Кінцівка відрізняється від багатьох книг, але вона мене розчарувала. Загалом було трохи важкувато читати, тому що надто літературно написано. У першій і другій книзі це не так відчувалося. Можливо через те, що третю частину я прочитала через великий проміжок часу.
Анонім
📖Тому що Боги у цьому місці в минувшину були двоєдині. Вони створили світ, де променіють два сонця і сяють два місяці й де зірок удвічі більше вночі, а хмар-удень. Це місце населяють люди з двома душами, які навіки приречені шукати місце серед двох сил- сили Світла і сили Пітьми.
📖Зверхні чоловіки мене не лякають. - Які ж тоді лякають? - Такі, які мають лякати й інших- одержимі.
📖Твоя задача як намісника північного регіону - доносити до народу волю твого князя. І робити це так, аби воля була почута та прийнята народом.
📖Хіба для молитов потрібні храми? Хіба віра не живе всередині наших душ, скільки б їх не було?
Книга-знахідка цього року, неймовірне фентезі про Прихований та Зовнішній світи. Про жителів, які мають дві душі- людську та звірину. Про політичні інтриги. Загадкові князі і їх стосунки між собою та відношення до головної героїні Ріни. Спочатку було складно визначити роль кожного з героїв, багато князівств, імен, деталізована карта світу. Але по мірі знайомства з кожним приходило розуміння, вболівання, ненависть до деяких персонажів за вчинки. Світ, в якому є рабовласництво, кріпацтво, де князь та намісники беруть на себе відповідальність за народ, де поклоняються Світлим та Темним богам( останнє карається). Інколи було відчуття, що цей Прихований світ застряг у 19 сторіччі, судячи з діалогів, одягу, відносин між протилежними статями. Прикладом тому була постановка Ромео та Джульєти, адаптована під світ, але піднесена, як новинка сезону. Розкриття аб'юзивних відносин з Натаїром, князем змієм та як Ріна намагалася відійти від них. Мій краш в цій книзі -Корвін, князь крук, його неймовірні діалоги, загадковість, продуманість, вміння стратегічно мислити, і маю надію на любовну лінію з Ріною у наступних книжках. Мала невимовне задоволення читати першу частину, насолоджуючись детальними описами всього: устрою світу, героїв та їх характерів, пейзажів, будинків та міст. Тішуся знайомством з авторкою і якісним цікавим фентезі.
Анонім
Читаючи «Двоповню. Закони Невриди», важко позбутися відчуття знайомості.
Ідея про паралельний світ, куди випадково потрапляє дівчина, а також концепція другої — звіриної — душі, що співіснує з людською, занадто чітко перегукується з «Темною матерією» Філіпа Пулмана. Деймони в Пулмана і звірині сутності у Самойленко — не просто подібні образи, а майже ідентичні механізми вираження внутрішньої природи персонажа.
Попри український колорит і спробу створити власну міфологію, враження новизни розмивається.
Замість унікального світу читач отримує фентезі, що ніби намагається переспівати вже знайому мелодію, змінивши лише кілька нот.
Це не означає, що книга не має власної цінності, але тим, хто читав Пулмана, важко буде не помітити слідів натхнення, яке надто близько підходить до межі вторинності.
Як на мене, то це 75% «Темні Матерії» Філіпа Пулмана
Анонім
