Джон Бойн

Вже третя книжка протягом останніх кількох тижнів про концтабір та дотичні теми. Кожна по-своєму важка, але безумовно важлива.

Але коли у таких книжках розповідається про дітей, це вдвічі важчі тексти. Хоча я б не назвала "Хлопчика у смугастій піжамі" важкою. Тобто тут немає жорстокості й нелюдських умов табірного життя, тут взагалі події відбуваються по ту, неєврейську, сторону колючого дроту.

Важкою ця книжка стає після прочитання, коли нахлинають роздуми про той час і нездатність осягнути того звірства, того контрасту поміж німцями та євреями...

Отже хлопчик Бруно, батько якого отримав підвищення по військовій службі, переїжджає з сім'ю в Аушвіц. Тобто це я здогадуюся із гри слів: назви місця в романі "Геть-Звідси", яке співзвучне з Аушвіц. Так само і Фурор - Фюрер... Бруно починає товаришувати із Шмулем, єврейським хлопчиком. Спілкуються через колючий дріт, їхня дружба щораз міцніє, хоча класично для таких романів відбувається зрада - з боку Бруно.

Але ніщо так не зворушує в цій оповіді як Шмуль: його глибока доброта, безумовне пробачення зради, які можливі хіба серед дітей, що не усвідомлюють всіх жахіть, в яких живуть, і які ще здатні бути людьми.

Це важко пояснювати самому собі. Але це провокує на пошук власної людяності, яка часто блукає за нормальних зовнішніх обставин, коли жодних перешкод немає.

Однозначно важлива книжка для кожного. Навіть для тих, хто боїться читати про концтабір. Бо вона не про концтабір - вона про нас, про Людину, про виклик.

Це точно не буде витрачений час!

Надзвичайно щемка історія, до якої, не дивлячись на біль, повертаєшся до неї знову і знову.

Вже колись давно я читала цю книгу. Тоді вона мені дуже сподобалась і розбила серце 💔 тож, коли вона вийшла у новому оформленні, я вирішив перечитати цю історію та нагадати собі, чому ж вона залишила такі враження.
⠀
Цього разу книга сподобалась якось менше. Може, тому що тепер я вже читала її дорослою, а не дитиною. Книга призначена для дорослих, проте вона здалась мені трохи наївною, простою. Було неясно, чому автор не називає речі своїми іменами.
⠀
На початку трохи нуднувато читати, але, коли Бруно почав спілкуватися із Шмулем і автор почав порівнювати їхнє життя, книга стала емоційнішою і сумнішою.
⠀
У цій історії йдеться про хлопчика 9 років на імʼя Бруно. Його батька призначають комендантом у концтаборі, а тому Бруно доводиться покидати друзів, старий дім та їхати невідомо куди. Нове місце йому не подобається, поки він не знаходить друга - Шмуля. От тільки їх розділяє колючий дріт.
⠀
Вся книга написана саме з погляду маленького хлопчика й саме тому, певно, вона здається тепер мені такою простою. Бруно не розумів:
⠀
- чому солдати можуть ходити в його дім, а люди в смугастій піжамі - ні;
- чому їх розділяє колючий дріт;
- чому насправді за огорожею немає щасливих людей і немає кавʼярень та овочів;
- чому мама заборонила казати їхньому «офіціанту», що це він полікував подряпину Бруно тощо.
⠀
Такими маленькими відкриттями головного героя автор показує наслідки війни та те, яким було життя євреїв і що їм довелось пережити. Фінал книги страшний, хоч знову - відкрито автор не говорить, що сталось. Ми просто це знаємо, бо знаємо історію.
⠀
Це історія про війну, але в якій автор не показує її як процес. Він не розтягує сюжет і не наповнює свою історію деталями, але показує всю безглуздість та несправедливість того, що робив Гітлер.
⠀
Загалом це хороша книга, яку однозначно варто прочитати.

📚"Думати - для нас недозволена розкіш".
Інколи діти страждають через помилки своїх батьків.
9-річний Бруно (від якого ведеться розповідь) разом з батьками та сестрою перебирається з розкішного берлінського помешкання у похмуре та зовсім йому не цікаве місце під назвою Геть-Звідси.

Спостерігаючи за дивними фермерам, які цілі дні проводять у смугастих піжамах йому й на думку не спадає, які речі кояться насправді за колючим дротом.
Батьки постійно зайняті усім, окрім власних дітей, тому в сестри знаходиться єдине пояснення : "просто вони протилежні нам".
Бруно заводить дружбу з ровесником Шмулем, який вже встиг зазнати всіх жахів Голокосту. До чого призведе це спілкування здогадатися не важко. Один випадковий збіг та невірний крок ладні змінити все і всіх.
.
Якщо закрити очі на усі недоліки (наївність, історичну недостовірність певних моментів) то книга повністю виконала свою місію, а саме - викликати співчуття та ще раз нагадати, що жахіття трапляються і в реальному житті. До того ж орієнтована вона на читачів підліткового віку.
Продовжуючи катувати свій емоційний стан, переглянула ще раз фільм, і він все ж вразив більше.

Неймовірна книга. Я любитель подібних книг і ця книг а точно попадає в мої топ 5. Прочитала дуже швидко і плакала як ненормальна

Читала її ще кілька років тому, тоді вона вивела мене з нечитуна і з того момента я її щиро раджу всім знайомим. Дитячий погляд на війну і події під час неї, це нове освітлення на тогочасні проблеми, завдяки чому книга і набула популярності я думаю.

Ця книга як поглиблений курс історії від персонального асистента п'ятирічного хлопчика. Але, вірте чи не вірте, ця книга доводить, що у світі існують ще більше дивовижні речі, ніж дитячі фантазії.

Тут є все: сміх, сльози, дружба і навіть трошки філософії з погляду п'ятирічного героя. Читаючи, я відчував себе як в гарячому коктейлі емоцій, в якому гумор і сум вміло перемішані. Це як головоломка, де кожна деталь важлива, і, якщо ти зупинишся хоча б на мить, можливо, пропустиш кращу частину.

Автор Джон Бойн, очевидно, вирішив вирушити в подорож по дитячому світу з погляду, якого не бачили ще ніколи. І йому це вдалося!

Я очікувала сумної аж до сліз, душороздираючої історії... Але що отримала натомість? Легеньку книжечку про дружбу двох хлопців, приправлену гострою трагічністю Голокосту.

Дивлячись на те, що ця книжка входить у програму зарубіжної літератури за 7 клас, я не мала очікувати історії, яка ламає психіку. Але я сподівалася. Здається, саме через це книга мене і розчарувала.

Всі мої знайомі розказували, як задихаючись, плакали над цією книгою, що спокушувало мене прочитати повністю. Але натомість я не зронила жодної сльози.

Так, Голокост, концтабори, війна, і оці всі теми це сумно, але що я мала відчувати, дивлячись на світ через призму нічого не розуміючого малого німецького хлопчика?

Моя завищена оцінка: 3/10⭐