Нові відгуки

Книга, яку я раджу вcім своїм друзям, після прочитання якої тільки захоплені відгуки! Історія щемка, у кожній ситуації думаєш, як на місці героїв вчинила б я. Описи природи одні з найцікавіших, що я читала. ТОП!

Незважаючи на серйозну тему, що порушується у книжці, роман вийшов слабкуватим. Авторка просто не розкрила її. Кая протягом всього роману тільки те й робила, що прибирала, готувала їсти, їла та переодягалася. Вона наче і не помітила, що всі покинули її – на початку про це згадується і потім забувається. Ніякої рефлексії. Дівчина не стала «мауглі»: вона спілкується з батьком, сусідами, ходить до магазину. Але навіть не хоче навчитися рахувати ті ж монети. Їй на все байдуже. Авторка описує її такою гарною, що всі хлопці у неї закохуються. Це теж неправдоподібно і бісить. За ті двадцять років, що ми за нею спостерігаємо, вона ніяк не змінюється - яка була на початку роману, такою і залишилась в кінці. Однак, природа описується гарно. Роман насичений описами природи. Цим він нагадує українську класику. Кая майже весь час проводить в болотяній місцевості та знає там чи не кожну тварину. Видно, що авторка на цьому розуміється. Взагалі, книжка написана непогано – читається легко. Радує і детективна лінія, часом, її цікавіше читати ніж основну. Там несподівана розв’язка. Окремо, хочу похвалити дизайнера обкладинки. Малюнок на обкладинці намальований гуашшю. Мама Каї любила малювати картини саме таким видом фарби. Деталь цікава. Мені роман не дуже сподобався. Я чекала на реалізм, а виявилось, що це якась казка. Книжка більше підійде масовому читачу, який ввечері хоче відпочити за книжкою, не вдумуючись в прочитане.

❗У відгуку будуть спойлери. Бо я вже давно не читала настільки погані книги, як ця, тому про цей кошмар потрібно написати в подробицях. Я не є прихильницею довгих описів природи в книгах. Ця книжка ж саме така. Описи маршів, всіляких мушель, чайок і всього на світі, що пов'язане з болотами. Однак ці описи виявились найцікавішими в цій книзі, якщо можна це так назвати. Головна героїня Кая змалку була змушена виживати в хатинці на болотах, бо вся сім'я її покинула. Кая не ходила до школи, не мала друзів та майже ні з ким не спілкувалась. Її боялись, цурались та називали Болотяним дівчиськом. Щоб якось вижити, вона була змушена збирати мідії та продавати їх місцевому (звісно ж, чорношкірому) торговцю, який, на відміну від інших, був до неї добрим. А ще був Тейт, який тишком-нишком був закоханий в Каю і який звісно ж потім її покинув, через що Кая залишилась з розбитим серцем. І місцева зірка Чейз, який розказував Каї казочки про кохання (в які, вона, звісно ж повірила), однак жадав від неї лише сексу і здійснив спробу її згвалтування (звісно ж, Кая, живучи на болотах і цікавлячись лише ними, не маючи жодної сексуальної просвіти, знала таку термінологію), а потім якимось чином загинув на болотах. Співпадіння? Не думаю. Я так і не змогла зрозуміти, що саме читаю - детектив, любовний роман чи що. Спроба вписати у всю цю історію сюжетну лінію з убивством Чейза була просто жахливою. А частина книги, присвячена судовому процесу над Каєю, мене просто доводила до сказу. Кая, яка не хотіла допомогти своєму адвокатові, мовчала під час всіх зустрічей з ним, але водночас просила їй допомогти, однак сиділа і втикала у вікно на чайок, поки вирішувалось питання, чи винна вона у вбивстві чи ні - це просто якийсь кошмар для читача. Я ніколи не повірю, що Кая, яка прожила все життя на болотах, проверне таку хитромудру історію для побудови алібі. Та наврядчи вона взагалі знає, що це таке і як слідство працює. Що взагалі Чейз робив на вежі в ніч своєї загибелі? Вони домовилися там зустрітися чи це випадковість? Суцільні кліше та сюжетні дірки - ось якою є ця книга і мені шкода витраченого часу на її прочитання часу

Книга «Там, де співають раки» справила на мене сильне враження. Це не просто детектив чи роман про дорослішання — це глибока, емоційна історія про самотність, природу, любов і виживання. Головна героїня, Кая, живе сама в болотах, і авторці вдалося дуже красиво передати її зв’язок із природою — кожна сцена описана так, що ніби сам усе бачиш і чуєш. Її історія сумна, але захоплююча, і викликає співчуття. Особливо сподобалося, як переплетені два часові плани — розслідування вбивства та спогади з дитинства. Кінець несподіваний, але логічний, і після нього ще довго залишаються емоції. Це одна з тих книг, після яких хочеться трохи помовчати і подумати. Раджу, якщо шукаєте щось чуттєве і водночас захопливе.

