Нові відгуки

«... гнів ніколи не зможе відновити справедливості там, де її не існує». Ви колись задумувалися над тим, що вийде, якщо поєднати містику з конспірологічними теоріями? Якщо ні, то не варто хвилюватися, Дін Кунц вже зробив це за вас і написав «Будинок на краю світу». Роман починався досить повільно, навіть дещо нудно на мій смак. Кеті живе на маленькому ізольованому острові Сходи Якова. Переживши у минулому глибоко трагічні події, вона прагне лише усамітнення та ізоляції, аби поринути у смуток і горе. Вона не живе, а виживає з єдиною метою — виконати Обіцянку. Більше двох років вона проіснувала у вибраній самотності, поки надзвичайна подія на сусідньому острові сколихнула її тихе життя. На острові Ринґрок нібито працює геологічна дослідницька установа, Кеті звісно не вірить в подібні нісенітниці, а один вечір підтверджує її теорії. Насправді на острові проводять надсекретні дослідження над об'єктом, який потенційно здатен знищити все людство. Об'єднавшись з Лібі, підліткою-донькою науковців з Ринґрока, вони мають не тільки врятувати світ від перетворення таємничими злими силами, але й втекти від урядових структур, які мають на меті будь-яким чином приховати шокуючу правду. Персонажі ніби і непогано написані, але здаються досить шаблонними. Мені було важко проникнутися їх тривогами і життєвими труднощами. Якою б жахливою не було минуле Кеті, її трагедія описана так безлико і безособово, що майже зовсім не викликала співчуття. Мене відверто бісило, що Кунц створив персонажок, які вже були готові до настання Апокаліпсису. Лібі супер-дівчинка, надзвичайно розумна, витривала, вміє кидати топірці, водити катер і швидко навчилася вправно стріляти. Кеті взагалі майже спецпризначенка. Кожен раз коли вони майже без зусиль долали чергові труднощі, у мене виникало бажання закотити очі. Мені було складно вболівати за них, а фінал виявився досить передбачуваним. А ще мені дуже не вистачило передісторії острова Ринґрок, деталей про експерименти над секретним об'єктом і його походження.

«Я нічого не боюся та ніколи не уникаю небезпек. Але тут відбувається щось дивне, і треба все зрозуміти, перш ніж діяти»🔎 ⠀ «Будинок на краю світу» Дін Кунц 🏡 ⠀ Жанр: містичний трилер ⭐️2/5 ⠀ Герої: Кеті, Ґаннер, Роберт, Гемптон, Сара, Ліббі, Райлі, та ін. ⠀ 36-річна Кеті мешкає на острові Сходи Якова в будинку, схожому на фортецю, подалі від цивілізації. Колись вона — зірка світу мистецтва, а тепер рятується після жахливих втрат. Не хоче ятрити рани, які довго загоювала. Вона не спілкується з мешканцями інших островів, лише іноді буває на материку. Навколо ані душі, немає інтернету, слухає диски із класичною музикою, малює в стилі гіперреалізм та готує смачну їжу, а ще має зброю. ⠀ «Острів — її прихисток, будинок — порятунок…» ⠀ Відлюдницьке життя порушують агенти таємного урядового дослідницького центру, що розташований на сусідньому острові Ринґрок. Там проводять експерименти, а загроза більше не обмежується островом. Вони відмовляються пояснити, що чи кого шукають. Незабаром жінка опиниться в епіцентрі битви з таємничим ворогом. ⠀ Створіння — якась міжгалактична матерія, що її знайшли у космосі, потім досліджували. Воно втекло з лабораторії і почало робити синтез (утворюючи двійника) з людьми на шляху і таким чином розмножуватися 🤯 ⠀ Почалася містика і абсолютно недоречні роздуми, щось ніби психологічного характеру, але у автора це вийшло якось безглуздо і його стиль мені взагалі не сподобався. Страшно не було взагалі. Ніякого морозцю по шкірі чи навіть натяку на це. Втомилася та нудьгувала. Було гидко та бридко 😮😁Тому перші враження можуть обманювати (здавалося б приваблива обкладинка з океаном і будиночком) ⠀ {немає місця на землі, де можна сховатися від страхів} Тут одночасно описуються 2 трагедії: одна відбулася в минулому головної героїні, описується через спогади Кеті, інша — те, що в теперішньому. ⠀ Роман у жанрі саспенс, галюциногенна проза. Роздуми з переосмисленням життя, герої переживають психологічні травми, знаходять сили жити далі. Хепі енд, але книжка пуста 📚, тож радити не буду. ⠀ Завершу влучною цитатою роздумів головної героїні: 💬 «Можливо, щоб відчувати та чути ці містичні звʼязки, треба бути добряче напідпитку»

