Мені видається дуже несправедливим, що літературній спадщині приділяється значно більше уваги, ніж візуальному мистецтву. Літературу ми вивчали в школі на уроках і навіть двієчник назве бодай 5 імен письменників. А як щодо хужодників? Навіть Шевченко знаний насамперед як поет (не сперечаюсь), але ж і художник він першокласний!
Словом, ця книга – справжні ліки для таких, як я. Діана Клочко відновлює рівновагу, розповідаючи про справжні шедеври, про які мені колись доводилось дізнаватись самотужки, копирсаючись в різноманітних статтях в інтернеті. А тут все зібрано, ще й у прекрасному виданні, під стать: величезний формат, глянцевий папір, найвища якість друку ілюстрацій! Таке видання можна гордо презентувати в подарунок.
Але я відхилилась. Давайте до книгу, бо Діана Клочко зробила просто титанічну працю, написавши 65 есеїв про шедеври українського мистецтва. До її суб’єктивного пантеону (а я абсолютно не смію якось заперечити), увійшли Катерина Білокур, Федір Кричевський, Микола Пимоненко, Тетяна Яблонська, Георгій Нарбут, Анатоль Петрицький, Пінзель, Олександр Богомазов і ще дуже-дуже багато менш відомих загалу імен. Не варто довго пояснювати, під чиїм впливом вони стали «маловідомими». Затертими, але не стертими з історії.
Тож якщо хтось вам заікнеться про «малєнькую культуру» - щиро раджу застосувати цю книгу. Вона ще й важкенька).
Я у палкому захваті від цього видання, ви теж?