Нові відгуки

Літературна редакторка Сьюзен Райленд за вихідні має вичитати друкопис автора детективу (а разом з тим його прочитаємо і ми теж ) але дійшовши до останнього розділу, де мають викрити вбивцю, розуміє, що ці сторінки відсутні. Наступного ж дня, коли Сьюзен приїздить в редакцію щоб пошукати загублений розділ, дізнається що письменник вчинив самогубство (або й ні). Книга читається досить легко, але мені не вистачало динаміки і напруженості в сюжеті: все повільно, неспішно і трохи затягнуто. Ну і рукопис детективу мені сподобався більше, ніж зовнішній детектив) #марафонкнигомам

Пані мала відпочити, тому читала детектив. Але це не простий детектив, а детектив у детективі. І прочитався напрочуд легко, не дивлячись на обсяг сторінок. І сприяли цьому, звичайно, незвичний сюжет та зручний шрифт (без зайвих рисочок), за що окремо дякую видавництву. Про що? Редакторка маленького видавництва вирішила прочитати черговий твір їхнього автора, з яким, щоправда, має не дуже гарні стосунки. Дія відбувається у 50-ті в Англії. Історія написана у стилі класичного детектива, головним героєм є приватний сищик. І ми також читаємо цей детектив Аж раптом, коли мають розкритися винні, бракує сторінок. Закінчення відсутнє. І Сьюзен зусібіч продумує розгадку, але в неї поки що нічого не виходить. Але, можливо, вийде у реальному житті, бо автора цього детективу теж знаходять мертвим. Але чи це справді самогубство, чи Алан Конвей був вбитий? Але за що? Який з його гріхів міг би призвести до трагедії? Проте, якщо вас не дуже зацікавить ця неприємна особа, то можете потренувати свій розум на розгадці класичного детектива. Можливо ви з'ясуєте винних раніше за Атіколаса Пунда? І так, оце таке ім'я) "Ти читаєш, і читаєш, і читаєш, і відчуваєш, як сторінки ковзають між пальцями, коли раптом у правій руці лишається менше, ніж у лівій; і тоді тобі хочеться пригальмувати, але ти однаково кидаєшся до фіналу, бо несила чекати на розв'язку" Знайомо? Отож! Тому сміливо рекомендую поціновувачам класичних детективів для відпочинку та розради.

Алан Конвей передав своєму видавництву черговий детектив про Атіколаса Пунда. І все б нічого, але останнього розділу немає. Його редакторка Сьюзен ковтає рукопис за одну ніч, дивується відсутності фіналу, і береться відшукати загублені сторінки, а тим часом сама занурюється в детективну історію, тільки от не на сторінках книжки, а в своєму житті. У книзі є відсилки до історій Аґати Крісті, Пунд намагався бути схожим на Пуаро. Навіть герой книги, як і автор Конвей, любив анаграми, шифри, кросворди і тому цього тут теж вдосталь. Всі елементи класичного детектива на місці. Від мене 3.5-4/5 Багато неточностей: ім'я одного персонажа змінюється в різних частинах книги; про одного персонажа взагалі ніби забувають. Дуже тупа мотивація злочинця (одного з). Не знаю, це проблема перекладу чи самої книги. Але водночас легко читається і важко відірватися.

Це захоплива історія «роману в романі», де переплітаються одразу кілька таємниць. Головна героїня, редакторка Сьюзен Райланд, читає детективний рукопис про Аттікуса Пунда — німецького біженця, який допомагає поліції у розслідуванні подвійного вбивства в англійському селищі. Проте сюжет переривається — зникають останні глави, а сам автор рукопису, Алан Конвей, трагічно гине. Сьюзен розпочинає власне розслідування й поступово з'ясовує, що у книжкових сторінках приховано підказки до реального злочину. Це майстерно побудований детектив, який тримає у напрузі до фіналу.

