Нові відгуки

❗У відгуку будуть спойлери. Бо я вже давно не читала настільки погані книги, як ця, тому про цей кошмар потрібно написати в подробицях. Я не є прихильницею довгих описів природи в книгах. Ця книжка ж саме така. Описи маршів, всіляких мушель, чайок і всього на світі, що пов'язане з болотами. Однак ці описи виявились найцікавішими в цій книзі, якщо можна це так назвати. Головна героїня Кая змалку була змушена виживати в хатинці на болотах, бо вся сім'я її покинула. Кая не ходила до школи, не мала друзів та майже ні з ким не спілкувалась. Її боялись, цурались та називали Болотяним дівчиськом. Щоб якось вижити, вона була змушена збирати мідії та продавати їх місцевому (звісно ж, чорношкірому) торговцю, який, на відміну від інших, був до неї добрим. А ще був Тейт, який тишком-нишком був закоханий в Каю і який звісно ж потім її покинув, через що Кая залишилась з розбитим серцем. І місцева зірка Чейз, який розказував Каї казочки про кохання (в які, вона, звісно ж повірила), однак жадав від неї лише сексу і здійснив спробу її згвалтування (звісно ж, Кая, живучи на болотах і цікавлячись лише ними, не маючи жодної сексуальної просвіти, знала таку термінологію), а потім якимось чином загинув на болотах. Співпадіння? Не думаю. Я так і не змогла зрозуміти, що саме читаю - детектив, любовний роман чи що. Спроба вписати у всю цю історію сюжетну лінію з убивством Чейза була просто жахливою. А частина книги, присвячена судовому процесу над Каєю, мене просто доводила до сказу. Кая, яка не хотіла допомогти своєму адвокатові, мовчала під час всіх зустрічей з ним, але водночас просила їй допомогти, однак сиділа і втикала у вікно на чайок, поки вирішувалось питання, чи винна вона у вбивстві чи ні - це просто якийсь кошмар для читача. Я ніколи не повірю, що Кая, яка прожила все життя на болотах, проверне таку хитромудру історію для побудови алібі. Та наврядчи вона взагалі знає, що це таке і як слідство працює. Що взагалі Чейз робив на вежі в ніч своєї загибелі? Вони домовилися там зустрітися чи це випадковість? Суцільні кліше та сюжетні дірки - ось якою є ця книга і мені шкода витраченого часу на її прочитання часу

Книга «Там, де співають раки» справила на мене сильне враження. Це не просто детектив чи роман про дорослішання — це глибока, емоційна історія про самотність, природу, любов і виживання. Головна героїня, Кая, живе сама в болотах, і авторці вдалося дуже красиво передати її зв’язок із природою — кожна сцена описана так, що ніби сам усе бачиш і чуєш. Її історія сумна, але захоплююча, і викликає співчуття. Особливо сподобалося, як переплетені два часові плани — розслідування вбивства та спогади з дитинства. Кінець несподіваний, але логічний, і після нього ще довго залишаються емоції. Це одна з тих книг, після яких хочеться трохи помовчати і подумати. Раджу, якщо шукаєте щось чуттєве і водночас захопливе.

Сильна історія про виживання, зміни, боротьбу людини із самим життям. Книга написана так, що читається легко, зацікавлює, хоча і не виділяється якимось динамічним екшн-сюжетом. Сюжет іде по спіралі, переносячи нас в різний час історії і саме у цій книзі це є великим плюсом. Авторка гарно обіграла це, не заплутуючи читачів, а навпаки — все поступово розкривається і розуміння в кульмінації історії дає той самий «вау-ефект». Головні герої складні. Вони не ідеальні, але і не погані. Ти розумієш їхні помилки, емоції, дії. Ми спостерігаємо зростання головної героїні Кайї протягом її життя. На цьому шляху «переживаючи» з нею багато подій: радостей і розчарувань, трансформації від «болотяного дівчиська» до сильної жінки. Історія про дискримінацію та упередження, про людську жорстокість та байдужість. Але, одночасно з тим — про доброту, любов та співчуття, силу людського духу та любов до природи.

Книга дуже атмосферна, ти наче занурюєшся в красу маршів, чуєш спів птахів та шепіт вітру) Дитинство головної героїні крає серце і вкотре змушує замислитись над неприйняттям соціумом інакшості… Сподіваюсь екранізація теж на рівні)

