Джулія Сілз

Спочатку перші 50-80 сторінок йшли повільно, бо ще цікавого нічого не починалося, і треба було запам'ятати всіх персонажів, і уявити всіх в голові. Але потім я просто не могла відірватися від книги - мені настільки кортіло дізнатися, чим все це закінчиться! Тому проглотнула останні сторінки за ніч)
Ця книга безумовно залишається в моїй домашній бібліотеці 🥰

«Відкинь усі очікування — і ти побачиш, хто який насправді. Нехай кожен стане істинним собою і якнайповніше розкриває свій потенціал.»

Я не заспокоїлась, доки не дочитала цю книгу. Готова співати оду авторці за те, як саме вона описала епоху, в якій розвивається сюжет даної книги!

Цей роман часто порівнюють з «Бріджертонами», книгами Аґати Крісті та Джейн Остін. Останню я не читала, чи то пак, не прониклась її творчістю, а от щодо перших двох, то певні спільні риси побачила! Інколи було доволі помітно, що авторка надихалась цими письменницями (мені навіть подеколи здавалося, що це був невеличкий стеб над класичними англійськими детективами), але тим не менше вони відрізняються. У Крісті я не спостерігала детального опису персонажів та їхні особливості у діях та діалогах, її оповідь радше стримана і чітка. У Сілз герої вельми яскраві та унікальні, що їх можна навіть впізнати в тексті, де не будуть згадуватися імена.

Головна героїня Беатріс та інспектор Дрейк — ідеальний дует! Вони так гармонійно доповнюють одне одного, через що мене постійно веселили їхні взаємодії! Авторка, можна сказати, закинула гачок в бік романтичних стосунків між ними, тобто між ними не було як такої фізичної взаємодії. Тому їхня лінія мене зачепила, адже не була навʼязливою в сюжеті й протягом усієї історії зуміла утримати мою цікавість.

Знаєте, є історії, які написані в антуражі певної епохи, проте читаються вони важкувато через складну побудову оповіді. В «Убивстві за етикетом» текст буквально читався зі швидкістю світла, через що було важко від нього відірватися!

Я тут так розхвалила цю історію, але й не можу не згадати про її мінуси. А саме те, що я не розгледіла тут як такої оригінальності. Тобто у нас є ця книга, а-ля «пародія на детективи Крісті», «з атмосферою Бріджертонів», «з любовними перипетіями як у Джейн Остін» і т.д. А чогось новітнього, чогось більш самобутнього я, на жаль, не помітила. Проте, це не зіпсувало мої позитивні враження щодо неї. Інколи й хочеться почитати щось вже нам знайоме.

Передмістя Лондону, високоповажні леді та джентельмени, суворі правила етикету і одне загадкове убивство.
На перший погляд ця книга здалась мені трішки легковажною. Але, коли я уважніше прочитала всю анотацію, стало зрозуміло що переді мною не зовсім звичайний детектив.

"Книжка починається як соціальна сатира і переходить у смертоносний фарс… У ній є все: дивакуваті персонажі, несподівані повороти сюжету, фальшиві особистості, трохи містики і невгамовна героїня, загартована у вогні непростих випробувань".

Загальна атмосфера нагадувала суміш "Гордість і Упередження" та Агату Крісті.
Мені сподобалось розслідування, воно дійсно було цікавим і заплутаним, відгадати вбивцю було досить важко. Але в кінці вже злегка намудрили, той момент з парашутом був трохи ту мач.

Загалом нормальна книга на один раз, за декілька вечорів можна прочитати.

Книга, м’яко кажучи, не зайшла. І перш за все я звинувачую у цьому видавництво, яке помістило на обкладинку наступне: "Дотепна історія, яка поєднує атмосферу романів Джейн Остін з інтригою таємниць Агати Крісті." Це те, що я очікувала від цієї книги, і що ж натомість я отримала.

Подушки-пердушки - це рівень дотепності автора, то ж що ще можна сказати про гумор в цій книзі.
Так над роботами моєї любої Джейн Остін ще ніхто не знущався. Взяти тонку іронію Остін і перетворити її на якусь абсурдну сатиричну пародію, я вважаю, що це злочин.
Інтригою таємниць Агати Крісті тут і не пахне, все було максимально передбачувано. Але саме детективна лінія додала живості цій книги і дозволила дочитати її до кінця.
Через напис на обкладинці, мої очікування були завищенні. Можливо, якби там натомість було написано, що це сатира на романи Джей Остін та Агати Крісті, мені б сподобалося більше (хоч я сильно сумніваюся в цьому).