Джанет Вінтерсон

"– Я люблю її.
– Тоді ти не любиш Господа.
– Ні, я люблю обох.
– Це неможливо."

🍊 Це було…дивно. Добре, але дивно. 
Зауважу, що жодного відгуку я не читала повністю, я з тих, хто завжди ставить реакцію на дружніх каналах, але якщо мене книга цікавить і я вже вирішила її читати, то максимально стараюсь уникати будь-яких відгуків, щоб сформувати власну думку. 
Іноді, я зберігаю відгуки з каналів, які регулярно читаю, щоб потім повернутись та порівняти враження. 

🌟То до чого це я. Зі мною сталось класичне очікування-реальність, але не в поганому сенсі. 

🍊 Очікувала я відносно сучасну та автобіографічну історію (книга вийшла друком у 1985) про дорослішання у глибоко релігійній спільноті. 
І начебто це я й отримала, але, по-перше, мені кілька разів доводилось нагадувати собі, що я читаю не американську авторку, чомусь текст не відчувався європейським, по-друге, що роману 40, а не 60 років. 
Стиль оповіді, побут, навіть поведінка героїв викликала відчуття що це більш ранній текст, що дивно, бо Джанет всиновила родина пʼятидесятників, це вам не аміші чи мормони, технологій та прогресу вони по ідеї не цураються (виправте мене, якщо помиляюсь). 

🌟Життя головної героїні переважно складається з вивчення біблійних текстів, відвідування церкви та організації заходів для залучення нових парафіян. 
Джанет росте дуже самотньою дитиною, бо в школі діти її уникають, а в їхній громаді дітей взагалі немає. 
Коли ж героїня наближається до підліткового віку та усвідомлює, що її приваблюють жінки, церква не просто відвертається від неї, а оголошує, що вона одержима демонами та проводить своєрідний обряд екзорцизму. 

🍊 Цей момент неприйняття та відторгнення церквою, громадою та власною матірʼю стає для героїні поворотним, зрештою, в 16 років мати просто виганяє її з дому. 
Частина із пошуком власного місця у світі та облаштуванням життя й побуту дуже коротка і закінчується раптово. Навіть не можу назвати кінцівку відкритою. 

🌟Найбільше мені сподобались частини-фантазії героїні, які спочатку, здається, не мають жодного стосунку до основної оповіді та згодом стає зрозуміло, що вони її доповнюють та продовжують. 

🍊 Цікаво було б обговорити книгу на клубі із психотерапевтом.
Я сприймала ці відступи як копінг-механізм Джанет, вона тікала у свої вигадані світи, де була головною героїнею:

"Гончар використовує фізичну субстанцію для демонстрації своїх думок. Якщо я використовую метафізичну субстанцію для демонстрації своїх думок, то можу перебувати в різних місцях водночас і впливати на різні ситуації, так само як гончар і його вироби здійснюють вплив у різних місцях. Цілком імовірно, що я тут не вся, що інші мої частини проживають інші вибори, які я зробила або не зробила, і які подеколи на мить перетинаються. Що я водночас і євангелістка в північній Англії, і людина, яка звідти втекла. Можливо, на якийсь час ці дві частини мого «я» перетинаються. Я рухаюсь ані попереду, ані позаду часу, а крізь час назустріч тій, ким могла б стати, випробовуючи свою долю."

🌟Високу оцінку я поставила скоріше за форму ніж за зміст, можливо, колись ще перечитаю книгу, а от «Пристрасть» цієї ж авторки тепер хочу прочитати ще більше.

Нехай вас не вводить в оману ця яскрава обкладинка з незрозумілими, на перший погляд, малюнками. Бо коли я читав анотацію до цієї книги і дивився на обкладинку, в мене щось не в’язалося в голові до купи. Здавалося, що це якась несерйозна (в гіршому випадку) чи іронічна (в кращому випадку) книга, і, можливо, не варто витрачати на неї час та гроші…

Та все ж бренд «Вавилонська бібліотека» й те, що цей роман входить до списку ВВС «100 романів, що створили сучасний світ», переконало мене звернути на книгу увагу.

Не знаю, настільки ця досить невелика за обсягом книга створила чи змінила сучасний світ, але те, що вона варта витрачених грошей і залишила приємний післясмак – незаперечний факт. З одного боку, хотілося її швидше прочитати, щоб дізнатися долю головних героїв, а з іншого – хотілося, щоб книга була хоч трішечки довшою аби подовжити задоволення від читання.

А ще, коли ви прочитаєте цей любовно-пригодницький, містично-історичний, іноді приголомшливий роман часів Наполеона Бонапарта та його війн у Європі, вам стануть зрозумілими оті всі химерні й незвичні малюнки на обкладинці.

«Пристрасть» називають крутійським, чи то пікарескним романом. Історія про пригоди французького солдата Анрі та венеційки Віланель. Припускаю, що крутійка тут саме Віланель. Загалом, я навіть не знаю, що такого написати, щоб якось продати цю книжку. Її треба читати, і вона або вас у себе закохає, або ні.

Особливо мене захопила, звісно, післямова від перекладачки. От би в усіх книгах таке робили! Тетяна Некряч майстерно впоралася з таким (упевнена) важким текстом, читати — суцільна насолода.

Це проза на межі поезії. Фрази-рефрени тебе наче загіпнотизовують, і вже неможливо відірватися. Тут герої оповідають казки, і читачі мусять їм вірити. А ще тут палає москва і російські селяни замерзають в снігу, раптом комусь хочеться про таке читнути.

Історія з лейтмотивом, власне, пристрасті, азарту й гри. Ставлю цій книжці пʼять викрадених сердець із пʼяти 🫀