Дафна дю Мор'є — це точно та авторка, яку треба читати в похмуру дощову погоду. Коли на вулиці туман та мряка, а вдома тепленький чай та м'яка ковдра. Середовище, в якому знаходяться головні герої її творів, це не просто фон, а дуже важлива складова сюжету. Може, я забуду імена героїв та деякі події, але точно буду пам'ятати образ Мендерлею: величний маєток, сади з незліченною кількістю рослин, скали, море🌊
Головна героїня твору "Ребекка" не має ні імені, ні віку, ні сім'ї... Принаймні більшість інформації про неї нам невідома. Вона невпевнена в собі, зашугана та непомітна. Проте якимось незбагненим чином дівчина впадає в око містеру де Вінтеру, дорослому та статному вдівцю, який швидко бере її за дружину.
Переїхавши у маєток свого чоловіка, головна героїня ніби опиняється в паралельній реальності. Атмосфера та люди для неї нові, вона все ніяк не може звикнути до свого нового статусу та уваги, якою її обдаровують усі навколо. Адже до смерті колишньої дружини містера де Вінтере Ребекки Менделей був веселим та шумним місцем зустрічі багатьох людей. Тепер, коли у маєтку з'явилася нова хазяйка, вони сподіваються на повернення масштабних маскарадів, балів та прийомів.
Дівчина намагається влитися в нове коло знайомих, порозумітися зі слугами в маєтку, підтримувати хороші стосунки з чоловіком, але її всюди переслідує тінь колишньої місис де Вінтер. "А Ребекка ставила квіти на цей стіл. А Ребекка пила чай цієї години. А Ребекка сама займалася орагінзацією маскарадів. А Ребекка це, а Ребекка те..." Більше того, ситуацію загострюють обставини смерті Ребекки, адже це була дуже трагічна та травмуюча подія для всіх жителів маєтку та околиць...
Початок здався мені трошки затягнутим. Десь до половини книжки відбувається небагато. Ми лише знайомимося зі всім навколо, як і головна героїня. Але з другої частини книги???? Отам вже починається ого-го. Динаміка, цікаві повороти, напружена та темна атмосфера. Чесно, я вже й сама не знала, у що вірити. Трошки схожі емоції у мене були після прочитання "Веріті". Авторка не дає конкретної відповіді, й, здається, шансу дізнатися правду вже не буде🤷🏻♀️
А ще мені дуже сподобалася трансформація головної героїні. Авторка дуже багато часу приділяла опису її характеру та особистості. І спочатку мене це дратувало: "Ну скільки вже можна бути такою нюнею. Поводишся, як дитина". Але те, як вона швидко змінюється під тиском обставин? Ну це було вау. Хоча я й не завжди була згідна з нею та її діями, але авторці класно вдалося створити та розвинути її образ. А ще ця похмура атмосфера... Ну дуже смачно вийшло🤌🏻
Анонім
Книга має стильне оформлення, приємний на дотик папір і зручний для читання шрифт — ці деталі справляють гарне перше враження, на що я й "клюнула".
Проте сам твір залишив досить суперечливі враження. Читання далося нелегко: велика кількість описів сповільнює темп, а сюжетна зав’язка розгортається занадто повільно. Попри виразну авторську подачу, мені не вдалося відчути атмосферу роману — вона залишалася наче осторонь.
Безіменна героїня викликала швидше роздратування, ніж співпереживання, і через це мені складно було емоційно зануритись у її історію.
Фінал виявився для мене незрозумілим і не зовсім завершеним. Та попри загальне враження, не можу не відзначити, що в тексті є сильні цитати, над якими справді хочеться зупинитися і подумати.
Це одна з тих історій, які або захоплюють, або зовсім не залишають по собі сліду. У моєму випадку — друге.
Попри те, що книга не стала для мене близькою, я все ж рада, що її прочитала. У ній порушуються глибокі теми — стосунки, недомовленість, пошук себе у чужому житті. Це досвід, який точно залишає простір для роздумів.
Анонім
Чомусь я думала, що це детектив, хоча детективного тут може 5-7%
Історія про молодого і багатенького молодика, який не дуже полюбляє товариство жінок і звичний розпорядок життя якого порушує поява його кузини Рейчел. Жінки, яка раптово звалилася на його голову і незрозуміло чим саме і як її задурманила. Вона подобається всім. Ніжна, ерудована, працьовита, скромна, але при цьому весь час її переслідує флер ”щось із нею не так, але що”.
Тут нема динаміки, великої кількості подій, зате багато описів природи чи будинку/вілли, неспішні роздуми головного героя, поступова зміна його ставлення до кузини. І зазвичай таке читається доволі нудно і довго, але я цю книжку проковтнула і не помітила, бо це було легко і цікаво.
Головний герой - безхребетний тюфяк, але я для себе це пояснила його молодістю та обмеженим колом спілкування. Тому досвідчений жінці було легко ним заволодіти, бо він просто не знав, чого від жінок загалом можна очікувати.
Кінцівки подібні я так і не полюбила, бо я хочу бути на 100% впевненою, були мої здогадки правильними чи ні, а не додумувати уже після прочитання.
Загалом книга з її атмосферою і якоюсь таємничістю сподобалось.
Анонім
Котолог