Сильна історія про виживання, зміни, боротьбу людини із самим життям. Книга написана так, що читається легко, зацікавлює, хоча і не виділяється якимось динамічним екшн-сюжетом. Сюжет іде по спіралі, переносячи нас в різний час історії і саме у цій книзі це є великим плюсом. Авторка гарно обіграла це, не заплутуючи читачів, а навпаки — все поступово розкривається і розуміння в кульмінації історії дає той самий «вау-ефект». Головні герої складні. Вони не ідеальні, але і не погані. Ти розумієш їхні помилки, емоції, дії. Ми спостерігаємо зростання головної героїні Кайї протягом її життя. На цьому шляху «переживаючи» з нею багато подій: радостей і розчарувань, трансформації від «болотяного дівчиська» до сильної жінки. Історія про дискримінацію та упередження, про людську жорстокість та байдужість. Але, одночасно з тим — про доброту, любов та співчуття, силу людського духу та любов до природи.

Книга дуже атмосферна, ти наче занурюєшся в красу маршів, чуєш спів птахів та шепіт вітру) Дитинство головної героїні крає серце і вкотре змушує замислитись над неприйняттям соціумом інакшості… Сподіваюсь екранізація теж на рівні)

Моє прочитання цієї книги було, як дурненький анекдот про їжака, котрий плакав, коловся, але продовжував гризти кактус. Делія Овенс із перших розділів не шкодує ні своїх персонажів, ні читача: на першій сторінці ми бачимо мертве тіло молодого чоловіка, на третій — як мама йде з родини. Оповідь ведеться у двох часових проміжках: в одному — розслідується смерть Чейза Ендрюса, в іншому — йдеться про дорослішання міс Каї Кларк. Чейз — один із найпопулярніших і заможніших жителів містечка Барклі-Коув, Кая — болотниця, дівчина, що виросла серед маршів — солоних боліт, не ходила в школу та не мала черевиків. Що може бути спільного у таких різних людей? Кохання? Самотність? Зрада? Намагання втекти від світу? «Там, де співають раки» така насичена подіями — встигай отямитись; та події ці переважно гіркі та болючі. Авторка щедро насипала в свій текст різноманітних тем, щоб вразити читача, зробити йому боляче — кожному своїм: тут усе від домашнього насилля до недосконалості судової системи. Як то кажуть: «choose your fighter». Деякі сюжетні повороти в тексті були доволі передбачуваними, але заворожуючі пейзажі маршів згладжували гострі кути; деякі персонажі викликати фізичну нудоту, але поетичність в тексті додавали надії на щасливий фінал. І уся ця книга така — ніби й жахлива, сумна і моторошна, в той же час заколихуюча, романтична, ніжна. Думаю, що це гарний текст для спільних читань або обговорення на книжковому клубі. Мені дуже не вистачало когось, щоб розділи ту силу-силенну вражень від тексту. Після прочитання я подивилась екранізацію книги і трохи засмутилася, бо у фільмі було втрачено дві важливі віхи: перша — про роль поезії в житті Каї, друга — про глибинність їх звʼязку із коханим. Саме ці дві теми роблять книгу глибшою і цікавішою. #марафонкнигомам

Спочатку книга давалася мені нелегко. Діалоги звучали неприродно, а описи почуттів героїв здавалися надто сухими й штучними. Було враження, що авторка не змогла передати індивідуальність персонажів – усі вони говорили однаково, незалежно від віку, соціального статусу чи життєвого досвіду. Це трохи знижувало правдоподібність історії й ускладнювало занурення в сюжет🥲 Проте чим далі, тим більше мене затягувала сама історія. Незважаючи на стиль письма, життя головної героїні, Каї, виявилося цікавим і змусило співпереживати їй. Її самотність, боротьба за виживання, постійне відчуження від суспільства – усе це робило її незвичайною і водночас дуже живою. Фінал мені сподобався, але, зрештою, саме загальна історія зробила книгу вартою прочитання. Ідея зрозуміла, а розвиток сюжету змушує залишатися з книгою до кінця. Бачила екранізацію, вона сподобалася мені ще більше, однозначно варта вашої уваги: дуже гарна картинка