Вже колись давно я читала цю книгу. Тоді вона мені дуже сподобалась і розбила серце 💔 тож, коли вона вийшла у новому оформленні, я вирішив перечитати цю історію та нагадати собі, чому ж вона залишила такі враження.
⠀
Цього разу книга сподобалась якось менше. Може, тому що тепер я вже читала її дорослою, а не дитиною. Книга призначена для дорослих, проте вона здалась мені трохи наївною, простою. Було неясно, чому автор не називає речі своїми іменами.
⠀
На початку трохи нуднувато читати, але, коли Бруно почав спілкуватися із Шмулем і автор почав порівнювати їхнє життя, книга стала емоційнішою і сумнішою.
⠀
У цій історії йдеться про хлопчика 9 років на імʼя Бруно. Його батька призначають комендантом у концтаборі, а тому Бруно доводиться покидати друзів, старий дім та їхати невідомо куди. Нове місце йому не подобається, поки він не знаходить друга - Шмуля. От тільки їх розділяє колючий дріт.
⠀
Вся книга написана саме з погляду маленького хлопчика й саме тому, певно, вона здається тепер мені такою простою. Бруно не розумів:
⠀
- чому солдати можуть ходити в його дім, а люди в смугастій піжамі - ні;
- чому їх розділяє колючий дріт;
- чому насправді за огорожею немає щасливих людей і немає кавʼярень та овочів;
- чому мама заборонила казати їхньому «офіціанту», що це він полікував подряпину Бруно тощо.
⠀
Такими маленькими відкриттями головного героя автор показує наслідки війни та те, яким було життя євреїв і що їм довелось пережити. Фінал книги страшний, хоч знову - відкрито автор не говорить, що сталось. Ми просто це знаємо, бо знаємо історію.
⠀
Це історія про війну, але в якій автор не показує її як процес. Він не розтягує сюжет і не наповнює свою історію деталями, але показує всю безглуздість та несправедливість того, що робив Гітлер.
⠀
Загалом це хороша книга, яку однозначно варто прочитати.