Джоан Ліндсі

«На планеті немає жодної миті, яку люди не можуть виміряти за допомогою звичних стандартів часу, кожного фрагмента вічності, що зовсім не вписується в календар чи рух годинникових стрілок.»

Дівчаток-студенток коледжу Еплʼярд спіткала жахлива, але водночас химерна історія, під час якої безслідно зникли три дівчини, а разом з ними і гувернантка. І хоч пройшов вже достатній час та було проведене розслідування, жодних результатів чи зачіпок практично не було виявлено. Тоді в чому ж проявляється детектив?

В мене склалося враження, неначе авторка подеколи іронізувала над виглядом класичного детектива, тому вирішила створити щось своє та оригінальне. І їй це, безперечно, вдалося, адже як зазвичай, основну розвʼязку ми дізнаємося наприкінці, але тут… Її просто нема. Жодного земного пояснення нема, аби зрозуміти що врешті-решт сталося. І цією таємничістю вона мене зачепила, тож мені часткою подобається, що авторка вирішила все завершити отак, без пояснень.

Через те, що історія невелика (всього 208 сторінок), а персонажів багато і їх важко показати всіх відразу, то роман в плані розкриття героїв мене трохи підвів. Найбільш яскравим образом для мене була директорка коледжу (її психологічний розвиток був продемонстрований вдало). Всіх інших персонажів авторка або злила, або вб$ла, золотої середини не знайшлось😅. Також я очікувала, що Джоан Ліндсі більше часу приділить Ідіт, але її історію, на жаль, вона вирішила не розвивати, хоч та і стала жертвою трагічних обставин і була досить вагомою для сюжету.

Я готова пробачити авторку за цю недомовленість, адже її історія вабить читача своєю таємничістю та переносить спершу в стіни жіночого коледжу Еплʼярд, а затим повертає до зловісної Навислої скелі, в якій під час пікніку зникли люди. Історія йде доволі динамічно, із багатьма описами краєвиду та рутини (хоча я б ліпше воліла приділити таку кількість екранного часу саме персонажам). І саме її замкнутість та неприступна ворожість робить із неї історію, яка довго перебуватиме в споминах багатьох та поставатиме в нескінченних обговореннях та тлумаченнях сюжету.

Я повелась на цю гарну рожеву обкладинку з чудовим малюнком дівчат. І я навіть прочитала анотацію і вона мені здалась цікавою, тому і вирішила купувати. Але краще б я цього не робила🙈

Ця книга виявилась абсолютно і точно не моєю, хоча свого часу вона викликала фурор і отримала багато позитивних відгуків. За нею навіть знятий фільм, трейлер якого я глянула і точно вирішила його не дивитись.

Зав'язка вийшла цікава і хоч стиль розповіді нудний для мене я продовжувала читати далі. Зникає 3 дівчини і їх наглядальниця і у висновку все ж таки хочеться дізнатися хто винен і що з ними сталося. Але ні! Ми цього не дізнаємось і для мене це великий мінус. Тобто я прочитала цю нудну книжку, а в кінці вона стала ще заплутанішою.

Знайшла цікаву статтю в інтернеті, щоб може хоч на щось пролити світло і виявилось що це може бути особиста історія авторки. До речі, написала вона її за 4 тижні. І що цікаво книгу вирішили видати без 18 глави, яка проливає світло на події, щоб кожен читач міг додумати своє. Я знайшла її і прочитала і хочу сказати, що навіть ця магічна дивна кінцівка краще, ніж її відсутність. Шкода, що наше видавництво видало книгу без цієї глави.

Я впевнена, що є люди яким і зараз сподобається ця історія, але для мене окрім згадування Дня Святого Валентина і обмін листівками, а також деяких цікавих персонажів більше нічого цікавого не було. І хоч описи природи і усього навколо були дуже гарні, але для мене їх також було забагато.

Стільки питань до цієї історії, і так мало відповідей! Або як від вікторіанського роману - у мене мурахи по тілу.

Книжка "Пікнік біля Навислої скелі" - була однією з небагатьох моїх покупок на минклорічному Книжковому Арсеналі. Але першою її прочитала мама, і їй настільки сподобалася ця історія, що наступні кілька тижнів переросли в ненав'язливі (насправді навпаки) підкладання книжки мені.
⠀
І наскільки ви розумієте, можливості не прочитати книгу у мене не було 😁. Хоча я і трохи скептично ставилася до "Пікніку" на початку, з кожною сторінкою я все більше втягувалася в цю історію,
⠀
яка розповідає про те, як довгоочікувана поїздка дівчат з престижного австралійського коледжу Епл'ярд на пікнік до Навислої скелі у день святого Валентина - закінчилася повною катастрофою. А все через те, що троє старших учениць і їхня вчительки математики не просто не повернулися, а безслідно зникли.
⠀
Розділивши свої життя, життя коледжу та усіх, хто до цього причетний - на до і після.
⠀
Це історія, читаючи яку ви постійно будете думати: "А чи правильно я все зрозумів?", дивуватися несподіваним поворотам сюжету від авторки, співпереживати дівчатам з коледжу, чиє життя так несподівано змінилося і навіть після прочитання, повертатися думками до книги.
⠀
І мабуть, найбільше мені сподобався стиль авторки. Те, як вона неквапливо, і з вікторіанською манірністю пише про всі ці події, даючи читачеві час від часу можливість додумати та усвідомити, що саме Джоан Ліндсі хотіла сказати. І не забуваючи про те, що долі усіх персонажів "Пікніку" так чи інакше пов'язані та ведуть до єдиного клубку історії.
⠀
Це дійсно захоплює! І хоча як я бачила по більшості відгуків, читачі залишилися незадоволені та розчаровані фіналом - для мене він навпаки став стимулом знайти той самий, останній розділ, в якому я знайду відповідь на головне питання:
⠀
"А що власне сталося з дівчатами Мірандою, Маріон та Ірмою того доленосного дня на пікніку?"
⠀
І, якщо вам цікаво, короткий переказ цього розділу я таки знайшла! Було цікаво його прочитати, адже авторка, як завжди не зраджує своєму стилю і дає більше питань, ніж відповідей на них.
⠀
Але я залишилася задоволеною від того, що книга до кінця тримає всю цю напругу. І той факт, що книжка написана спираючись на реальну історію дійсно змушує почувати себе моторошно. Ну а ця атмосфера навчання в коледжі вікторіанських часів просто 😍
⠀
І хоча от ніби все сподобалося, у мене таке відчуття, ніби чогось не вистачило. Не знаю, можливо, більшої конкретики всієї цієї історії з дівчатами, а можливо, більшого зосередження саме на розслідуванні зникнення.
⠀
Але екранізацію 1975 року, я однозначно планую дивитися! Серіал з Наталі Дормер у головній ролі, я вже переглянула, але чесно кажучи, мені він взагалі не дуже сподобався. Якось вони втратили ту таємничу атмосферу книги.