Третя частина про найстаршу сестру Арабессу сподобалася мені найменше у серії. Головна причина мого розчарування — це сама головна героїня, яка протягом усього сюжету відверто дратувала своєю тотальною невизначеністю та постійною «біполяркою». Її нескінченні метання, дивні думки та суперечливі дії часом просто позбавляли здорового глузду. Утім, якщо відкинути претензії до поведінки Арабесси, сам фінал циклу вийшов непоганим. Стежити за розвитком фінальних подій, палацовим змаганням за владу та споглядати детально прописаний магічний світ було все одно досить цікаво. Трилогія загалом залишила по собі доволі приємне враження. Не скажу, що я опинилася в шаленому захваті, але читати цю історію про трьох сестер-чарівниць у Королівстві Злодіїв було досить цікаво. Це непогане роментезі, де головне — просто розслабитися та плисти за течією сюжету, не очікуючи від нього занадто багато чого. Тоді книжки точно зайдуть 😌

Друга книга про середню сестру Нію викликала в мене досить неоднозначні почуття. З одного боку, мені неймовірно сподобався антураж: стежити за піратським життям, кораблями й морськими пригодами було справді захопливо. Але з іншого — у мене виникли величезні питання до любовної лінії. Я щиро люблю троп «від ворогів до коханців», але тут романтика здалася мені абсолютно невиправданою. Мені абсолютно незрозуміло, як головна героїня примудрилася закохатися в пірата Алоса після всіх його відвертих знущань і погроз на її адресу. І для мене не рятують ситуацію навіть його вчинки наприкінці. Якщо ж заплющити очі на цей момент і не прискіпуватися до логіки почуттів, то динамічна історія все-таки варта уваги, як мінімум завдяки атмосфері.

Перша частина серії про наймолодшу сестру Ларкиру припала мені до душі найбільше 😍 Я часто помічала у відгуках, що цей роман занадто «ванільний», але як на мене, тут усе ідеально збалансовано. Мені абсолютно всього вистачило: і милої романтики, і хорошої драми. Історія Ларкири та Дарія отрималась живою, їхні стосунки розвивалися цікаво, а сама атмосфера таємної місії та магії голосу чудово затягує в читання. Це комфортна книжка, яка задала чудовий старт для всієї трилогії.

Ідея та сюжет цікаві, мені сподобалось. Не читала ще продовження про сестер ГГ, але саме ця напочатку дуже важко мені йшла, але все одно затягнула у свій гарний фентезійний світ.

«Пісня вічних дощів» Е.Дж. Меллов перша частина трилогії «Мусаї», кожна з яких окрема історія про сестру-чарівницю з Королівства Злодіїв. ця частина про Ларкиру, наймолодшу сестру. її унікальна здатність це магічний спів, що може впливати на емоції та навіть знищувати ворогів, саме його дівчина має використати в завданні. під час цієї місії вона знайомиться з лордом Дарієм і почався такий slow burn, хімія між ними і їхні діалоги це просто🤭🔥 взагалі тропи «джентельмен у біді, якому потрібна допомога» і «сильна жінка-слабкий чоловік» для мене щось нове і було цікаво за цим спостерігати. головний герой, не типовий чоловік з фентезі, він без магії, не король чи командувач. він тихий, не ідеальний, але в цьому й полягає його краса. і це цікаво, і не типово. система магії, а саме в цій частині, магія через пісню-це як ковток свіжого повітря у фентезі. світ Аадилору красивий і продуманий. місце, де магія пронизує все. фентезі, яке ні нащо не схоже і яке захопило мене з першого речення. 10/10⭐️

"Ларкира була частиною Мусаї, трійці створінь, яких обожнювали й боялися. І хоча вона та її сестри були сильними й кожна окремо, ніхто не смів переходити дороги Мусаї, коли вони були разом. У цьому царстві радо вітали найлихіших і найлютіших." Похмуре фентезі про Королівство Злодіїв, де події, як ті мілкі хвилі коливаються на поверхні ледь-ледь і нікуди не поспішають. І так постійно. Вишукано і химерно. Тому будьте готові до неспішної оповіді про сестер - Мусаї, а точніше про одну з них. Вона володіє магією, що співає ✨? Ларкира по велінню свого батька відправляється у подорож до володінь герцога, який використовує форію - магію, (вона викликає сильну залежність, наповнює людей почуттям екстазу, а також наділяє поверхневими силами), щоб його спинити. Похмуро, навіть готично, володіння, де десять років вже йде дощ.. Тут є романтична лінія на якій і будується певною мірою сюжет. Вона легка, ніжна, приємна ? Але я не переймалась романтік-драмою, душевними травмами персонажів. Мене історія заколихала і не спонукала до переживань. Чи було мені цікаво чим завершиться? - Так ? Усе найцікавіше шукайте наприкінці книги, тільки треба "вчитатись" у цей стан неспішності ?

Чарівне фентезі, яке вражає атмосферою, магією і музикою, що стає зброєю. Світ Аадилору майстерно побудований: тут і королівство злодіїв, і підступні лорди, і таємничі чарівниці, яких бояться й шанують. Ларкира — сильна й багатогранна героїня, чий спів може вбивати, але її найбільша сила — це рішучість і бажання довести власну цінність. Шпигунство, інтриги, небезпечна місія і романтична напруга між Ларкирою та Дарієм роблять історію динамічною та емоційною. У книзі є і небезпека, і ніжність, і таємниці, які поступово розкриваються.

Дуже схоже на "всі жінки відьми" чи трилогію Мари Вульф про сестер. Дуже раджу читати навесні, в сезон дощів, тоді книжка тримає ще довше❤️?