Фрея Семпсон

перше, що ви бачите перегортаючи сторінки це величезна любов до книжок від буквально усіх персонажів. це тепла спільнота, яка налічує дуже різних, об'єднаних однією бібліотекою, людей. це маленьке містечко де всі знають один одного, і де головною розвагою є власне бібліотека, в якій працює головна героїня.

конфлікт доволі простий, але викликає шалену віддачу: через малий попит і дороге обслуговування бібліотеку хочуть закрити. працівникам забороняють говорити хоча б щось проти, відвідувачі і просто жителі міста обурені, а рада яка власне і приймає це рішення вже підшукує покупця аби отримати якомога більше грошей і користі з "нікому не потрібного приміщення". починається протест. о так, персонажі тут ну дуже смішні моментами, з власними цінностями які оберігають і за які борються і ще з деякою "мультяшністю", бо загалом вся історія сприймається радше як казка чи фільм 2010-х. всі супер підтримуючі, всі говорять про книги, всі роблять якісь нереалістичні штучки які працюють на їх користь (досі хіхікаю з того як в церкву запросили стриптизера аби привернути увагу до закриття єдиної бібліотеки).

тут є і кілька трагічних моментів, є весілля яке йде не за планом, є любовна лінія яка утворюється з порад один одному книжок (уііі). але це точно не та книга яку захочеться перечитувати і шукати приховані сенси. вона потрібна для швидкого відпочинку і хорошого настрою. під час читання ви просто слідкуєте за історією як за хорошим фільмом, який після себе залишає приємне тепло всередині. вона не супер вау, але доволі хороша, і точно підійде тим, хто шукає чогось легкого і любить читати про любов до книжок.

Джун — бібліотекарка, для якої робота стала справжнім покликанням. Вона присвятила своє життя книгам, впевнена в тому, що кожна книга має свою історію, а її обов'язок — допомогти читачам знайти саме те, що їм потрібно. Після смерті матері Джун взяла на себе місію продовжити її справу, підтримуючи бібліотеку та її громаду.

Джун спустошена, коли дізнається, що міська рада планує закрити бібліотеку, де вона працює, через скорочення бюджету. Дізнавшись про ці плани, постійні відвідувачі бібліотеки об’єднуються, влаштовують благодійні акції, літературні вечори, пишуть петиції та організовують публічні заходи, щоб привернути увагу громадськості та політиків до необхідності збереження бібліотеки. Навіть переходять до більш радикальних заходів. Хоча Джун не приєднується до них через страх втратити роботу, вона все ж таки знаходить спосіб допомогти таємно. Під таємним ім’ям «Матильда» (як головна героїня роману Роальда Дала) вона інформує і допомагає протестувальникам.

Що мені подобається в цій історії, так це харизматичні другорядні персонажі: шикарний Стенлі Фелпс, друг дитинства Алекс та інші мешканці міста. Особливо варто відзначити різку і гучну місіс Б, яка критикує все, що читає.
От не хочеться бути схожою на пані Б і сварити книжку, але мушу визнати, що для мене вона здалась якоюсь невиразною. Лишається враження, що ця історія вже чута безліч разів. Вона йде передбачуваним шляхом і завершується до смішного передбачуваним фіналом. Романтична лінія між Джун та Алексом також виглядає дещо нереалістичною: я не відчула між ними ніякої іскри.

Не дивлячись на все це, я не хочу суворо критикувати книгу, адже вона може знайти свого читача і приносити радість іншим. "Остання бібліотека" — це мила і легка історія про любов до книг та спільноту, яка готова боротися за те, що їм важливо.

«Знаєте, бібліотека – це не лише про книжки» - так пише Фрея Семпсон у своєму дебютному романі «Остання бібліотека» від і я з нею повністю погоджуюсь.
Мова йде про маленьке провінційне селище в Англії, де бібліотека – це своєрідний освітній хаб, простір для знайомства та спілкування і просто місце, куди можна втекти від самотності чи складних стосунків з батьками. Та бібліотека опиняється під загрозою закриття, що вкрай неприйнятно для її працівників та відвідувачів.

