Джаннетт Воллс

Це мемуари американської журналістки, бестселер New York Times впродовж 7 років. Авторка розповідає про складне дитинство в нетиповій родині — так цікаво і відверто, що складно відірватися. Хоча іноді дуже хотілося, бо поведінка батьків викликала справжнє обурення: як так взагалі можна? Кожного разу здавалося, що ось воно, дно, але попереду чекали нові приголомшливі подробиці життя чотирьох дітей.

Від мрії про скляний замок, яку вигадав батько, до їх реального життя — справжня прірва. І навіть коли дітям вдалося буквально вирватися в нормальний світ, до хеппі енду було ще дуже далеко...

Драма торкається проблем алкоголізму, співзалежних стосунків, байдужості до власних дітей, зміни ролей в родині, становлення сильної особистості в складних умовах. Тож щиро раджу, якщо вам подобаються драми та психологія.

Більше відгуків на книжки та багато іншого в моєму каналі: https://t.me/knygoterapiia

Дуже цікава книга мемуари у стилі «Освіченої» (хоча ця книга раніше вийшла, але прочитала я її пізніше). Про складне виховання батьків, які самі то хоч і були геніями, але поводились гірше гіпертрофованих хіппі, які вміли народжувати, але не нести відповідальність за своїх чотирьох дітей. Постійні переїзди, відсутність грошей і їжі, алкоголізм, своєрідна батьківська любов і логіка, і те, як всупереч всьому, ці діти виросли і стали адекватними людьми. Варто прочитати, щоб переконатись, що і в найтяжчих життєвих ситуаціях є вихід.

Для відповідальних батьків читати цю книгу - наче трилер: і відірватись не можна, і прибити декого хочеться, і дух перехоплює від того як же так можна. Те, що діти виросли пристойними людьми в такій сім"ї - не інакше як чудо, бо ж мати такий приклад перед очима і так потерпати протягом дитинства від голоду, холоду і не опуститись на дно - це неймовірно.

Як мамі мені здається, що левова доля тих негараздів, які спіткали цю родину, все ж вина матері. Бо для мене особисто читати про такі дикі факти було боляче:
"Вечорами вона ходила насупленою і щось бурмотіла собі під ніс. Уранці прокидалася пізно і вдавала, що захворіла. Ми з Лорі та Браяном мали стежити за тим, щоб вона все ж уставала, одягалася і вчасно приходила до школи.

- Я - доросла жінка, - говорила мама майже щоранку. - Чому я не можу займатися тим, чим хочу?
- Бути вчителем - це благородно й весело, - відповідала Лорі. - Тобі сподобається з часом."

"Одного голодного вечора... ми всі сиділи у вітальні, намагаючись не думати про їжу. Мама лежала на своєму дивані й час від часу зникала під ковдрою. Під час одного з таких разів Браян уважно подивився на неї.
- Ти щось жуєш?- запитав він.
- У мене болять зуби, - сказала мама, але очі в неї забігали, вона роздивлялась кімнату, уникаючи наших поглядів... Браян зірвав з неї ковдру. На матраці біля мами лежала велетенська, "сімейного розміру", плитка шоколаду...Вона вже з"їла половину плитки."

"Здавалося, мама ледь стримує сльози.
- Не засмучуйся, мамо. Я писатиму.
- Я засмучена не тим, що сумуватиму за тобою,- промовила мама. - Я засмучена тим, що ти поїдеш до Нью-Йорка, а я залишуся тут. Це несправедливо."
Були в мене кілька питань по перекладу, бо трохи різали око формулювання "неможливо зростити пристойну зграю овець чи іншої худоби, неможливо навіть виростити просапні культури, хіба що в такій кількості, що вистачить прогодувати свою родину."
Книгу щиро раджу, бо дуже цікава.