Фрея Семпсон у своєму романі написала лист любові до книжок, до тиші читальних залів, до дивакуватих читачів. Авторка нагадує: бібліотека — це не просто місце з книжками. Це соціальна артерія, простір, де самотні люди знаходять розраду, діти — фантазії, пенсіонери — тепло. Фрея Семпсон пише ніжно, з нотками британського гумору. Мова — як улюблений плед: затишна, трохи сумна, але з надією в кожному реченні. Декому роман може видатися затягнутим у першій половині — Джун надто довго мовчить. Деякі персонажі дещо карикатурні. Сюжет передбачуваний. Але не це тут головне. Як у добрій книзі — важливий не фінал, а шлях до нього.
Анонім
Із задоволенням "проковтнув" книжку за вечір. Згоден з негативними коментарями - стандартно, шаблонно тощо. А яке життя в маленькому провінційному містечку? Алюзії виникають постійно - на характери, вчинки, думки. Ти, твої друзі чи близькі чинили так само, боялись так само, переборювали себе, захоплювались ідеєю та досягали чогось, чим можна пишатись. Або ні. А сільська бібліотека - то постріл пам'яті в саме серце. Це не висока проза, але варта книжка у своїй царині.
Бали зняв за толстоєвського. Вже є приклади, коли українські видавці домовляються, і русомовність не псує враження згадками про себе.
Анонім
Книги про книги — особливий вид задоволення і водночас незадоволення. Про задоволення більшість зрозуміє) А чому є ще й НЕ? Бо як же мене бісить, що не усі знакові книги, що згадуються в цих історіях, перекладені українською. І тут я теж одну таку знайшла. Але, на щастя, лише одну)
Про що? Сподіваюся, ви не шукатимете в цій книжці тези великих філософів? Не треба! Бо це легка, приємна історія, з краплинами гумору, морем співчуття, любові та дружби. І налаштування має бути саме таким.
Джун, десь 28-річна молода жінка, працює помічником бібліотекаря в сільській бібліотеці і нічого не хоче змінювати. Бо тут вона, наче в безпечній мильній бульбашці, куди сама себе заховала після смерті матері.
Джун сама не помічала, скільки цікавих людей приходять до бібліотеки щодня, як вони потребують саме такої допомоги — безпечного місця, де можна знайти чудові книги, користуватися комп'ютером та, навіть, сходити до теплої вбиральні. Бо не усі живуть у комфортних умовах.
Але в часи тотальної економії рада вирішила закрити кілька бібліотек, але мешканці містечка мали на це свою думку.
"Якраз це мене найбільше дратує в цій клятій справі з радою. Що всі ці консультанти з управління зі своїми підрахунками та таблицями ніколи не втямлять, що бібліотека - це набагато більше, ніж самі лише книжки. Бібліотеки — це рятувальні сіті, що ловлять тих із нас, котрі можуть пропасти непоміченими".
То ж боротьба почалася. Вони боролися так, наче ця бібліотека була останньою! І навіть Джун, чия здібність до публічних виступів була захована десь дуже глибоко, поступово змогла віднайти себе і підтримала акцію.
І ні, тут не буде happy endy з розкаянням злочинців та негідників, але це навіть і на краще. Люди повинні зрозуміти, що багато що знаходиться саме в їхніх руках. І якщо влада неспроможна забезпечити усі їхні потреби, треба це робити самим.
Книга мені сподобалася, бо я люблю такі життєстверджувальні історії, які об'єднують. Тому - щиро рекомендую для підняття настрою.
Анонім
Котолог
