Джон Скалці

Том Штейн — молодий, цілеспрямований, амбітний і з відмінним почуттям гумору кіноагент, що працює на одну з кращих агенцій Голлівуду. Серед його клієнтів є “одна суперзірка, двоє середнячків, стільки ж невдах і купа масовки” - не казна-що, але непогано як на молодшого агента. І ось одного дня він отримує від свого боса дуже особливе завдання - підготувати людство до зустрічі з інопланетянами, що на вигляд як купа слизу, ще й жахливо пахнуть 😳. Виявляється, прибульці вже тривалий час спостерігають за землянами і чудово обізнані з людською культурою. Тому вирішили звернутись до послуг Голлівуду 📽️ - для створення позитивного іміджу і налагодження контактів. Йіхірагки - "високорозвинена та високоорганізована колонія одноклітинних організмів, що співпрацюють на макроклітинному рівні". Виглядають як холодець чи желе, а коли розмовляють - без затичок в ніс не обійтись. Погодьтесь, не такими зазвичай уявляють інопланетян. Принаймні, передбачається наявність екзоскелету і членороздільна будова тіла. Якщо ж інопланетна форма життя безформна - 100% якийсь хижий паразит 🤷🏻‍♀️. Та й взагалі, у більшості випадків в книгах чи на телебаченні прибульці представлені ворожими людству 👽. Тож перед Томом постала нелегка задача — всього лиш "представити землянами те, чого вони так палко жадали і від чого жахалися щонайменше останні сто років". Книга дає трохи інсайду з життя Голлівуду 🎬, зачіпає декілька філософських та морально-етичних тем, і все це щедро приправлено гумором. Вона легка, цікава і не дає занудьгувати. Те, що треба для перепочинку від серйозних справ чи для затишного вечірнього читання ☕.

Анонім

«Остання колонія» — третій роман у серії «Війни старого» Джона Скалці, що продовжує історію про людство в космосі, його боротьбу за виживання та місце у Всесвіті. На першу і другу книжку я вже писала відгуки. Якщо «Бригада привидів» мені сподобалась менше за першу книжку, то «Остання колонія», мене знову захопила. Книжка водночас повертає читача до знайомих героїв і, водночас, відкриває нові грані всесвіту. Гармонійно поєднує динамічний сюжет із роздумами про владу, політику та людські цінності. В «Останній колонії» знову повертаються герої першого роману, Джон Перрі та Джейн Саган, які раніше були солдатами Об'єднаних колоніальних військ. Вони, нарешті полишають службу й оселяються на колонізованій планеті, прагнучи спокійного сімейного життя. Вони виховують свою прийомну доньку Зої, і здається, що тепер їхнє життя буде сповнене лише турботами звичайних колоністів. Проте Об'єднані колоніальні війська мають інші плани. Джону та Джейн пропонують очолити нову колонію, яка має стати ключовою в боротьбі за виживання людства серед численних інопланетних рас. Спочатку завдання виглядає як черговий виклик, який пара зможе подолати завдяки своїм досвіду та силі. Але дуже швидко з’ясовується, що ситуація значно складніша, ніж здавалося. Новостворена колонія опиняється у центрі політичної гри, де різні сторони прагнуть використати її у власних цілях. Джон і Джейн змушені боротися не лише з інопланетними загрозами, але й із маніпуляціями власного командування. В книжці дуже багато про політику, про виживання на незнайомій планеті, про поєднання різних культур. Про гуртування людей з протилежними поглядами і віруваннями в один колектив однодумців. Як і в попередніх книгах серії, Скалці майстерно досліджує взаємодію між окремою людиною та великими системами влади. У «Останній колонії» основна увага зосереджена на політичних інтригах і моральних дилемах. Джон і Джейн стикаються з тим, як рішення на рівні урядів можуть ігнорувати інтереси окремих людей, підпорядковуючи їх своїм стратегічним цілям. Чи можливі брехня і маніпуляція за ради високої цілі? На фоні глобальних викликів головні герої Джон і Джейн намагаються захистити свою родину, що додає історії емоційної глибини. Особливий інтерес викликає розвиток їхньої прийомної доньки Зої, яка стає важливою ланкою у сюжеті. Скалці зберігає свій легкий та доступний стиль. Його діалоги дотепні, персонажі — живі, а описи подій настільки яскраві, що легко уявляєш кожну сцену. Водночас книга не втрачає глибини: попри динамічний сюжет, вона спонукає задуматися над важливими темами. «Остання колонія» — це вже не звичайна космічна фантастика, а глибока історія про вибір, сім’ю та наслідки рішень. Джон Скалці вдало розширює межі свого всесвіту, зберігаючи баланс між бойовиком, політичною драмою та філософськими роздумами. На кінець, лише одне зауваження, як Видавництво Богдан, так і більшість оглядачів, називають «Війну старого» закінченою трилогією. Між тим в інтернеті я знайшла інформацію, що книжок в серії на сьогодні видано вже шість, а четверта книжка «Розповідь Зої» є взагалі паралельна версія «Останньої колонії» розказаною від імені прийомної доньки головного героя Зої, і ставить логічну крапку в історії «Останньої колонії». Я дуже сподіваюсь, що видавництво Богдан, погодиться видати продовження цієї захопливої космічної саги… Щиро Ваша #Клякса.

Анонім

Чи бачили Ви фільм «Зоряний десант»? Колись я його дуже любила, але зараз волію не переглядати. Боюся зіпсувати дитячі враження. Обкладинка роману Джона Скалці «Війна старого» викликала в мене асоціації саме з цим фільмом, тож я не могла пройти повз. Недалеке майбутнє. Люди розпочали колонізацію космосу і тепер забавляються не лише вбиваючи один одного (адже війни на землі не припинилися), але й інші розумні раси. Монополія на космічні подорожі належить таємничій корпорації. І щоб побувати за межами Землі людина має або зголоситися стати колоністом, або ж записатися до лав армії - Колоніальних сил оборони. При цьому до армії приймають лише тих досяг похилого віку, оскільки така людина має достатній життєвий досвід. Рекрутам обіцяють другу молодість, яку дає таємнича технологія доступна лише військовим і лише за межами Землі. Цікаво? В мене від книги лишилися суперечливі враження. Сподобалася закладена автором ідея другого шансу, антивоєнний посил. Проте реалізація викликала стійке бажання недочитувати книгу. Що не сподобалося: - до армії набирають людей похилого віку, посилаючись на їх життєвий досвід, але одразу ж наголошують: «Забудьте все, що Ви знаєте». То ж який в цьому сенс? Та й поведінка рекрутів більше схожа на поведінку підлітків, ніж поважних старців; - головний герой в ході служби продукує нові ідеї, які мають відобразити його розум, але скоріше, це відображає тупість інших персонажів; - детальні пояснення всього, автор «розжовує» читачу кожну деталь найбільш очевидним способом – у монолозі чи діалозі героїв; - всі описи планет зведено до кількох речень, максимум абзацу; згадується купа іншопланетних рас, проте їх описи куці та не цікаві; - якість друку: щільний текст від якого втомлюються очі та тонкий папір; де-не-де текст ніби стерся, хоча книга нова. Продовжувати читати серію я точно не буду.

Анонім