Цьому детективу велось мене захопити і я в захваті від історії, адже вона — цікава і має класний задум! ⠀ Маємо не просто детективну історію, а цілих два детективи, які повʼязані між собою, хоч події одного з них відбуваються в 1941 році, а інший — у сучасності, 2015. А ще — один вигаданий, його написав автор детективів, а інший — справжній, який повʼязаний із цим автором у реальному його житті. ⠀ Оце так закручено! Алан Конвей передав своєму видавництву черговий детектив про Атіколаса Пунда. І все б нічого, але останнього розділу немає. Його редакторка Сьюзен намагається відшукати загублені сторінки, а тим часом сама занурюється в детективну історію, тільки от не на сторінках книжки, а в своєму житті. ⠀ Детектив, написаний Аланом, дуже перегукується з тим, що відбувається в його реальності. Він навмисно у романі заховав відсилки на своїх знайомих і їхні справи, інколи не дуже законні. Тож спершу читаємо ось цей детектив, написаний Аланом. І він дуже крутий! Написаний у стилі Агати Крісті, такий собі класичний британський детектив, повільний, але з постійно наростаючою напругою. Я не могла відірватися! А кінець його обривається на найцікавішому, коли мають нарешті сказати, хто ж злочинець! Але пригадуєте? Останніх сторінок то немає і тут ми вже повертаємось в реальність і занурюємось в новий детектив. ⠀ Як на мене, то ідея вийшла дуже класна! У книзі є відсилки до історій Аґати Крісті, Пунд мені дуже нагадував Пуаро. Взагалі герой книги Конвей любив анаграми, шифри, кросворди і тому цього тут теж вдосталь. ⠀ Тож маємо все, що я люблю: 🔸не один детектив, а цілих два! 🔸історію в історії; 🔸багато закулісся видавничої роботи. ⠀ Книга дуже легко написана. Було цікаво читати, майстерно закручені сюжети, по книзі розкидано безліч зачіпок, але відгадати щось важко — принаймні мені, бо я думала на зовсім інших героїв.

Що може бути краще, ніж книга в книзі? Правильно, детективна книга всередині детективної книги. Мені сподобалось, я хочу прочитати це знову, прямо зараз. Книга розумна, винахідлива, переконлива і темна, у свій закручений спосіб. Протягом історії я підозрювала чи не кожного, а вкінці так і кортіло сказати “Ну звичайно, не могло бути інакше”! Сюзен Райленд — об’єднує дві половинки цієї книги. Вона є редактором автора Алана Конвея, чоловіка, якого вона терпіти не може, видатного письменника детективної серії про Атіколаса Пунда. Сьюзен отримала рукопис “Сорочиного вбивства” від Конвея, та згодом дізнається, що цьому рукопису бракує останнього розділу, разом з тим автор несподівано помер. Вона починає власне розслідування. Цю частину книги ми ніби зазираємо Сьюзен через плече протягом її слідства. В мене в уяві спливла сцена з модних американських серіалів, де ти підходиш до детектива з двома стаканчиками фігової кави з придорожньої забігайлівки, даєш йому один стаканчик, загадково сьорбаєш зі свого і кажеш "ну шо, як просувається розслідування?" :D Дія книги про Атіколаса Пунда відбувається в маленькому англійському селі 1950-х років. Настає несподівана смерть, а потім ще одна... Тут у нас є безліч потенційних підозрюваних і у кожного є секрети, деякі варто знати, інші ні. А ще є хтось, хто знає всі секрети. Є люди, які читають детективи насамперед для того, щоб вгадати відповідь, і відчувати себе обдуреними, якщо не вийшло. Або відчувати роздратування, якщо це було занадто легко. Я ж просто насолоджувалась тим, як два романи стають все більш дзеркальними. Може здатись, що книга складна і заплутана через різні часові відрізки, але насправді її було дуже легко читати. Я все більше вірила, що пошук винного в книзі призведе до викриття справи в реальному житті. Вам подобається Агата Крісті, Шерлок Холмс, Пуаро? Ви любите хороший британський детектив? А як щодо двох детективних книг за ціною однієї? Вам подобаються книжки з великою кількістю ексцентричних героїв з різними мотивами, де будь-хто з них може бути підозрілим? Чи відповіли ви ствердно на одне або декілька з цих запитань? Тоді обов’язково прочитайте “Сорочине вбивство”, і навіть якщо ви відповіли негативно на всі питання — теж читайте!