Фрея Семпсон

Я хотіла почитати цю книгу заради книжної книги, а отримала набагато більше. Вийшла приємна, затишна, сумна та обнадійлива історія, яка нікого не залишить байдужим.

Джун працює помічником бібліотекаря вже 8 років і те що планувалось як тимчасовий підробіток переросло у сенс життя. Вона немає особистого життя, її єдиний друг це Стенлі, постійний відвідувач бібліотеки у літах, навіть власний кіт до неї неприхильний. Спочатку вона здалась мені абсолютною невдахою і її поведінка мене дуже дратувала, але тут був однозначний приємний ріст головного персонажа і це класно.

Стенлі просто неймовірний. Стільки тепла, доброти і відваги, я ним захоплювалася і його історія мене неймовірно розчулила. Взагалі було доволі передбачувано майже все, якби автор мене не плутала, але гірше мені від цього не ставало, а це важливо, що коли я навіть знаю що далі, але мені цікаво і хочеться читати, а не відкласти книгу.

Взаємодії Алекса і Джун не повірила. Максимум друзі, не більше. Неможливість героїв нормально поспілкуватись як завжди занижає мою оцінку.

Боротьба за бібліотеку, приємні моменти, розкриття історій та бажання пережити втрати минулого не залишили мене байдужою. Я отримала саме те, чого і хотіла від цієї книги, тому що затишне читання таке саме важливе як динамічне.

Гарна історія, з щемливим сюжетом. Тут про сімʼю, друзів, знаходження себе. Тут і сміх,і сум,і сльози. Легка історія для чашки чаю

Справжній книголюб має час від часу відпочивати від складніших книжок читаючи такі історії.
Раджу тим, хто читав і кому сподобалися наступні книжки: «Славетне життя Ей-Джея Фікрі», «Список для читання» і «Кіт, що рятував книжки».
Мушу визнати, що вже «підсіла» на такий жанр легких для читання книжок про книжки, бібліотеки, книгарні і так далі.
З нетерпінням чекатиму на схожі видання.

Це була для мене дуже зворушлива історія. Я і сміялась і поплакала, бо щиро відгукувалося все, що було написано. Легка історія, яка має хороший фінал і ненав'язливу любовну лінію. Ти не думаєш, а чи буде героїня з тим персонажем укінці, ти думаєш, а яка все-таки доля спіткає нашу бібліотеку. Раджу людям, які втомилася від важких книжок і хочуть почитати щось приємне ввечері 💗

“Остання бібліотека” – це надзвичайно мила, затишна і приємна книга, яка створює ідеальний настрій для осінніх вечорів. Як може не сподобатись історія, де головна героїня щиро обожнює книги?

Хоча іноді її невпевненість у собі та кліше на кшталт “у мене нічого не вийде” можуть трохи дратувати, це не зіпсувало загального враження. Ця книга потрапила до мене у потрібний момент, і я прочитала її дуже швидко.

Після прочитання залишаються тільки теплі почуття, а кожен спогад про неї викликає у мене теплу усмішку. “Остання бібліотека” – це історія про доброту, людяність і любов до книг, яка чудово підходить для читання восени. Рекомендую!

перше, що ви бачите перегортаючи сторінки це величезна любов до книжок від буквально усіх персонажів. це тепла спільнота, яка налічує дуже різних, об'єднаних однією бібліотекою, людей. це маленьке містечко де всі знають один одного, і де головною розвагою є власне бібліотека, в якій працює головна героїня.

конфлікт доволі простий, але викликає шалену віддачу: через малий попит і дороге обслуговування бібліотеку хочуть закрити. працівникам забороняють говорити хоча б щось проти, відвідувачі і просто жителі міста обурені, а рада яка власне і приймає це рішення вже підшукує покупця аби отримати якомога більше грошей і користі з "нікому не потрібного приміщення". починається протест. о так, персонажі тут ну дуже смішні моментами, з власними цінностями які оберігають і за які борються і ще з деякою "мультяшністю", бо загалом вся історія сприймається радше як казка чи фільм 2010-х. всі супер підтримуючі, всі говорять про книги, всі роблять якісь нереалістичні штучки які працюють на їх користь (досі хіхікаю з того як в церкву запросили стриптизера аби привернути увагу до закриття єдиної бібліотеки).

тут є і кілька трагічних моментів, є весілля яке йде не за планом, є любовна лінія яка утворюється з порад один одному книжок (уііі). але це точно не та книга яку захочеться перечитувати і шукати приховані сенси. вона потрібна для швидкого відпочинку і хорошого настрою. під час читання ви просто слідкуєте за історією як за хорошим фільмом, який після себе залишає приємне тепло всередині. вона не супер вау, але доволі хороша, і точно підійде тим, хто шукає чогось легкого і любить читати про любов до книжок.

Джун — бібліотекарка, для якої робота стала справжнім покликанням. Вона присвятила своє життя книгам, впевнена в тому, що кожна книга має свою історію, а її обов'язок — допомогти читачам знайти саме те, що їм потрібно. Після смерті матері Джун взяла на себе місію продовжити її справу, підтримуючи бібліотеку та її громаду.

Джун спустошена, коли дізнається, що міська рада планує закрити бібліотеку, де вона працює, через скорочення бюджету. Дізнавшись про ці плани, постійні відвідувачі бібліотеки об’єднуються, влаштовують благодійні акції, літературні вечори, пишуть петиції та організовують публічні заходи, щоб привернути увагу громадськості та політиків до необхідності збереження бібліотеки. Навіть переходять до більш радикальних заходів. Хоча Джун не приєднується до них через страх втратити роботу, вона все ж таки знаходить спосіб допомогти таємно. Під таємним ім’ям «Матильда» (як головна героїня роману Роальда Дала) вона інформує і допомагає протестувальникам.

