Катерина Липа

У цій книзі є багато чого: і певне прокляття, і язичницькі культи та обряди, і набіги татар, і лицарські звичаї, і любовна лінія, і політичні інтриги, і купа битв і пригод. Але всього було мало, недостатньо, нерозкрито.

Відчувається, що авторка історикиня і науковиця. Історична складова дійсно потужна. Потішив та приємно здивував наприкінці розділ про історичну правдоподібність книги. І саме через це книга не надто легко читається, а подекуди — мені було дійсно нудно.

Усі підняті теми були просто припідняті. Всю книгу герої просто кудись ходили та стрибали на конях. Можливо, це звучить не дуже гарно, але я пишу саме так, як відчуваю. А я часто відчувала нудьгу, бо «жупан, розшитий червоними нитками зі взором калини» (це не уривок із книги, а просто моя вигадка задля передання думки) — більше ніде не згадується і не має ніякого сенсу. Тому мені було дуже важко читати величезні та докладні описи речей, які потім ніде не вигулькують.

Скоріш за все я просто не цільова авдиторія книги, але мені, чесно, важко уявити, хто та сама цільова авдиторія роману. Сподобається, напевно, тим, хто дуже любить історичні романи, які прям насичені історією і деталізованими описами. А я, на жаль чи на щастя, люблю більш просту історичну прозу. Коли історія — це не окремий чи навіть головний персонаж, а лише антураж чи місце та час книги для передання атмосфери.

Незвично і захопливо - ось мої перші враження від читання.
⠀
Ця тема була новою для мене і тому я з цікавістю бралася за книжку. І як же я здивувалась коли ще й фентезі складову тут отримала.
⠀
Твір максимально історичний, бо сама авторка історик і вона змогла майстерно передати лицарські звичаї тих часів. Пані Катерина неймовірно легким текстом розказала нам історію 1410 років: як воїн ставали частиною польської та литовської армій, як гідно проявляли себе у бою.
⠀
Це бездоганний приклад твору, по якому можна зробити просто ідеальну екранізацію.
⠀
Битви, пригоди, політика, лицарі, кохання, чари. Кожен знайде щось для себе, якщо зануриться у історію невеличкого містечка Сатанів на Поділлі.
⠀
Чудово провела час із цією невеличку історію і отримала шалену кількість історичної інформації із неї.
⠀
Тому раджу усім поціновувачам ось таких тематичних романів.

Як зрозуміло з назви, в книзі йдеться про архітектурні стилі, але це й про історію, культуру, людей.
Мені сподобалося, що авторка наводила європейські приклади будівель і одночасно українські. Також згадувала якісь цікаві факти з історії, додавала короткі біографічні довідки про відомих архітекторів.
Інформацію подано дуже доступно, не перенавантажена складними термінами чи описами.
Хотіла б ще почитати подібну книгу виключно про архітектуру Києва. Бо після прочитання ловлю себе на думці, що придивляюся до будівель і намагаюся вгадати, який це стиль:)

А можна у чомусь геть не розбиратися і любити це?
Бо так у мене з архітектурою. Я люблю роздивлятися різноманітні будівлі, перше за все не новітні, шукати якісь цікаві деталі. А от розуміння, що то за стиль, у мене не було.
До цієї книжки.

"Історія архітектурних стилів, великих і не дуже" - сама назва дуже точно передає сенс. Це насправді про історію стилів: як вони виникли, коли, які основні риси кожного з них, кілька яскравих прикладів і найвідоміших архітекторів.

Опис кожного стилю супроводжується розповіддю про те, як він проявив себе на українських землях. Як на нього у різні часи впливали традиції забудови Криму, Польщі чи росії.

Книжка написана у науково-популярному стилі. Тобто ви маєте високі шанси побачити дуже багато нових термінів, якщо ви не спеціалізуєтеся на архітектурі. Я пригадую щось з історії античності про іонічний і доричний ордери, але отак летально про різницю між ними я не читала раніше.

Але термінологія врівноважена фактами цікавинками і легким стилем оповіді, з іронією і подекуди сарказмом. Це дозволило створити атмосферу не підручникову, а захопливу.

У книжці є чорно-білі ілюстрації кількох будівель, але після розповідей про якісь визначні споруди хотілося погуглити їх і подивитися, чи то на досі існуючу споруду, чи на її руїни.
І звичайно ж, хочеться вирушити у подорож.

Багато у книжці є про "старання" росіян зі знищення української архітектури: від вказівок архітекторам в епоху тоталітаризму до прямого фізичного руйнування споруд. І вони подорожують це робити щодня.

Ви коли небудь замислювались наскільки глибоко у нашому житті вкорінилося зросійщення. Думки, що все російське то більш гарне, культурне, багате, а українське - не варте уваги, непомітно нав'язувались людям поколіннями. І це дало невтішні плоди...⠀

Мені ця книга на деякі факти відкрила очі, бо іноді варто "вголос озвучити" якісь буденні речі, щоб зрозуміти, що звучать вони з певним підтекстом. І з такими непомітними підтексти ми стикаємося щодня.⠀

Есеї охоплюють різні сфери життя і тому мені одні були цікавіші за інші. А те, що автори збірки різні, зробило її дуже неоднорідною . Іноді здавалося, що читаєш допис у фейсбуці, а іноді, що реферат з культурології; іноді було цікаво від початку і до кінця, а іноді відгукнулися тільки окремі тези.⠀
Різноманітність книги не робить її гіршою і не зменшує актуальності, кожен читач знайде те, що тригерить саме його і як на мене це й робить її обов'язковою до читання.
Особливо зараз.⠀