Калеб Карр

На вулицях Нью-Йорка зразка 1896 року відбуваються жахливі жорстокі убивства, але поліція ці вбивства не розслідує. Жертвами убивств стають хлопчики-повії з сімей іммігрантів, які зовсім не від хорошого життя змушені торгувати своїм тілом. Як таке може бути, що до їх смертей нікому немає діла?

Доктор Ласло Крайлцер разом з репортером "Таймз" Джоном Муром, а ще двійко детективів і секретарка поліційного відділку отримують "добро" від тогочасного комісара поліції Нью-Йорка Теодора Рузвельта (так, того самого президента США) на розслідування цих убивств. Але нюанс в тому, що ніхто не має дізнатися, що вони проводять це розслідування.
Взагалі, читання цієї книжки — це прекрасний спосіб максимально ґрунтовно, не маючи спеціальних знань, дослідити психологію злочинців. Настільки детально тут розібрано, як команда складає портрет можливого злочинця з того мінімального обсягу інформації, яка в них є і яку вони можуть отримати, досліджуючи трупи, залишені убивцею.

Загалом, якщо вам хочеться почитати детально розписаний детектив, сюжет в якому розтягується доволі повільно, тоді ця книга для вас 🙌 Мені було дууууууже цікаво настільки заглиблюватися в психологію злочинця, але правда в якийсь момент вже набридло, що автор так довго з нами грається, не розкриваючи особу злочинця настільки довго, наскільки це взагалі можливо. І я просто вже згорала від нетерплячки, не в змозі більше терпіти до розв'язки 😅

Коли я спробувала коротко резюмувати свої враження від книги, вийшов такий собі оксюморон: «досить занудно, але захопливо» :) Як так може бути? Та просто:

По-перше, це класичний поліцейський детектив про маніяків. Причому класичніше нікуди: психолог-профайлер (таких сто років тому називали «алієністами») розшукує вбивцю, що керується якимись своїми хворобливими мотивами; плюс команда максимально використовує
досягнення кримінології. Автор при цьому дуже дотошно описує процес слідства – від прозекторської до «мозкових штурмів» команди. Це забезпечує занудство у хорошому розумінні цього слова.

По-друге, і вже тут йтиметься про захопливе, це історичний детектив – події розгортаються наприкінці ХІХ ст. І ось тут автор ідеально тримає баланс між ретро деталями і реконструкцією (дуже переконливою) особистої історії убивці за його поведінкою – тією, що відчитує слідство. Однозначно, ключовим елементом захопливої розповіді стала історія поліцейської справи (включно з помилковими уявленнями, наприклад, що на сітківці мертвого ока зберігається образ того, що загиблий бачив останнім), а також картина становлення судової психіатрії загалом – дуже детально і переконливо виписані (йдеться про час, коли Фройд щойно опублікував свою першу книгу). Додайте сюди психологізм у виписуванні характерів персонажів – було б дивно, якби його не було.

І от прямо окремий герой – тогочасний Нью-Йорк: прекрасно описані локації, круті побутові деталі із життя вершків нью-йоркського суспільства (театральне життя, ресторани, розкішна сцена із виводком Рузвельтів – шкодую, що таких у книзі мало) і огидні та сумні реалії його дна (а от цих чимало і інколи здається, що автор нагнітає). Втім, судячи з того, що сам Калеб Карр, історик за освітою, наголошує, що перелопатив чимало літератури для створення переконливих історичних декорацій, та і критики історичне підґрунтя сприйняли прихильно, доводиться автору вірити. До речі, в книзі згадується чимало тогочасних історичних діячів. Вікі називає 15 персонажів, що не просто мали реальні прототипи, а присутні у романі власною історичною персоною – політики, ділки, гангстери, святоші (діячі популярних на межі століть товариств із охорони моральності).

Так що загалом книга сподобалась, реально затягує, і це попри те, що із сюжетом я була знайома, тому що дивилась серіал, знятий за цією книгою. Ну і, коли вже доводиться згадувати про екранізовану книгу, типова ремарка: так, серіал теж сподобався і так, мені цілком ок одну і ту ж історію і читати, і дивитись. І це той випадок, коли обидва варіанти історії сподобались: телевізійний створював враження більш яскравих, експресивних героїв і напружених подій, але не такого виразного слідства; книга зображує героїв стриманіше, ніякого тобі надриву, зате деталізує розслідування. Це, як на мене, той випадок, коли чітко бачиш як працюють різні медіа з однією історією, і працюють щоразу добре.

Це було незвично для мене чтиво! Я зазвичай оминаю детективи, звідкілясь у мене до них маса упереджень.

Але "Алієніст"... Це було кльово! Реалістично, деталізовано, глибоко. Неймовірний історичний-психологічний-детективний роман, з вражаючими криміналістичними деталями та живими, фактурними, яскравими персонажами.

Сюжет розвивається розмірено: готуйтеся до розлогих відступів, роздумів, описів. Через них створюється задушлива атмосфера Нью-Йорка 1890-х років, з брудними бідняцькими районами, корупцією, злочинністю. Якщо ви читали щось у Золя, то ви зрозумієте, про що я! Дуже нагадав мені стилістикою цей роман його стиль.

Ця історія - дуже логічна, поступова, вона прив'язує до своїх героїв та не відпускає. Якщо не боїтесь розлогих історій, заплутаних деталізованих детективів - не пропустіть. Ця книжка точно варта вашої уваги!

Книга поєднує в собі два жанри - детектив та історичний роман. Адже, окрім головних героїв, всі персонажі і події, що згадуються в Алієністі - реальні. Звичайно, це впливає на динаміку історії, але особисто мені було цікаво вивчати кожну сюжетну пасхалочку і читати окремо про згадані цікавинки. Калеб Карр - військовий історик, людина "в матеріалі".

Однак, це не означає що детективна складова поступається історичній. Інтригуюче з перших сторінок, атмосферно, заплутано, після кожної нової глави хотілось відразу переходити до наступної.