати для повноцінного розвитку дітей і чому необхідно враховувати психологічні особливості людей у процесі реформ. Водночас не всі пропозиції авторки здаються реалістичними чи ефективними. Додатковий податок на багатих і роздавання коштів бідним уже не раз в історії доводили свою спірну результативність. Проте основна цінність книги полягає саме в тому, що вона спонукає читачів аналізувати, критично мислити та формувати власне бачення того, якою має бути економіка XXI століття.

Анонім