Катерина Самойленко

Читаючи «Двоповню. Закони Невриди», важко позбутися відчуття знайомості.
Ідея про паралельний світ, куди випадково потрапляє дівчина, а також концепція другої — звіриної — душі, що співіснує з людською, занадто чітко перегукується з «Темною матерією» Філіпа Пулмана. Деймони в Пулмана і звірині сутності у Самойленко — не просто подібні образи, а майже ідентичні механізми вираження внутрішньої природи персонажа.

Попри український колорит і спробу створити власну міфологію, враження новизни розмивається.
Замість унікального світу читач отримує фентезі, що ніби намагається переспівати вже знайому мелодію, змінивши лише кілька нот.
Це не означає, що книга не має власної цінності, але тим, хто читав Пулмана, важко буде не помітити слідів натхнення, яке надто близько підходить до межі вторинності.
Як на мене, то це 75% «Темні Матерії» Філіпа Пулмана

Перша частина сподобалась, але це продовження вийшло набагато цікавішим та динамічнішим. Якщо в попередній книзі ми знайомились зі світобудовою, то тут події вже активно розвивають. Персонажі закохали в себе, з нетерпінням чекаю на заключну частину!

《Тим, хто зазирнув у безодню і витримав》

Так як це другий том - можуть бути спойлери до першого.

Половина сюжету складається із двох лінії - Ріни, яка проживає темні дні в Кабірії, намагаючись боротися із Натаїром, та Симургів, які намагаються приборкати бунти. В книжці присутні певні таємниці як зі сторони Натаїра, так і зі сторони того, що відбувається в Невриді. Це тримає певну інтригу і підігріває інтерес до подальшого читання. Які секрети заховані у маєтку Натаїра? Чи зможе Ріна вирватися із його лап? Яка таємниця її походження? Як пов'язані Ріна, Івейл та Корвін, та що приховано в їх минулому? Ким насправді є Корвін? Відповіді ви знайдете у книзі.

Щодо іншого, то мені сподобалася темна та похмура атмосфера, нові локації (страхітливий замок, що височіє над урвищем, вересова пустка, магічний Ліс Забуття), сподобалися всі важкі гнітючі емоції, які я відчувала разом із героїнею. Добре прописано біль від втрати, апатію, емоційне вигоряння, приречення, втрату надії, травму. Загалом, ця книга значно похмуріша за першу. Також дуже детально та майстерно прописано світоустрій - міфологію світу, темних богів та вершників, угоди та пророцтва, двоєдушництво, відсилки на нашу культуру.

Зовсім з іншого боку розкривається князь Корвін - глибший та серйозніший, турботливий та сміливий, готовий на будь-що заради Ріни. Його відношення до Ріни, їх діалоги, поцілунки це щось. Якщо чесно, після всього я закохалася в Корвіна...
Також детальніше прописано Натаїра - його божевілля та жорстокість. А от в Івейлові я дуже розчарувалася.

Взагалі, після всіх відкриттів мені закортіло перечитати і першу, і другу частини, щоб подивитися на все вже з іншого боку. Книга краща за першу, дуже мені сподобалсь. Однозначно 10/10.

Друга частина більш динамічна, ніж перша.

Але тут тааак багато страждань у головної героїні, що з часом я вже перестала їй співпереживати. Та варто зазначити, що проходить вона через свої труднощі і перешкоди дуже достойно. Вона дійсно дівчина зі стрижнем і характером.

Тут Ріна стане не такою вже і Безрідною, ми нарешті дізнаємось, хто вона і звідки. А ще якого кольору її волосся, нарешті, дякую

Інші персонажі теж сильно розкрились. Лія, Івейл і, звісно ж, Корвін.

Попри всю трагічність і дух безнадії, тут було навіть, з чого посміятись. Жартики Ріни і Корвіна дуже розряджали атмосферу.

Ми отримали багато відповідей на питання з попередньої частини, але наплодилось ще більше питань і інтриг. При прочитанні мені дуже подобалось будувати різні теорії

Тут, як і в попередній книзі, багато відсилок до світового мистецтва. Засмутила згадка Набокова і його “Лоліти”. Хоч він і вважається американським письменником російського походження

Загалом, чекаю на третю частину

Серія «Двоповня» — це просто вибух емоцій! Вона не просто затягує, а змушує проживати кожен момент разом із героями, сміятися, злитися, переживати і навіть кричати від несправедливості. Це фентезі, яке не лише розважає, а й змушує замислитися про мораль, вибір і свободу.

А персонажі — це щось неймовірне! Ріна — ураган, що змітає все на своєму шляху, її язичок гостріший за меч. Корвін… Ох, цей чоловік просто магніт, харизма на максимум! А от Натаїр — той ще слизняк, якого хочеться відправити на перевиховання. Івейл спочатку викликав довіру, але тепер від нього віє чимось недобрим… і це лякає. Лукреція — це окремий рівень величі, мудрості й внутрішньої сили. Вона не просто персонаж, а ціла стихія, яка вміє бути і безжальною, і справедливою. Авторка настільки майстерно прописала характери, що ти реально відчуваєш цих героїв, ніби вони поруч.

Світ продуманий до дрібниць, інтриги тримають у напрузі, а соціальні питання додають глибини. Але головне — ця історія ще не закінчена!

Катерина, що ж ви робите з нами??

