Дот Гатчисон

🦋 Напрочуд здорова книга про нездорові речі - якщо так взагалі можна сказати про дуже моторошний психологічний трилер🙄

І точно один з найкращих трилерів, що я читала.

🦋 Історія починається з кінця. Поліція викликає на допит дівчину, яка поводиться дуже підозріло на фоні інших жертв щойно розкритого і дуже масштабного злочину.

Її поведінка наштовхує слідчих на думку, що вона може бути співучасницею. Або у будь-якому разі щось приховує.

🦋 А приховує вона купу всього.

🩸 Книга з купою тригерів, де ключові - домашнє насильство, батьківська недбалість, зґвалтування.

Дуже заплутаний і захопливий сюжет з купою неочікуваних поворотів. І ті повороти - як відро холодної води на голову, прям щелепа відвисає.

Але найцінніше тут саме те, наскільки здорові думки і моделі поведінки вона транслює.

Такі історії часто скочуються у романтизацію злочинців, навіть ненавмисну. Але не ця - ця називає все своїми іменами.

🦋 Це історія про людську жорстокість у всіх її проявах
🦋 Про внутрішню силу, яка допомагає витримати будь-які випробування і навіть допомогти іншим
🦋 Про вміння виживати, що б не сталося
🦋 Про відданість і самопожертву, навіть коли ціна зависока
🦋 Про сім’ї - дуже різні сім’ї, повністю хворі і здорові, ті, яких не обираєш, і які є результатом свідомого вибору

😈 Окремий плюс за дуже влучне використання лайки, дуже ціную таке у текстах.

Щоправда, фінал дешо сумбурний, але головне, що логічний. Хіба пара дрібниць видались мені зайвими, та то справа смаку.

Схиляюсь до того, щоб лишити цю книгу на полиці, хоч дуже рідко роблю таке з трилерами.

В одному з відгуків писали, що тут дірок в сюжеті стільки, що це радше швейцарський сир, аніж книга. Я схильна не погодитися. Бо це не сир, це драна РИБАЛЬСЬКА СІТКА із розміром вічка на блакитного атлантичного марліна! (для тих, кому лінь гуглити, це тварюка під 100 кг вагою).

Погано просто все:
🦋 сам сюжет, який пнеться перевершити фаулзівського "Колекціонера", але виявляється надто дирявим, надто дитячим та надто картонним, що розлізається по швах від елементарного питання.

🦋 форма оповіді, коли події розкручуються з кінця і все заради типу "драматичного твіста" в кінці, але на підході до твіста єдине, про що ти можеш думати, так це чи може ситуація стати ще тупішою і - бінго! - з твістом саме так і стає

🦋 постать оповідачки, яка начебто має втілювати образ Сильної Жінки, а по факту виявляється не просто МеріСью, а МеріСью на стероїдах, до того ж ще й накаченою по вінця знаннями та крутецькими навичками психології, конфліктології, веденням стресових комунікацій, а також античної міфології, театрознавства, літератури, музики та ще й медицини до купи. І все це у 16 років 🤡 🤡 🤡

🦋 і вчергове дирами в світобудові (а це ж нас типу трилер же, не магічний реалізм, не фантастика, не антиутопія, а начебто сюжет, який може відбуватися у реальному житті), які усі потуги по наведенню моторошності зводять нанівець, бо в те, що відбуваєтся на сторінках, банально не віриться.

😈 А! То за що зайва зірочка? Чому дві, а не одна? За цитування По, просто вчергове захотілося перечитати дійсно моторошні речі, а не оці поробки.

#Дафа_не_радить

Трилер, який полонив мої думки на два вечори поспіль. Неможливо відірватися. Неможливо уявити, як таку історію можна було вигадати.

ФБР.  Камера для допитів. За столом сидить дівчина. Вона вся в саднах, руки в опіках та бинтах. На спині тату крил метелика. Хто вона?
Жертва? Злочинниця? Помічниця ката на прізвисько Садівник?

Історія, яку вона розкаже вразить, приголомшить і буде іноді дуже болючою.

Хто такий Садівник?
Викрадач. Колекціонер. Татуювальник. Ґвалтівник. Батько. Чоловік.
Всі дівчата в його саду — метелики. Їх спини прикрашають крила. Їх життя триває недовго, а потім він їх увічнює.

Їх тримають за сімома замками.
Але всі вони чули історію, про метелика, яка втікла. Всі вони сподіваються, що це правда, але розуміють – це нереально.

Але як же дівчина у ФБР? Як вона звільнилась? Що сталось з іншими?

Глибока історія не лише про смерть, а й про життя і сім'ю, страх і сміливість, про силу і слабкість... Кожен знайде щось своє.

Рекомендую, шикарний напружений твір, який не відпускає до останнього слова.

Давно не читала такого моторошного і водночас чуттєвого (розумію, дивно звучить, але викликає саме такі дивні емоції) трилера.
Тут немає динаміки, але є напруга. На тлі розповіді незламної дівчинки, яка з дитинства була сама по собі, всі події видаються ще страшнішими. Бо вижити в Саду, не втративши клепки, це вже дорого коштує.
Текст дуже добре написаний (так, принаймі, бачу з перекладу). Мені подобається, коли в такому форматі в трилері розгортаються події: коли поступово все стає на свої місця, коли зрозуміло, хто є хто, і коли залишається лише витріщити очі від того всього трешака.
Я рекомендую. Але після такого чтива піду шукати щось миле й добре.

П.с. Перепрошую, деталей немає. Анотація промовиста й так.