Раніше читати книги про психологічні хвороби людей мені було набагато важче, бо сам світ здавався не таким божевільним. Сьогодні ж, коли основні гравці на світовий політичній арені доказують нам, а особливо собі, що Україна, не надівши костюм, брутально напала на геріатричний пансіонат, і мусить за це віддати свої нирки, щось вже ці книжкові відхилення радше здаються особливостями. Там, принаймні, ЛЮДИ і шкодять вони, передусім, собі.
Про що? Про внутрішній світ людей. Про волання про допомогу. Про те, що допомогти нікому.
Молода авторка отримала премію за свою книгу. І здавалося б, кар'єра пішла вгору - визнання, замовлення на сценарій, але... Щось, як і зазвичай, пішло не так.
"Спостерігаючи за тим, як вони нахилились один до одного посеред натовпу, я подумала про жорстоку спільність хижаків, які разом полюють на дрібноту мишви і щурів, дедалі звужуючи кола. Мені здалося також, що цей союз підкреслює безглуздість щойно отриманої мною премії і що прийняття, влаштоване фундацією, буде далеко не закінченням витівок, а початком нової пригоди."
У її житті з'явився шанувальник, який, страждаючи на психологічні недуги, пише їй листи. І усе б нічого, але той хлопець знає і чоловіка, якого кохає авторка. І цей клубок стосунків, пристрастей, думок, хвороб, нахилів стає бомбою уповільненої дії. Але скільки б не уповільнювали, вона однаково має вибухнути.
Проникливий, глибокий твір про тендітність людських душ.
Анонім
Бельгійська письменниця.
«Офіруй любов! Не люби нікого — заради творчості!»
"Ведмідь" — дуже Fleabag coded книжка, але не вистачило емоції. Якісь тут нотки Прохаська + Кортасара, сюжет водянистий. Варто читати заради хорошого перекладу і того, щоб відкривати нових авторок.
Перекладач з французької — Іван Рябчій.
Анонім