Я вам скажу, що ця жінка досить жорстока, і другий том тому яскраве підтвердження🌚

Власне, історія Ріни продовжується тут тим, що вона все ж таки стає заручницею Натаїра та опиняється в Кабірії, привʼязана до ненависного чоловіка, який планує весілля з нею.

Ріна тут страждає, звісно, дай боже. Дуже шкода її, в 20 років вже стільки всього винести (один Натаїр чого вартий🗿). В цій частині було багато моментів, де видно, що вона вже на межі, що життя потрохи витікає з неї, але вона все ж таки намагається зібрати себе до купи.

Корвін - це просто булочка🤭🫶 В другому томі нам більше розкривають його історію, і, о боже, що це за мужчина😻💋

По решті персонажів без спойлерів не пройдешся, але багато, хто дратує не менше, чим Натаїр, але є і ті, хто вражають силою духою (Карлін, я про тебе), а є двоєдушники під питанням, бо поки не віриться, що вони такі хороші, якими себе представляють.

Загалом, в «Судних днях» розкриваються всі питання, які виникають після першого тому, але (куди ж без цього) виникає купа нових🫢

З нетерпінням чекаю третій том, дуже сподіваюсь, що це буде трішечки швидше, ніж восени, бо півроку - це занадто довго!

Книга однозначно вартує вашого часу та уваги, бо це шикарно)

Це перша моя прочитана книга в 2025 році, і я зовсім не шкодую, що вибрала саме її для прочитання цього року. Та й взагалі я дуже очікувала цю книгу, бо слідкувала за авторкою в ТТ.
Перше, що скажу, — це про оформлення. Воно неперевершене, я не можу намилуватися зрізом і обкладинкою. І ще великий плюс, який я люблю в оформленні, — це не тільки гарний вигляд, але й символізм. Це коли після прочитання ти дивишся на обкладинку і розумієш, навіщо це було намальовано. Тут саме така ситуація, і на це так весело дивитися.
Що скажу про сюжет: тут неперевершена світобудова, і це справді цікаво. Хоча перші 150 сторінок було важко читати, бо дуже багато нового, і є деякі досі мені не зрозумілі речі в поведінці головної героїні, але, надіюсь, далі пояснять, бо в мене дуже багато теорій. Після цих 150 сторінок почалися такі цікаві події саме для мене.
Взагалі, один із моїх улюблених персонажів — це Карлін. У нього дуже вайб Доббі, і взагалі історії малих народів мені дуже зайшли своїм наповнення і склом(я хочу ще). Ну і, звісно, князь Корвін — це кохання. Обожнюю таких персонажів зі своїми хитрощами, хоч і вдає невинного. Всі їхні репліки з Ріною я читала з такою усмішкою, що починали боліти щоки. Їхні взаємодії — це ідеальний баланс, бо їх не так багато, і вони не набридають, але й засумувати вони також не дають.
Я дуже чекаю вже другого тому, бо багато подій досі не розкриті, а саме мотивації героїв. Та й взагалі їхнє минуле дуже цікаво дізнатися. Особливо після такого фіналу ще більше хочеться дізнатися, що ж там далі.
Всім рекомендую, хто хоче зануритися двома душами в цей світ.

Давно я не читала фентезі, а фентезі української авторки так і взагалі не пам’ятаю коли🙈 Але ця книга була абсолютно правильним вибором для того, щоб повернутись до цього жанру, тому що це просто неймовірно!

Загалом, мені сподобалось все - світобудова, персонажі, стиль написання. Лише один момент, який дуже дратував на початку, - беземоційність Ріни, головної героїні. Вона потряпляє у чужий світ, де вона нікого і нічого не знає, але при цьому веде себе, наче все так і має бути, тільки поверніть мене додому. Мені не вистачало якогось шоку, почуттів саме з приводу того, що дівчина опинилась в іншому світі!!! Але до цього звикаєш (не так швидко, як Ріна до цього всього, але все-таки звикаєш))

Мені також сподобалось, як авторка писала про Зовнішній світ, а ще ситуація з біженцями з окупованих територій бере за душу, бо розумієш, що ось воно те саме у нас в реальному світі в нашій же країні😔

Маю велику надію скоро прочитати другу частину, ця - 5/5⭐️

Скажу одразу - це були гойдалки, як по емоціям, так і в плані інтересу до історії.

Перша частина мене захопила: динамічна, драматична, інтригуюча. Далі, коли книга зациклилась лише на одній локації, мені стало трохи нудно.

Авторка підіймає багато серйозних тем: рабовласництво, класовий поділ, патріархальний устрій, репродуктивну працю.

Головна героїня - не ідеальна в усіх сенсах. Вона палить, вона боїться, вона ставить своє життя вище ніж інших. В неї немає суперсили, вона не воїн і не обрана (принаймні поки що).

Натаїр, як антогоніст - шикарний. Це звичайний, владний, божевільний чоловік, який в реальному світі може викликати паралізуючий страх.

Щодо Корвіна - його маніакальна зацікавленість не вселяє довіри. Він типовий трикстер, який легко може перетворитись в антагоніста. Але віддаю належне, це мій типаж про якого було цікаво читати.

Підсумовуючи - книга дійсно варта уваги. Особливо для тих, хто любить політичні ігри в сюжеті. Особливо! для тих кому подобається «Жорстокий принц».