Авторка розповідає про культуру, де щастя дитини — не мета, а середовище. І це середовище не створюється дорогими іграшками чи складними методиками, а складається з довіри, поваги, свободи та звичайного дитинства. Фінський підхід до виховання глибоко вкорінений у пова́зі до автономії дитини, у впевненості, що вона здатна зростати, коли її підтримують. Це — світ, де діти мають право бути неідеальними, де їх не тягнуть на олімпіади з трьох років, а натомість вчать самостійно вдягати рукавички та слухати тишу лісу. Пуура з ніжністю й гумором відкриває нам двері в повсякденність фінських родин: немає потреби бути супербатьками — достатньо бути стабільними, уважними, справжніми. Пуура базує свої думки на багаторічній практиці та дослідженнях, але подає їх легко, з любов’ю до дітей і до батьків, які щиро намагаються зробити правильно, хоч часто губляться в шумі порад.
Анонім
Котолог
