Чо Намджу

швидка для читання і водночас про нелегку тему — жіноче життя у Кореї (і не тільки у Кореї)
книга, яку б я радила прочитати кожному, просто через сенс який вона несе
мені взагалі в моїй бульбашці незрозуміло, як можна вибачатись за народження дівчинки, коли ці ж дівчата МАЮТЬ(не моя особиста думка) продовжувати цей 🤬 рід
ця книга, на 50% художня, на 50% щось типу нонфіку
тому що тут представлено багато статистики і в принципі — тут описано життя середньостатистичної кореянки
Кім Джійон це — як збірний образ втілений в одному персонажі в патріархальному світі
і звісно, було цікаво почитати про культуру іншої країни

а, ну і кінцівка трохи вбила
"Ех, все ж працівники-жінки, які ще не втрясли питання народження та виховання своїх дітей, створюють одні проблеми, хай якими би прекрасними професіоналами вони були. Треба буде обов'язково впевнитися, що та лікарка, яку візьмуть на місце Суйон, незаміжня."

Це перша книга авторки з Південної Кореї, яку я прочитала. І це був цікавий досвід!
В книзі розповідається про Кім Джійон, жінку, яка живе з чоловіком і маленькою донькою. Чоловік багато працює на роботі, а родичі живуть далеко, тому Джійон сама цілими днями мусить справлятися з вихованням доньки і хатніми справами. В якийсь момент, вона починає себе дивно поводитись. Вона неначе перевтілюється в інших знайомих жінок, власну матір чи подругу, і каже дошкульну правду чоловіку та родичам.
Щоб пояснити як таке сталося з Джійон, авторка розповідає про її життя від дитинства до теперішнього часу. Авторка оповідає погляди Південної Кореї на дівчат і жінок, починаючи з 80-х років. Від деяких моментів аж волосся стає дибки! Особливо зачепила маніакальність щодо народження хлопчиків, що іноді доходила до страшних наслідків. Або спеціальний відбір хлопців ще зі школи.
Також, хоч ця книга написана як художня з фантастичними елементами, в ній присутня реальна статистика, на яку посилається авторка вкінці кожного розділу. І це додає достовірності вигаданому сюжету.
Ця невелика за розміром книга цікаво написана і піднімає багато важливих питань, на які варто звертати увагу.

починаючи цю книгу будьте готові до шаленої несправедливості. до жахливої реальності життя кореї у 80-х, і навіть зараз, і ще раніше. до того світу де чоловіки отримують все чого забажають і досягають вершин, а жінки просто придатки до них, просто ті хто має жертвувати всім заради загальноприйнятих норм. і читаючи цю книгу завжди пам'ятайте: "бути жінкою і працювати — соромно. бути жінкою і не працювати — ще гірше"

починаючи читати «кім джійон» я точно очікувала не те, що отримала, хоча навіть і не знаю чого очікувала, просто точно не такого. сюжет розповідає про жінку, кім джійон, яка почала час від часу перетворюватися в інших людей. хтось із них і досі жив, хтось уже давно помер, але усі вони були жінками, яких вона колись знала. джійон абсолютно точно ставала цими жінками… а потім нас повертають у її дитинство і розповідь починається від самого початку.

багато роздумів про те, чому чоловікам дозволено жити так як вони хочуть, а жінки мають бути домогосподарками, матерями, ідеальними служницями. багато несправедливості, багато спроб щось змінити. іноді навіть успішних. це той тип книжок після яких ви дивитесь на світ по-іншому, після останньої сторінки я просто відчувала вдячність що не народилась в кореї того часу і що маю право сама вирішувати чого хотіти і коли. і цю книгу точно варто прочитати всім, просто щоб глибше зрозуміти чому так відбувається.

починаючи цю книгу будьте готові до шаленої несправедливості. до жахливої реальності життя кореї у 80-х, і навіть зараз, і ще раніше. до того світу де чоловіки отримують все чого забажають і досягають вершин, а жінки просто придатки до них, просто ті хто має жертвувати всім заради загальноприйнятих норм. і читаючи цю книгу завжди пам'ятайте: "бути жінкою і працювати — соромно. бути жінкою і не працювати — ще гірше"

починаючи читати «кім джійон» я точно очікувала не те, що отримала, хоча навіть і не знаю чого очікувала, просто точно не такого. сюжет розповідає про жінку, кім джійон, яка почала час від часу перетворюватися в інших людей. хтось із них і досі жив, хтось уже давно помер, але усі вони були жінками, яких вона колись знала. джійон абсолютно точно ставала цими жінками… а потім нас повертають у її дитинство і розповідь починається від самого початку.

