Перша прочитана книга жовтня (так, це мало статися ще у вересні, і я мала встигнути прийти на клюб по ній, але нєісповєдіми шляхи господні — сподіваюсь, ви зацінили майже-каламбур).
🐈⬛ Як розумієте, не склалося в мене з нею. Спочатку було цікаво, але з появою притчевих вставок, які покликані у алегоричній формі пояснити те, що недотумкуватий читач раптом не зрозумів з авторської мови з першого разу, виникало все більше й більше запитань до тексту.
🖇 Рясно розкидані речення формату "історія — це гамак", "камінь трансформує кістки", "для тіла — стіна, для душі — коло", можливо й роблять цю рядову й не до кінця відверту історію про тяжке дитинство з релігіознутою мамашкою чимось нетакусьним, але мені особисто відгонило фальшю.
📌 Ну знаєте, коли хтось хоче приховати справжні мотиви і відслонюється набором рандомних слів, аби читач зависнув і почав те розшифровувати в надії на Одкровення. Ну або просто слухав потік слів як музику, не вникаючи в сенси.
❎ Звісно, свою роль в оцінці зіграли ще мої очікування від книги (я чомусь думала, що це буде десь поруч із "Скляним замком" чи "Я рада, що моя мама померла"), а це виявилося більше казочками, ніж роботою над власними травмами.
🐈⬛ Авторка, зокрема, взагалі не віддає собі раду, що штовхнула своє перше кохання у морок фанатиків, а від її описів тої дівчини взагалі стало неприємно — "вона і раніше була безжурно-спокійна, як корова, то тепер стала майже овочем". Так собі образ вимальовується.
✅ З позитивного в книзі хіба що її обсяг і кілька цікавих фрагментів на початку. В цілому #Дафа_не_радить, але ви завжди можете посперечатися.
Анонім
Книга, яка читається з цікавістю.
Історія не нова, багато вже написано про «релігійні» сімʼї та деструктивних дітей в них.
Але ось ця історія сподобалась саме життєвістю, авторка взяла за основу цієї книги своє життя, додала трішки легенд, і вийшла книга про жінку, яка усвідомила свою ідентичність.
Не вистачило в кінці більшого розкриття, виглядало неначе авторка не знала як закінчити й обірвала.
Але загалом мені сподобалось і раджу до прочитання.
Анонім
"Я оповідаю казки. Вірте мені". Фантасмагорійний роман про... А так одразу і не скажеш про що. Очевидно, про пристрасть, азарт, кохання, смерть, чуттєвість, божевілля. Про Наполеона, Венецію, кульбабові поля, окаянну зиму. Із присмаком божевілля (не завжди у негативному сенсі). Сюжет будується на свідченнях француза Анрі і венеційки Віланель. Вони починаються окремо, потім сплітаються, щоб знову розійтись. Анотація дещо дезорієнтує читача – "зворушливого любовного роману" тут, здається, немає зовсім. "Пристрасть" варто читати за текст – соковитий, химерний, наповнений рефренами, концентрованими думками філософського спрямування. А ще за якісний переклад. Післясмак від цього дивного роману лишився так само дивним.
Анонім
Котолог
