Елі Хейзлвуд

Перше питання, яке я поставила собі після прочитання книжки: яка краще? «Гіпотеза кохання» чи ця? І відповіді в мене немає, бо «Гіпотезу» я полюбила дуже, але й читала її українською мовою. А цю - англійською. І оскільки мій рівень не дуже ще високий, то я багато перекладала, читала з перервами, не так занурювалась, могла дещо не так розуміти. Тож порівнювати не хочу ці книжки. Але «Love on the brain» мені сподобалась теж.
⠀
Хоча початок давався важко: нова лексика, наукові терміни, треба зрозуміти, що й до чого. Трохи затягнуто було, не дуже цікаво (бо в читанні англійською для мене важливо, щоб захоплювало вже відразу, щоб не стало нудно й не закинути). Але ближче до середини стосунки між героями почали змінюватися, почався якийсь конект, сюжет зарухався. Тож читати стало і легше, й цікавіше.
⠀
Бі отримує нову роботу. Це те, чого вона хотіла. Але працювати доведеться із чоловіком, який протягом аспірантури зневажав її й ще й відмовлявся разом вести проєкти. Що робити: відмовитися і нашкодити карʼєрі? Чи спробувати все-таки працювати разом із ним? Щоб зробила Марія Кюрі?
⠀
У цій книзі, як і в «Гіпотезі кохання», авторка порушує важливі теми: жінки в науці, а також про тест для зарахування на докторантуру (якщо я правильно зрозуміла), там ціла окрема історія майже розвинулася. Ще одна тема - це дружба.
⠀
У цій книзі мене трішки дратувала поведінка головної героїні, яка була чомусь зациклена на собі й не бачила того, що відбувається навколо неї, вона також і не чула того, що їй говорив Леві, або ж не хотіла це сприймати? Сам Леві виявився дуже терплячим та відданим, його вміння триматися мене надихнуло. Мені здається, що авторка його показала максимально реальним, але хотілось би більше дізнатися про його минуле, от про Бі ми дізнались багато.
⠀
До речі, якщо ви думали, що тут тільки романтика і все, то ні. В кінці на вас чекає сюрприз із поганим хлопцем, який хоче всім зіпсувати життя.
⠀
Окремий бонус книзі - за любов героїв до котиків 😻.