багато роздумів про те, чому чоловікам дозволено жити так як вони хочуть, а жінки мають бути домогосподарками, матерями, ідеальними служницями. багато несправедливості, багато спроб щось змінити. іноді навіть успішних. це той тип книжок після яких ви дивитесь на світ по-іншому, після останньої сторінки я просто відчувала вдячність що не народилась в кореї того часу і що маю право сама вирішувати чого хотіти і коли. і цю книгу точно варто прочитати всім, просто щоб глибше зрозуміти чому так відбувається.

Книжка розповідає про Кім Джійон, від її шкільних, підліткових років, до дорослого життя, народження дитини. Дівчина проживає у Кореї в часи, коли між чоловіками та жінками не існувало рівних прав (чесно кажучи, не знаю, як зараз із цим питанням там, бо оповідь йдеться від 1982 до 2016 року).

Ця історія типу художня, але більше схожа на якийсь репортаж чи біографічний мемуар. Оповідь ведеться від третьої особи, яка й описує життя Кім Джійон. Книга нагадує біографію однієї жінки, якій часто доводилось зіштовхуватися із гендерною дискримінацією.

Книжка невеличка й швидко читається, написано досить легко. Але таке відчуття, ніби це журналістське дослідження чи що, тут навіть є статистика, факти про дискримінацію жінок у Кореї, які нібито підтверджують слова автора.

Тому герої змальовані досить сухо й не приймаєшся симпатією до них. Основне в цій книзі - це проблема дискримінації жінок і вона, звісно, прописана дуже добре. Тут ми бачимо й те, які упередження щодо жінок є на роботі, в побуті, як чоловіки сприймають жінок, як важко жінкам пробиватися у своїй професії та про те, як жінкам доводиться жертвувати кар’єрою, щоб народжувати та виховувати дітей.

Кім Джійон хотіла працювати і її обурювало таке ставлення. Вона була амбіційна, хотіла рівних прав, але не вела активної боротьби за це, тож що її спіткало?

Мені пощастило жити в часи й в суспільстві, де вже немає такої гендерної дискримінації. Я її, можна сказати, взагалі не відчуваю, тож, попри не художній виклад, сухість та скупість на емоції в тексті, мені було шкода головну героїню цієї книжки.

Феміністичний маніфест.
⠀
Написана на грані з нонфікшном книга про становище жінки у південно-корейському суспільстві. Авторка розкриває біографію Кім Джійон - від дитинства, школи, університету до роботи і декрету. І все життя Джійон стикається з стереотипами, що чоловік - більш цінний у суспільстві, син - набагато краще ніж дочка і т.п. Краща посада, вища зарплата - для чоловіка. А ще домагання у транспорті і харасмент в офісі. Є епізод про приховані камери в офісному туалеті - і це реальна історія.
⠀
Виводячи у назві оце "1982 року народження", письменниця ще більше акцентує на тому, що проблема сучасна і актуальна.
⠀
Книжка сповнена статистичними даними: про аборти, різницю у зарплатні чоловіків і жінок, відсоток жінок, які після декрету змушені працювати на менш оплачуваній роботі. Про 1980-і, коли "у вас дівчинка" було достатньою причиною для аборту. Про дівчат, які змушені працювати на заводі, щоб заробити на освіту для братів. Про різні вимоги на роботі. Про непристойні запитання на співбесіді. Про післяпологову депресію.
⠀
Тут немає захопливого сюжету, але є про що подумати: про жінок і кар'єру, справедливі вимоги до хлопчиків і дівчаток, про розподіл домашніх обов'язків.
⠀
Особливо мене зачепив фінал.
⠀
Книга має екранізацію.

Ви дивитеся корейські фільми? Я недавно включила якусь як комедію, і там дівчину постійно вчив як жити колишній однокласник. Після цієї книжки уже й не дивуюся.

Феміністичний маніфест.
⠀
Написана на грані з нонфікшном книга про становище жінки у південно-корейському суспільстві. Авторка розкриває біографію Кім Джійон - від дитинства, школи, університету до роботи і декрету. І все життя Джійон стикається з стереотипами, що чоловік - більш цінний у суспільстві, син - набагато краще ніж дочка і т.п. Краща посада, вища зарплата - для чоловіка. А ще домагання у транспорті і харасмент в офісі. Є епізод про приховані камери в офісному туалеті - і це реальна історія.
⠀
Виводячи у назві оце "1982 року народження", письменниця ще більше акцентує на тому, що проблема сучасна і актуальна.
⠀
Книжка сповнена статистичними даними: про аборти, різницю у зарплатні чоловіків і жінок, відсоток жінок, які після декрету змушені працювати на менш оплачуваній роботі. Про 1980-і, коли "у вас дівчинка" було достатньою причиною для аборту. Про дівчат, які змушені працювати на заводі, щоб заробити на освіту для братів. Про різні вимоги на роботі. Про непристойні запитання на співбесіді. Про післяпологову депресію.
⠀
Тут немає захопливого сюжету, але є про що подумати: про жінок і кар'єру, справедливі вимоги до хлопчиків і дівчаток, про розподіл домашніх обов'язків.
⠀
Особливо мене зачепив фінал.
⠀
Книга має екранізацію.