Я чула про Кунца досить багато саме на початку букблогерства,і чекала коли зʼявиться він українською. І от дочекалась. Прочитала буквально за два присісти,адже текст ллється як в суху землю. З героїнею у мене доволі різні погляди на світ,та мені було цікаво спостерігати за нею і її супутницею. Сюжетних поворотів Кунц насипав від душі і так прям по кіношному, що я наче повернулась в якусь серію чи то x-files, чи щось подібне. І от наче це і непогано. Легко уявити сюжет,який,до речі,десь до 3/4 книги водив стежками невідомо куди. Та по завершенні читання у мене не лишилось думок з цією книгою. Ні відчуття насиченості. Ні бажання перетравити « що це було». Тобто для мене ця книга виявилась непогана,але дуже посередня. Можливо,це тому,що я мала завищені очікування саме в плані майстерності складності сюжету Кунца. Тож у підсумку, рекомендую книгу як ту,яку береш коли не хочеш чогось складного але в той же час хочеш цікавого. Тепер дуже і дуже хочу почитати ще щось у автора,щоб : А) зрозуміти чого його так хвалило моє оточення Б) зрозуміти чи справа в конкретній книзі,чи мені з Кунцом просто «не по путі».

Перші враження можуть обманювати. Спочатку мені здалося, що в книзі буде саме моторошний екшн і ніякої психології, яку я дуже полюбляю. А все через стиль автора. Мене здивували короткі речення, просте перерахування фактів на кшталт: вона пішла туди, потім зробила це, а потім — ось це. Але згодом виявилося, що в книзі не одна, а цілих дві жахливі історії! Одна відбувається просто зараз, а інша сталася в минулому. І ось ту, давню трагедію, автор описує зовсім інакше, через спогади та міркування головної героїні. І ми бачимо вже інші речення — це розгорнуті роздумами з глибокими сенсами, над якими можна порозмислити. "Причину зла не слід шукати в недоліках суспільства чи влади. Її не може пояснити навіть найбільш ерудований і красномовний філософ. Причина зла міститься в людській душі, яку не можливо дослідити за допомогою КТ або МРТ знімка…" "Люди – це свого роду книги, кожна зі своєю історією. Іноді поглядом, жестом чи влучним словом вони перегортають для вас сторінку і відкривають правду про себе, глибшу, аніж була для вас доступна раніше." "Справжнє співчуття шляхетне та вимогливе. Проте ніжність – це марна форма жалю, якій потурають ті, хто хоче добре почуватися, не завдаючи собі незручності через якісь дії." Завдяки поєднанню цих двох історій і стилів, темп книги час від часу змінюється з динамічного на більш повільний, що не дає ні втомитися, ні занудьгувати. Взагалі, книжка мені сподобалася не тільки рефлексіями, але й сюжетом. Десь з середини іноді було ну дуже моторошно, але відриватися не хотілось. Думаю, якщо ви любите жахи, книга вам також сподобається. А якщо у вас є інтерес до психології та до того, як герої переживають психологічні травми й знаходять сили жити далі, то книгу точно варто прочитати. P.S. І наостанок цитата, яка трохи не в тему до цього відгуку, але, на жаль, дуууже актуальна: "У наші дні часто порушують тему гідності, але рідко нею керуються. Свободу називають гнобленням, бездумне насильство — правосуддям, а наука прогинається під вимоги культури. Світ змінився так швидко. Його формують впливові люди з бездумною байдужістю до уроків історії."