Юрій Андрухович

Це просто треба читати, бо як описати, цей саркастичний сюр не знаю.
Але при всій абсурдності подій, що відбуваються з Отто, ти не можеш і не хочеш відриватися від читання тексту. Направду автор майстер слова. Кожне слово переплітається з наступним створюючи неперевершену картину відрази до всього москальського. Який же колоритний "писок" змальовує Андрухович, це так відразливо правдиво, що аж гидко і одночас шедиврально. Так мальовничо описати "москальську душу" - це талант. Записую автора в улюблені.

Бо так поєднати не поєднане в змореній гарячкою та спиртним свідомості Отто- це щось геніальне. Ти геть не можеш зрозуміти:
- це марення?
- це "страшний" сон?
- це реальність?

І ти так і не може зрозуміти цю історію тривалістю в один день, де так прекрасно оспівують несимітницю реальності.
Вав, вав, вауууууууу
10 з 10

Красиве видання любовної та часом дуже інтимної лірики.
Збірку спочатку планували, як благодійну колаборацію від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА і ювелірного бренду Guzema Fine Jewelry до 14 лютого. І усього на 1000 примірників.
Власне спочатку так і вийшло. Збірку можна було отримати за донат від 500 гривень або купуючи прикраси з діамантами у подарунок.
Всі гроші йшли на оперативну допомогу військовим на нулі.

Та ажіотаж і попит був шалений. Наклад розмели, далі на OLX навіть за 20 тис. грн продавали примірник.
Ага, і таке буває)
І ось зробили додрук. Зараз придбати вже легше і не за такі шалені гроші.
Антологію вже традиційно упорядковував Іван Малкович. Як саме казав, що обирав твори від Шевченка до Любки.
Дійсно, в цій збірці найвідоміші і найцікавіші поезії.
Для любителів хітів: знайдете вірш "Вона" (починайте мугикати пісню гурта "Плач Єремії").
"О, панно Інно" теж є.
"Чого являєшся мені у сні". Можна пісенний квест влаштовувати)

А ще тут є вірш, який я чула з дитинства від бабусі, точніше, як вона вже його співала
"Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину... ".

Якщо ще думаєте "чи брати?" - брати)

Ворохта. Література. Розмови.
Така багата та книжка, насичена.
Для тебе, це ніби компанія без компанії, лекція без лекції, дискусія без дискусії. Тебе запросили, але так, щоб жодного звуку, жодного подиху.

Тут не тільки Друль, Андрухович та Бойченко, а й Франко, Жадан, Гессе, Шекспір і не тільки. І скільки тут здалеку рідного про текст, переклади, книжки. І так про те все любо було читати, так тепло, а деколи з домішкою гіркоти.

Моє улюблене - про зв'язок музики з текстом. Теж ніколи особливо про це не думала, тільки знаю, що без першого друге мені важко йде - вони для мене завжди були природньо взаємопов'язані. А все тому, що текст - річ музична, вона пливе, має свою мелодію та композицію. Сакральний зв'язок.

Дуже сподобався формат книжки. Це і не репортаж, і не інтерв'ю. Це таки справжній ворохтаріум!
Прочитаєте - зрозумієте.

Найпотужніша книга, щоб українською мовою ословити багатовимірне почуття любові. Тут можна знайти зізнання і одкровення, що мережаться з кардинально різних відчуттів стану закоханості. Голоси українських поетів — від Тараса Шевченка до Андрія Любки. Понад 70 імен ювелірно впорядкованих Іваном Малковичем. Якби шукати прикрасу для книжкової полиці – це вона.

Радіо ніч
Юрій Андрухович

… це радіо для тих, які
дійшли до межі
забилися в глухий кут
не бачать нічого попереду
не сплять у ночі
не хочуть спати у ночі
взагалі ніколи не сплять
не сплять і думають
нерухомо лежать із відкритими очима.
Радіо, яке веде в нічому ефірі музикант Йосип Ротський у формі монологу. В цей час, поміж його монологами, ми дізнаємося про життя самого Йосипа, яке виявляється досить цікаве та різне з кожною сюжетною лінією.
Книга наповнена іронією і щемом, сміхом і забуттям, холодом та пеклом, темрявою і музикою.