Моє прочитання цієї книги було, як дурненький анекдот про їжака, котрий плакав, коловся, але продовжував гризти кактус. Делія Овенс із перших розділів не шкодує ні своїх персонажів, ні читача: на першій сторінці ми бачимо мертве тіло молодого чоловіка, на третій — як мама йде з родини. Оповідь ведеться у двох часових проміжках: в одному — розслідується смерть Чейза Ендрюса, в іншому — йдеться про дорослішання міс Каї Кларк. Чейз — один із найпопулярніших і заможніших жителів містечка Барклі-Коув, Кая — болотниця, дівчина, що виросла серед маршів — солоних боліт, не ходила в школу та не мала черевиків. Що може бути спільного у таких різних людей? Кохання? Самотність? Зрада? Намагання втекти від світу? «Там, де співають раки» така насичена подіями — встигай отямитись; та події ці переважно гіркі та болючі. Авторка щедро насипала в свій текст різноманітних тем, щоб вразити читача, зробити йому боляче — кожному своїм: тут усе від домашнього насилля до недосконалості судової системи. Як то кажуть: «choose your fighter». Деякі сюжетні повороти в тексті були доволі передбачуваними, але заворожуючі пейзажі маршів згладжували гострі кути; деякі персонажі викликати фізичну нудоту, але поетичність в тексті додавали надії на щасливий фінал. І уся ця книга така — ніби й жахлива, сумна і моторошна, в той же час заколихуюча, романтична, ніжна. Думаю, що це гарний текст для спільних читань або обговорення на книжковому клубі. Мені дуже не вистачало когось, щоб розділи ту силу-силенну вражень від тексту. Після прочитання я подивилась екранізацію книги і трохи засмутилася, бо у фільмі було втрачено дві важливі віхи: перша — про роль поезії в житті Каї, друга — про глибинність їх звʼязку із коханим. Саме ці дві теми роблять книгу глибшою і цікавішою. #марафонкнигомам

Спочатку книга давалася мені нелегко. Діалоги звучали неприродно, а описи почуттів героїв здавалися надто сухими й штучними. Було враження, що авторка не змогла передати індивідуальність персонажів – усі вони говорили однаково, незалежно від віку, соціального статусу чи життєвого досвіду. Це трохи знижувало правдоподібність історії й ускладнювало занурення в сюжет🥲 Проте чим далі, тим більше мене затягувала сама історія. Незважаючи на стиль письма, життя головної героїні, Каї, виявилося цікавим і змусило співпереживати їй. Її самотність, боротьба за виживання, постійне відчуження від суспільства – усе це робило її незвичайною і водночас дуже живою. Фінал мені сподобався, але, зрештою, саме загальна історія зробила книгу вартою прочитання. Ідея зрозуміла, а розвиток сюжету змушує залишатися з книгою до кінця. Бачила екранізацію, вона сподобалася мені ще більше, однозначно варта вашої уваги: дуже гарна картинка

"Там, де співають раки" Делія Оуенс❤️‍🩹 ⠀ із перших сторінок стало зрозуміло, що ця історія оселиться у моєму серці✨ ⠀ однозначно рекомендую до прочитання, бо так детально описати природу та її мешканців треба вміти. я вже мовчу про опис почуттів головних героїв ❤️‍🩹 ⠀ а тепер про те, як я бачу головну героїню — Каю🕊️ ⠀ вона уособлює собою айсберг — велику товщу холодних почуттів, холодних вод. ⠀ але то дрейфуючий айсберг зі своїм світом. ось він мчить на великій швидкості і розлітається в друзки під тяжінням великої швидкої хвилі. залишки айсбергу пливуть течією, у надії зібратися докупи, але це стається не одразу. ⠀ льодова хмара проходить тяжкі випробовування часом та сумлінням. всередині неї вирує нерозуміння того, що віна більше не цілісна. ⠀ але із часом все лікується. у цієї глиби льоду з'являється нове життя, ще один шанс на щасливе майбутнє у великому океані. аж раптом, на шляху знову з'являється хвиля. ще вища за оту, попередню. ⠀ у айсберга є вибір: розбитися знову і намагатися зібратися, або ж перечекати. чекати, доки хвиля омине той шмат льоду. ⠀ і що ж робить цей винахідник — айсберг?🤔 ⠀ всі відповіді ви обов'язково знайдете у книгі🌿 ⠀ я "проковтнула" її за три дні. це була фантастична історія, яка обов'язково залишиться у мене на полиці і буде перечитана ще не раз ❤️‍🩹 ⠀ 🕊️чи читали ви цю книгу? як ви почуваєтеся після її прочитання? 🕊️

Не змогла читати цю всіма рекомендовану книгу, бо головну героїню покинула мати! Мене це сильно тригернуло, бо себе картаю за те, що залишаюся в Україні під час війни із дітьми, наражаю їх на небезпеку, а там мами просто кинула дітей і пішла від чоловіка, який таким був завжди, бачили очі, що купували, як то кажуть.. Я силилася читати далі, дізналася, що дівчину взагалі всі покинули і вона виживала сама, було дуже шкода Каю, тому кинула книгу, не можу стільки страждань виносити, бо це вигадана історія, а є реально купу реальних! Але мені було дуже цікаво, за що так хвалять цю книгу і я подивилася фільм, який мене дуже зворушив. Якби ж я цю книгу прочитала до війни, я, мабуть, була в захваті від цієї історії. Зараз не змогла, але все одно раджу))