А ще Чалктонська бібліотека – це цілий світ для Джун Джонс, помічниці завідуючої бібліотекою, і єдине місце, де вона почуває себе комфортно, затишно, в безпеці та потрібною іншим. Все життя головної героїні крутиться навколо книжок та бібліотеки. Інших інтересів та захоплень в неї немає. Книжки, читання, кіт та спогади про маму – це її зона комфорту, з якої Джун не готова виходити ні за яких обставин. Поки що не готова…

Як на мене, головна героїня занадто статична та безініціативна, часом хотілось її розтрусити та навчити говорити «Ні!», коли щось не подобається. Зовсім інше діло пані Б – рішуча, активна, готова за щось поборотись чи пострайкувати, гостра на язик, постійно все критикує, в тому числі й книжки, які читає. Мабуть, вона сама яскрава у цьому творі, і без цієї героїні роман був би зовсім сірим.

Мені не вистачило непередбачуваного фіналу. Happy end, який дивним чином склався на останніх сторінках твору, начеб то й потішив. Але зібралось все до купи занадто швидко, а обставини, які цьому посприяли, були нереально ідеальними.

Легкий роман, в якому описується тихе провінційне життя, боротьба за свої права, складні стосунки батьків і дітей, втрати, кохання, віра, підтримка і, звісно, багато книжок. Роман зі щасливим закінченням.

«…бібліотеки творять не книги, а бібліотекарі.»
Те, що головним чином зіпсувало задоволення від книги - жахлива лайка. Це була бабуська, котра пробігла мимо і кидала в тебе матом. При чому без якоїсь потреби, а коли потреба була - культурними словами виказувала своє фі.

Сама ж книга про сіру мишку Джун, котра 8 років працює в чалкотській бібліотеці. До того там працювала її мама. Після її смерті дівчина поставила життя і мрії на стоп, та практично живе в бібліотеці. І все б нічого, та бібліотеку хочуть закрити і Джун забороняють боротися. Спочатку вона радіє, бо неймовірно соромʼязлива, а потім їй уривається терпець.

Ця книга - ода любові книгам і бібліотекам. Жаль, що тут згадується не один раз вєлікіє російські твори. Це теж муляло око. Була тут і любовна лінія. Досить гарна, проте кінець вийшов трохи змазаний. Тож я би розглядала цей роман як ріст особистості і вихід із зони комфорту. А ще він про те, що ти можеш багато років знати людину, та насправді нічого не відати про її життя.

Трохи сміху, трохи щемливості, трохи сліз🥹
Добра, тепла та за атмосферою нагадала мені *Різдво з Червоним Кардиналом *.
Пані Б - вогонь та запал цієї книги🤗

📚Простенька і невибаглива книжечка. Трішки гумору, трішки сумних моментів, щоб не було надто солодко. Читається швидко, є невеличка романтична лінія, багато згадок книг і людей, які люблять читати. Що ще треба книголюбу, щоб відпочити?)

📚Не «висока полиця», але як на дебютний роман автора дуже навіть добре. Мені поки читала - подобалось, а коли дочитала, то розповідати особливо немає про що). Якихось мега сильних емоцій книга не викликає, але вона затишна і мила. Порадувало закінчення. Баланс між реальністю і бажанням, щоб все закінчилось добре витриманий ідеально.

📚Було кілька моментів, які мене дратували, але зовсім трішки. Була стара пані, якій не подобалось геть усе прочитане, але вона вперто ходила в бібліотеку. Трохи схоже на мене) Я теж останнім часом доскіпуюсь до всіх книг підряд, але вперто читаю)

📚Я б певно вибрала таку книгу для довгих поїздок, або для утішного читання з кавою і пледом. Більше не знаю, що розповідати – книга на один вечір.

Занадто очевидний фінал, не вистачило інтриги і пристрасті. Трішки сухо все, хоча історія дуже мила. І дратує, що героїня читає російську літературу, бо її мама обожнювала толстого 🫠

Я дуже люблю такі історії, де багато про книжки та бібліотеки. Так-так, тут часто згадують відомі і не дуже історії, ті,які я сама люблю і про які почула вперше,бо в нас вони не перекладені. Склала список -аж 47.

Джун 28 років. Вона працює помічницею в бібліотеці у маленькому містечку Чалкот, живе в старому будинку серед книжок і спогадів про маму,яка померла від раку. Одного дня бібліотеку вирішують закрити,але на її захист стають відвідувачі-люди,які без цього місця не уявляють свого життя -старенький Стенлі, завжди зла Вера, пані Б., дівчинка,яка лише тут може вчитись і малий вундеркінд.

Звичайно, не обійшлося без драми, кохання, різних методів боротьби , щасливого вирішення деяких питань та вибору і шляху до нового життя Джун.