Так цікаво і захоплююче мандрувати її сторінками, слухати нічне радіо, слідкувати за мовою автора, його іронією та такою непередбачуваною грою образів.
Книга, яка залишає слід за собою.

*** я вже не був собою, я був кимось іншим, але саме тому я врешті був знову собою.
*** у цьому світі, Джо, від морального авторитета до морального виродка тільки один крок. На жаль.
*** але поки що тиша. Це такий спеціальний музичний матеріал - тиша. З урахуванням негнучкості моїх пальців мені бажано грати якраз її. Можливо, я став би найкращим виконавцем тиші в історії всіх часів?
***я в цьому житті в’язень від Бога. Логічний наголос останнього речення ви можете ставити над будь-яким зі слів. І не помилитися.
*** я жив без любові. Й повірив, що вона вигадка.
*** самотність буває сумна? Я не матиму того тепла, що міг би?
*** добре в дорозі – вона сама по собі розвага. Сидіння ж на місці вимагає діяльності. Зайняти себе чимось, наповнити сенсом час. Хоч і сидіти на місці добре – в якихось, на-приклад, Носорогах, коли ти сам і заліг на дно

Першою думкою після прочитання останнього оповідання книги стала: «Як це кінець?»
Книга залишила післясмак по собі, як остання серія «Гри престолів».

З «Коханцями юстиції» я боролася тижні три - забагато, як на невеличку збірку оповідань. Спочатку справа йшла доволі добре: цікаві сюжети, жвава мова, тонке відчуття архаїзмів, які допомагають перенестися в описувані часи, в кожній історії - загадка.
З кожним оповіданням книга ставала все важчою, а розділ восьмий взагалі - якимось непідйомним.
І тут, нарешті - розв’язка. Мала би бути розв’язка, але автор обирає відправити читача самостійно шукати відрубану голову.

В книзі є інтрига, є чудові дуже прозорі натяки автора на його щиру любов і віру в українську ідею, але мені так не вистачило «закільцювання» цих історій в єдиний твір, адже, навіть наскрізний персонаж - бродячий цирк є.

В цілому мені книга сподобалась, із задоволенням почитаю ще щось авторства Андруховича.

Атмосферна, товариська бесіда і водночас калорійна літературознавча лекція.
Так, я кажу про книгу. Про ту, що з дивною назвою "Ворохтаріум".

Але дивна вона лише до перших прочитаних сторінок. Бо після, абзац за абзацом, втягуєшся у той насичений і ненав'язливий обмін думками, що його нитка за ниткою сплітають інтелектуали Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Орест Друль.

Читаючи, смакуєш змістовними балачками про слова, тексти і переклади, дивуєшся відкриттям про Шекспіра, Сократа і Лема, старанно відслідковуєш хід дискусії про неукраїнську українську літературу...

І ось минає година, може, дві, і непомітно, ба навіть підступно, разом із черговим розділом "Ворохтаріуму" закінчується наповнення твого вечірнього келиха.

не знаєте, що таке сюрреалізм, аналогія, містичне мислення, уособлення та персоніфікація? тоді вам точно не можна читати цю книгу.
її ні в якому разі не можна читати прямолінійно, вспримаючи все як правду. але парадокс в тому, що все що там відбувається - правда.
насправді ця книга настільки шикарна, що кожен в ній найде свої відсилки, і що найкрутіше - автор насправді не думав про ці порівняння. подивившись його інтерв'ю? я із здивуванням дізналась, що твердження ніби "книга є алегорією Аду Данте" (з 7 поверху і нижче) першими висловили італійці (коли робили переклад книги), а українці зробили в якості ілюстрацій до книги.

