Девід Кілкаллен

У 1991 році сконав «великий дракон» – Радянський Союз. Натомість з’явилися й укріплювалися різноманітні «змії». Як писав у 1993 році тодішній директор ЦРУ Джеймс Вулсі «ми подолали великого дракона, але тепер живемо у джунглях, сповнених неймовірної кількості найрізноманітніших отруйних змій. За драконом хоча б легше було стежити.

До списку «змій» Вулсі включив поширення зброї масового знищення, підйом міжнародного тероризму, наркотрафік, організовану злочинність, екологічні та енергетичні ризики, етноконфесійні конфлікти… Загрозу на той час здебільшого виходили з боку слабких чи занепалих держав або ж недержавних гравців («змій»), а не від повноцінних держав-суперниць («драконів»).

І справді, протягом двох десятиліть відійшли на другий план конфронтація світових потуг та конфлікти між національними державами. Стратегічна увага провідних гравців була зосереджена на конфліктах недержавного чи внутрішньодержавного характеру.

Коли Захід був заклопотаний слабкими державами і загрозами недержавного характеру, його опоненти спостерігали, виносили уроки, зростали й навчалися у «змій». Так зміцнилися нові «дракони» – Росія й Китай, а за їхніми спинами – ще й Іран з Північною Кореєю. До серйозного нарощування своїх військових потужностей, вони додали асиметричні й гібридні методи протистояння. Захід цьому усіляко потурав, тому зараз ці нові «дракони» зі своїм поєднанням конвенційного і неконвенційного підходів стали серйозною загрозою для світу.

Військова модель, яку вперше застосували США під час війни у Перській затоці 1991 року, більше не працює. Вороги еволюціонували і зробили неактуальним набір високотехнологічних, високоточних, високовартісних комплексів озброєння, які забезпечували перевагу на полі бою на початку 1990-х.

Автор ще у 2020 році був серйозно стривожений питанням: чи еволюціонує Захід, чи буде створена нова модель протистояння новітнім «драконам», чи занепад Заходу – лише питання часу?

Багато цікавої інформації по «Хезболлу» та «Аль-Каїду», про становлення сучасних Росії й Китаю.

Книжка дуже корисна, цікава й актуальна, бо написана ніби не так давно – у 2020 році. Проте, нинішня російсько-українська війна вже, як мінімум, змусила автора написати окрему передмову до українського видання з певними «поправками на вітер». А в ідеалі ця книга мала б бути доопрацьована вже з врахуванням подій останніх трьох років як на полі бою, так і в міжнародній політиці.