Ґреґорі Бернз

Цікава книга. Але як і більшість книг жанру наукпоп-вельми роздута. Проте однозначно додає цінності досвід автора у досліджуваній тематиці. Плюс складні тонкощі нейрохірургії описані зрозуміло.

І не тільки собакою, а й морським левом, тилацином та іншою твариною, мозок якої дослідили під час проєкту. До речі, за офіційними даними, останній тилацин вмер ще в 30-ті роки минулого століття. Тож вчені працювали з мізками давно покійного звіра, і в них таких сканувань було багато, на відміну від песиків.

Всі задіяні собачки брали участь в дослідах добровільно, і схоже, вони ще й непогано провели час. Їх спеціально дресирували, гралися та долучали до цікавих експериментів, щоб дізнатися, як реагує мозок.

Так, у автора є буденні висновки з власних спостережень за своєю та піддослідними песиками, але йому майже вдалося їх відділити від наукового і лишити останнє. Майже - тому, що відчувається, як він любить собак і тваринок в цілому.

Засмутила історія про випадок з його навчання, коли студенти мали розтинати приспаних собак. Я ніколи не задумувалася над тим, як саме тестують ліки, чи вчаться на практиці медики. Звісно, щось чула з косметичної сфери, та його розповідь мене шокувала. Автор сам це засуджує і своєю працею намагається довести з наукової сторони, що у тварин є свідомість і вони мусять мати такі ж права, як і люди.

Наукові тексти даються мені складнувато. Думаю, аби були ілюстрації, було б легше зрозуміти. Хоча той, хто любить біологію проблем не матиме 😉. А ще, мені здалося, що про інших тваринок було більше, ніж про собак.

Але попри це, книжка сподобалася, а обкладинка взагалі дивовижна ❤️.

Завжди цікаво було дізнатися, про що ж таке собі думають наші друзі-чотирилапики і про що нам хочуть (або не хочуть) сказати. У мене, звісно, кішка, а не собака. Але після цієї книжки я точно став ще краще її розуміти. І не тільки на рівні відчуттів, а й конкретних знань.