Що мені подобається в цій історії, так це харизматичні другорядні персонажі: шикарний Стенлі Фелпс, друг дитинства Алекс та інші мешканці міста. Особливо варто відзначити різку і гучну місіс Б, яка критикує все, що читає.
От не хочеться бути схожою на пані Б і сварити книжку, але мушу визнати, що для мене вона здалась якоюсь невиразною. Лишається враження, що ця історія вже чута безліч разів. Вона йде передбачуваним шляхом і завершується до смішного передбачуваним фіналом. Романтична лінія між Джун та Алексом також виглядає дещо нереалістичною: я не відчула між ними ніякої іскри.

Не дивлячись на все це, я не хочу суворо критикувати книгу, адже вона може знайти свого читача і приносити радість іншим. "Остання бібліотека" — це мила і легка історія про любов до книг та спільноту, яка готова боротися за те, що їм важливо.

«Знаєте, бібліотека – це не лише про книжки» - так пише Фрея Семпсон у своєму дебютному романі «Остання бібліотека» від і я з нею повністю погоджуюсь.
Мова йде про маленьке провінційне селище в Англії, де бібліотека – це своєрідний освітній хаб, простір для знайомства та спілкування і просто місце, куди можна втекти від самотності чи складних стосунків з батьками. Та бібліотека опиняється під загрозою закриття, що вкрай неприйнятно для її працівників та відвідувачів.

А ще Чалктонська бібліотека – це цілий світ для Джун Джонс, помічниці завідуючої бібліотекою, і єдине місце, де вона почуває себе комфортно, затишно, в безпеці та потрібною іншим. Все життя головної героїні крутиться навколо книжок та бібліотеки. Інших інтересів та захоплень в неї немає. Книжки, читання, кіт та спогади про маму – це її зона комфорту, з якої Джун не готова виходити ні за яких обставин. Поки що не готова…

Як на мене, головна героїня занадто статична та безініціативна, часом хотілось її розтрусити та навчити говорити «Ні!», коли щось не подобається. Зовсім інше діло пані Б – рішуча, активна, готова за щось поборотись чи пострайкувати, гостра на язик, постійно все критикує, в тому числі й книжки, які читає. Мабуть, вона сама яскрава у цьому творі, і без цієї героїні роман був би зовсім сірим.

Мені не вистачило непередбачуваного фіналу. Happy end, який дивним чином склався на останніх сторінках твору, начеб то й потішив. Але зібралось все до купи занадто швидко, а обставини, які цьому посприяли, були нереально ідеальними.

Легкий роман, в якому описується тихе провінційне життя, боротьба за свої права, складні стосунки батьків і дітей, втрати, кохання, віра, підтримка і, звісно, багато книжок. Роман зі щасливим закінченням.

«…бібліотеки творять не книги, а бібліотекарі.»
Те, що головним чином зіпсувало задоволення від книги - жахлива лайка. Це була бабуська, котра пробігла мимо і кидала в тебе матом. При чому без якоїсь потреби, а коли потреба була - культурними словами виказувала своє фі.

Сама ж книга про сіру мишку Джун, котра 8 років працює в чалкотській бібліотеці. До того там працювала її мама. Після її смерті дівчина поставила життя і мрії на стоп, та практично живе в бібліотеці. І все б нічого, та бібліотеку хочуть закрити і Джун забороняють боротися. Спочатку вона радіє, бо неймовірно соромʼязлива, а потім їй уривається терпець.

Ця книга - ода любові книгам і бібліотекам. Жаль, що тут згадується не один раз вєлікіє російські твори. Це теж муляло око. Була тут і любовна лінія. Досить гарна, проте кінець вийшов трохи змазаний. Тож я би розглядала цей роман як ріст особистості і вихід із зони комфорту. А ще він про те, що ти можеш багато років знати людину, та насправді нічого не відати про її життя.

Трохи сміху, трохи щемливості, трохи сліз🥹
Добра, тепла та за атмосферою нагадала мені *Різдво з Червоним Кардиналом *.
Пані Б - вогонь та запал цієї книги🤗

📚Простенька і невибаглива книжечка. Трішки гумору, трішки сумних моментів, щоб не було надто солодко. Читається швидко, є невеличка романтична лінія, багато згадок книг і людей, які люблять читати. Що ще треба книголюбу, щоб відпочити?)

📚Не «висока полиця», але як на дебютний роман автора дуже навіть добре. Мені поки читала - подобалось, а коли дочитала, то розповідати особливо немає про що). Якихось мега сильних емоцій книга не викликає, але вона затишна і мила. Порадувало закінчення. Баланс між реальністю і бажанням, щоб все закінчилось добре витриманий ідеально.

📚Було кілька моментів, які мене дратували, але зовсім трішки. Була стара пані, якій не подобалось геть усе прочитане, але вона вперто ходила в бібліотеку. Трохи схоже на мене) Я теж останнім часом доскіпуюсь до всіх книг підряд, але вперто читаю)

📚Я б певно вибрала таку книгу для довгих поїздок, або для утішного читання з кавою і пледом. Більше не знаю, що розповідати – книга на один вечір.

Занадто очевидний фінал, не вистачило інтриги і пристрасті. Трішки сухо все, хоча історія дуже мила. І дратує, що героїня читає російську літературу, бо її мама обожнювала толстого 🫠