Джулія Сілз

Передмістя Лондону, високоповажні леді та джентельмени, суворі правила етикету і одне загадкове убивство.
На перший погляд ця книга здалась мені трішки легковажною. Але, коли я уважніше прочитала всю анотацію, стало зрозуміло що переді мною не зовсім звичайний детектив.

"Книжка починається як соціальна сатира і переходить у смертоносний фарс… У ній є все: дивакуваті персонажі, несподівані повороти сюжету, фальшиві особистості, трохи містики і невгамовна героїня, загартована у вогні непростих випробувань".

Загальна атмосфера нагадувала суміш "Гордість і Упередження" та Агату Крісті.
Мені сподобалось розслідування, воно дійсно було цікавим і заплутаним, відгадати вбивцю було досить важко. Але в кінці вже злегка намудрили, той момент з парашутом був трохи ту мач.

Загалом нормальна книга на один раз, за декілька вечорів можна прочитати.

Книга, м’яко кажучи, не зайшла. І перш за все я звинувачую у цьому видавництво, яке помістило на обкладинку наступне: "Дотепна історія, яка поєднує атмосферу романів Джейн Остін з інтригою таємниць Агати Крісті." Це те, що я очікувала від цієї книги, і що ж натомість я отримала.

Подушки-пердушки - це рівень дотепності автора, то ж що ще можна сказати про гумор в цій книзі.
Так над роботами моєї любої Джейн Остін ще ніхто не знущався. Взяти тонку іронію Остін і перетворити її на якусь абсурдну сатиричну пародію, я вважаю, що це злочин.
Інтригою таємниць Агати Крісті тут і не пахне, все було максимально передбачувано. Але саме детективна лінія додала живості цій книги і дозволила дочитати її до кінця.
Через напис на обкладинці, мої очікування були завищенні. Можливо, якби там натомість було написано, що це сатира на романи Джей Остін та Агати Крісті, мені б сподобалося більше (хоч я сильно сумніваюся в цьому).