Чи любите ви повертатись до історій, які нібито завершено і останнє слово сказане?
Я так. Звісно, іноді такі повернення невдалі, але Прокляте дитя мені подобається.
Улюблений всесвіт після стількох років зустрічає нас на вокзалі Кінгс-Крос, де Гаррі з Джинні проводжають молодшого сина до школи чарівників.
Альбус дуже хвилюється, він не знає до якого факультету потрапить, з ким потоваришує, як вчитиметься...
Але поїзд дає гудок і рушає, тож часу на вагання немає, стрибок до вагону і пошук вільного купе.
Тут починається історія дружби, взаєморозуміння, допомоги і віри одне в одного, бо купе, яке прмітить Альбус Северус Поттер зайняв Скорпіус Малфой. Попри непорозуміння батьків хлопці знайдуть спільну мову з перших слів.
А тим часом тривожні думки оселяються в голові Гаррі, шрам починає тривожити його стільки років опісля битви та ще й знаходиться часоворот, який мав би бути знищений...
Цілий ланцюжок подій і часоворот в руках двох школярів, які бажають зробити добру справу, але ефект від зміни минулого може бути непередбачуваним і зовсім протилежним.
В цій історії багато тем, які варто підіймати і обговорювати: спілкування батьків і дітей, довіра, булінг, наклеп, бажання перевершити досягнення батьків, вміння слухати і довіряти.
Я люблю цю книгу, хоча коли вона вийшла не всі сприйняли її, але це занурення в атмосферу улюбленого світу незрівнянне, тож тим, хто як і я #potterhead читати, якщо ще ні 😉