Не скажу, що кінцівка здивувала, але я із великим задоволенням провела час з цією милою і дуже атмосферною для книголюба історією. Приємно прочитати про значення бібоіотек у житті людей. Шкода, що у нас такого досить мало.Я сама відвідую постійно, але цікавих заходів та атмосфери, на жаль, немає.Хоча на поличках все більше нових цікавих книжок.

Це дуже «затишна» книга. Наче їси улюблене тістечко з чаєм, або передивляєшся «Дівчата Гілмор», або лежиш у теплій постілі, а за вікном дощ ☺️

Книга, яка дуже сподобалась своєю доброю атмосферою, згадками величезної купи книжок і героїв звідти, описами бібліотечних буднів і в той же час виявилась доволі прохідною, бо не змогла занурити в події з головою.

Загалом виходить проста і легка для сприйняття казочка для дорослих. Якщо думати про книгу саме так, то претензій має бути менше. Читається справді шидко, але не давали насолодитись книгою неймовірні збіги, завдяки яким вдається вирішити всі проблеми героїв, притягнуті за вуха причини для непорозумінь і головна героїня, яка наче має свої причини для замкнутої поведінки, але все одно деякі ситуації настільки крінж, що мені хотілось просто швидше дочитати, щоб це закінчилось.

Отаке, наче й хороша, але не вау.

Книга про книги для марафону від @knyhomamy та @readeat_com виявилася, насправді, зовсім не про книги. Або ж, вірніше, не зовсім про книги.

Книги створювали атмосферу, але в основі історії - втрата і невміння чи небажання жити далі після смерті близької людини.

Нещодавно прочитала такий діалог на сторінці Ольги Руднєвої, засновниці superhuman_centre.
- Я чула, ви сьогодні впали? - звернулася вона до військового, що вчиться ходити на протезах.
- Ні, я сьогодні піднявся, - відповів він.

І ці кілька фраз перевернули в мені все. Бачити силу і рух вперед там, де інші бачать лише слабкість - це дар, якого б я бажала всім!

Тому перефразую своє бачення змісту книги - це історія про перемогу над власним страхом і болем, про дружбу і підтримку, про приховану силу, яку ми так рідко можемо відкрити в собі, намагаючись виборсатися з проблем, але яка легко вихлюпується назовні, коли допомога потрібна іншим.

Книга про непомітні дрібниці, які мають великий вплив на чиєсь життя. Про боротьбу, яка інколи може здаватися наївною і дитячою, коли йдеться про те, що ми справді любимо. Ну і, звісно ж, про книги трохи теж є) Книги, в яких ми знаходимо схованку і з яких черпаємо сили на подальшу боротьбу.

Тридцятирічна бібліотекарка Джун Джонс втратила маму, а з нею, здається, і здатність радіти та налагоджувати соціальні контакти. Дівчина ховається від світу вдома з книгами і котом, спілкуючись лише з відвідувачами бібліотеки, де колись працювала мама, а тепер і вона.

І що ж робитиме боязка і сором'язлива дівчина, дізнавшись, що її місце сили, її бібліотеку збираються закрити? Як боротися, якщо Джун не може сказати навіть кілька слів, адже впадає в паніку щоразу, коли опиняється в центрі уваги.

Проте, виявляється, боротися за когось значно легше, ніж за себе. І Джун знаходить сили там, де ніколи не очікувала їх знайти - в інших людях.

На початку мене так дратувала головна героїня, що я вже хотіла закинути книгу. Але, на щастя, тут були ж і другорядні герої. І от вони якраз врятували ситуацію.

Джун – майже 30-річна жінка, яка працює помічницею в бібліотеці. 8 років тому вона втратила маму, яка хворіла на рак, і після того живе в певному заціпенінні. Вона не має друзів, нікуди не виїжджає зі свого села, не зустрічається з хлопцями, лиш перечитує вдома улюблені книжки й щодня приходить на роботу. І якраз у бібліотеці вона відчуває себе затишно й безпечно.

Що мене одразу відштовхнуло від Джун, то це її зневажливе ставлення до всіх книг крім класики, особливо до жанрової літератури. А ще дратувала її нерішучість, важко було уявити жінку, яка в 30 поводиться так, ніби їй 10.

Але от інші персонажі були більш реалістичними, живими, кумедними, й врятували для мене цю книгу.