Дуже важлива книга для кожного українця - ми маємо пам'ятати, що наші помилки минулого завжди будуть переслідувати нас допоки одне із поколінь їх не виправить і не змінить цей "круг ада".

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю.
⠀
Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все.
⠀
Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати.
⠀
"Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить.
⠀
Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю.
⠀
Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом.
⠀
А поки цитати:
⠀
*"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека".
⠀
*" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята"
⠀
*"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме".
⠀
* "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося".
⠀

Це було цікаво, незвично та дуже сюрреалістично. «Московіада» Юрія Андруховича – це роман жахів, який переносить нас у часи розпаду комуністичної імперії. Незважаючи на те, що книга написана більше тридцяти років тому, безліч тем й досі залишаються актуальними💭

Перш за все, хочу звернути вашу увагу на це неймовірне видання від ВСЛ! Ілюстрації, якість друку та сама обкладинка – все виконано дуже круто!

Щодо сюжету – це поєднання гротескних та сюрреалістичних моментів, яскравого настрою та унікального стилю. Ми знайомимося з юним українським поетом Отто фон Ф, який навчається у Москві, багато часу проводить зі своїми друзями, алкоголем та жінками. Але одного разу він потрапляє у підземелля московського метро, де він стає свідком жахливого симпозіуму відомих мерців. Тепер Отто фон Ф повинен врятувати не лише себе, але й зуміти дістатися до потяга та повернутися у Київ.

Хочу також виділити стиль Юрія Андруховича. Якщо ви раніше нічого у нього не читали, тоді спочатку можете бути здивовані. Але «Московіада» – це однозначно та книга, яка повинна бути прочитана.

• Чому ви так просмерділися несвободою? Чому свободи ви лишаєте так мало, що її вистачає лише на падіння із сьомого поверху? Чому ви зараз з таким натхненням ухопилися за мене, як за єдиного винуватця смерті, ніби хочете, аби я таки викупив свою провину, стрибнувши врешті з того самого вікна?

• Імперія міняла свою зміїну шкіру, переглядала звичні тоталітарні уявлення, дискутувала, імітувала зміну законів та життєвого укладу, імпровізували на тему ієрархії вартостей. Імперія загравала зі свободою, гадаючи, що таким чином збереже оновленою саму себе.

• Свого часу тебе навчили, що Римська імперія загинула під ударами рабів і колонів. Ця імперія загине під ударами пияків. Колись всі вони вийдуть на Красну площу і, вимагаючи пива, рушать на Кремль. По них стрілятимуть, але кулі відбиватимуться від їхніх проспиртованих непробивних грудей. Вони зметуть усе.

Складно якось писати про цю книгу живучи в реаліях 2023 року. Але чи не є вона особливо актуальною тепер?

Русофобія Андруховича версії 1992 року хоч і недостатня, але приємно вражаюча. Під час читання вас стригерить з півсотню разів, але воно того варте. 

Перед вами один суботній день з життя альтер его автора, досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в москві, у Літературному інституті, Вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. 

Пиятико-пригодницький на початках, роман далі перетворюється на якийсь трилер. Не дарма в заголовку красується “Роман Жахів”.

Насичений і гротескними й сюрреалістичними моментами, грою алюзіями, цитуванням, пародіюванням і стилізацією найрізноманітніших високих і низьких жанрів книга забезпечить вам вибух мозкової активності.

Після прочитання хочеться читати вже про сам роман і Андруховича. А трохи треба буде, щоб розкласти по поличках приховані сенси. 

Автор прекрасно відтворює дійсність тогочасних реалій, які супроводжували розпад комуністичної імперії, показує духовну порожнечу, яка панувала в радянському суспільстві.

Герой ставить дуже багато запитань до імперії і репресивної машини радянського союзу. Та й загалом, він як на сповіді..

Ви звичайно можете спробувати прочитати книгу, як легковажну сатиру про пиво в банках і секс у душових… але навряд ви зможете уникнути роздумів про серйозні соціальні теми, хоч це і потребуватиме значних інтелектуально-інтуїтивних зусиль...