«... гнів ніколи не зможе відновити справедливості там, де її не існує».
Ви колись задумувалися над тим, що вийде, якщо поєднати містику з конспірологічними теоріями? Якщо ні, то не варто хвилюватися, Дін Кунц вже зробив це за вас і написав «Будинок на краю світу».
Роман починався досить повільно, навіть дещо нудно на мій смак. Кеті живе на маленькому ізольованому острові Сходи Якова. Переживши у минулому глибоко трагічні події, вона прагне лише усамітнення та ізоляції, аби поринути у смуток і горе. Вона не живе, а виживає з єдиною метою — виконати Обіцянку. Більше двох років вона проіснувала у вибраній самотності, поки надзвичайна подія на сусідньому острові сколихнула її тихе життя.
На острові Ринґрок нібито працює геологічна дослідницька установа, Кеті звісно не вірить в подібні нісенітниці, а один вечір підтверджує її теорії. Насправді на острові проводять надсекретні дослідження над об'єктом, який потенційно здатен знищити все людство.
Об'єднавшись з Лібі, підліткою-донькою науковців з Ринґрока, вони мають не тільки врятувати світ від перетворення таємничими злими силами, але й втекти від урядових структур, які мають на меті будь-яким чином приховати шокуючу правду.
Персонажі ніби і непогано написані, але здаються досить шаблонними. Мені було важко проникнутися їх тривогами і життєвими труднощами. Якою б жахливою не було минуле Кеті, її трагедія описана так безлико і безособово, що майже зовсім не викликала співчуття.
Мене відверто бісило, що Кунц створив персонажок, які вже були готові до настання Апокаліпсису. Лібі супер-дівчинка, надзвичайно розумна, витривала, вміє кидати топірці, водити катер і швидко навчилася вправно стріляти. Кеті взагалі майже спецпризначенка. Кожен раз коли вони майже без зусиль долали чергові труднощі, у мене виникало бажання закотити очі. Мені було складно вболівати за них, а фінал виявився досить передбачуваним.
А ще мені дуже не вистачило передісторії острова Ринґрок, деталей про експерименти над секретним об'єктом і його походження.
Анонім
«Я нічого не боюся та ніколи не уникаю небезпек. Але тут відбувається щось дивне, і треба все зрозуміти, перш ніж діяти»🔎
⠀
«Будинок на краю світу» Дін Кунц 🏡
⠀
Жанр: містичний трилер
⭐️2/5
⠀
Герої: Кеті, Ґаннер, Роберт, Гемптон, Сара, Ліббі, Райлі, та ін.
⠀
36-річна Кеті мешкає на острові Сходи Якова в будинку, схожому на фортецю, подалі від цивілізації. Колись вона — зірка світу мистецтва, а тепер рятується після жахливих втрат. Не хоче ятрити рани, які довго загоювала. Вона не спілкується з мешканцями інших островів, лише іноді буває на материку. Навколо ані душі, немає інтернету, слухає диски із класичною музикою, малює в стилі гіперреалізм та готує смачну їжу, а ще має зброю.
⠀
«Острів — її прихисток, будинок — порятунок…»
⠀
Відлюдницьке життя порушують агенти таємного урядового дослідницького центру, що розташований на сусідньому острові Ринґрок. Там проводять експерименти, а загроза більше не обмежується островом. Вони відмовляються пояснити, що чи кого шукають. Незабаром жінка опиниться в епіцентрі битви з таємничим ворогом.
⠀
Створіння — якась міжгалактична матерія, що її знайшли у космосі, потім досліджували. Воно втекло з лабораторії і почало робити синтез (утворюючи двійника) з людьми на шляху і таким чином розмножуватися 🤯
⠀
Почалася містика і абсолютно недоречні роздуми, щось ніби психологічного характеру, але у автора це вийшло якось безглуздо і його стиль мені взагалі не сподобався. Страшно не було взагалі. Ніякого морозцю по шкірі чи навіть натяку на це. Втомилася та нудьгувала. Було гидко та бридко 😮😁Тому перші враження можуть обманювати (здавалося б приваблива обкладинка з океаном і будиночком)
⠀
{немає місця на землі, де можна сховатися від страхів}
Тут одночасно описуються 2 трагедії: одна відбулася в минулому головної героїні, описується через спогади Кеті, інша — те, що в теперішньому.
⠀
Роман у жанрі саспенс, галюциногенна проза. Роздуми з переосмисленням життя, герої переживають психологічні травми, знаходять сили жити далі. Хепі енд, але книжка пуста 📚, тож радити не буду.
⠀
Завершу влучною цитатою роздумів головної героїні: 💬 «Можливо, щоб відчувати та чути ці містичні звʼязки, треба бути добряче напідпитку»
Анонім
Я чула про Кунца досить багато саме на початку букблогерства,і чекала коли зʼявиться він українською. І от дочекалась. Прочитала буквально за два присісти,адже текст ллється як в суху землю.
З героїнею у мене доволі різні погляди на світ,та мені було цікаво спостерігати за нею і її супутницею.
Сюжетних поворотів Кунц насипав від душі і так прям по кіношному, що я наче повернулась в якусь серію чи то x-files, чи щось подібне. І от наче це і непогано. Легко уявити сюжет,який,до речі,десь до 3/4 книги водив стежками невідомо куди.
Та по завершенні читання у мене не лишилось думок з цією книгою. Ні відчуття насиченості. Ні бажання перетравити « що це було». Тобто для мене ця книга виявилась непогана,але дуже посередня. Можливо,це тому,що я мала завищені очікування саме в плані майстерності складності сюжету Кунца.
Тож у підсумку, рекомендую книгу як ту,яку береш коли не хочеш чогось складного але в той же час хочеш цікавого.
Тепер дуже і дуже хочу почитати ще щось у автора,щоб :
А) зрозуміти чого його так хвалило моє оточення
Б) зрозуміти чи справа в конкретній книзі,чи мені з Кунцом просто «не по путі».
Анонім