Ви дивитеся корейські фільми? Я недавно включила якусь як комедію, і там дівчину постійно вчив як жити колишній однокласник. Після цієї книжки уже й не дивуюся.

Дочитала якраз напередодні 8 березня. Що лише підсилило ефект від тексту, бо стільки всього досі актуально щодо жінок в суспільстві.

Сам роман доволі концентрований, тут зібрані, здається, всі проблеми становища жінки, і кожна з них надається на окремий роман. І десь на середині читання ця наростаюча концентрація почала дещо гнітити, засмучувати, дратувати, тобто викликати бурю емоцій. Але уточню - тому що це все досі актуально. Можливо, не аж так гостро. Але є.

І більшість усього згаданого я відчула, пережила, наслухалася і набачилася у своєму дитинстві, юності, сім'ї та родині. А я на два роки молодша за Кім Джійон. І що Південна Корея, що совєцка і постсовєцка Україна - відмінностей обмаль.

Також по ходу читання трішки дратував здебільшого переповідальний стиль письма. Я спершу подумала, що це халтура і жодної художнього цінності тут нема. Але дійшовши до кінця, як я зрозуміла, це був такий задум і все виявилося логічним у підборі саме такого стилю.

Сам роман про болючий досвід народження, зростання дівчинки в корейській сім'ї, скільки перепон, стереотипів, вимог і взагалі несправедливості лише тому, що ти ж дівчинка, ти ж жінка, ти ж матір...

Боляче читати. Боляче резонує. Боляче згадувати.

"Кім Джійон здавалося, що вона вперто намагається знайти вихід з лабіринту без виходу"

Ми давно звикли, що жінка має право сама обрати ким працювати, з ким створити сім'ю, скільки народити дітей, адже це її справа та тієї людини, яка буде поруч з нею.

Нам пощастило...

Бо ми не Кім Джійон — звичайна, середньостатистична жінка народжена у 80-90 роки в Кореї (не Північній, якщо що).

Книжка розповідає нам про життя Джійон:

ми йдемо разом з нею до школи (де сувора та незручна форма одягу стосується лише дівчат),

потім вступаємо до ВНЗ і результати диплома геть не гарантують гарне (та бажане!) місце роботи

потім працюємо з нею та знайомимось з майбутнім чоловіком (та всіма невдалими стосунками) і врешті потрапляємо в сучасність її життя, яке загалом непогане, мабуть, але але...

Фінал книги шокує незгірше за весь набір до цього.

Ця книга показує становище жінки — принижене до неможливості, а найгірше, що більшість дівчат ламають з дитинства (батьки, вчителі), а якщо не тоді, то доросле життя зробить це потім.

[Він не міг та й, чесно кажучи, не мав особливого бажання докладати зусиль, щоб прогодувати сім’ю. Та бабуся і не скаржилась. Вона щиро вірила, що їй пощастило з таким чоловіком, адже він не був гулящим і не бив її.]

Від цієї історії не те що горить, від неї палає напалмом, бо коли читаєш нібито художній текст, але він зроблений великою кількістю фактів і підтверджені вони статтями та іншими джерелами, то стає дуже страшно, і сумно, і боляче...

Я хотіла б, щоб цю крихітну книгу прочитало багато людей, але не лише пробігаючи очима рядки літер, а рефлексуючи й розуміючи, що це щось неприпустиме в сучасному світі.

Однозначно раджу 💔

Книга, яка за 150 сторінок показує практично всі аспекти важкого жіночого життя! І це не важливо насправді, чи на вулиці 19 чи 21 століття.
Історія однієї сім'ї... Від бабусі, матері та дочки, як мінялось їх уявлення про "нормальність" жіночого життя протягом змін в суспільстві.

Скільки б років не пройшло, а все одно відчувається те, що жінка може старатись в п'ять разів більше, в неї буде виходити набагато краще, але достатньо одного слова в резюме "стать: чоловіча" і все... Вакансія вислизає в тебе з рук на користь іншого кандидата.

Насправді ми самі вже перестали помічати, як прийняли оці норми. Коли для всіх зрозуміло, що чоловіка вигідніше брати на посаду, ніж жінку. Що якщо чоловік виконує обов'язки по дому, то це він "допомагає". А якщо жінка, то вона просто виконує те що "повинна".

Дуже важливий текст. Неймовірно сильний. А ще легко вписаний в історію кількох поколінь.
Дуже раджу!

🚺 Колись мені трапився відеоролик про кричущу демографічну ситуацію у Кореї. Згідно статистики 4 із 5 молодих кореянок не хочуть виходити заміж, а тим паче народжувати дитину. Деякі з них навіть роблять стерелізацію, аби не передумати у майбутньому...

🚺 Чому ж близько 80% жінок роблять такий вибір? На це питання я отримала відповідь із книги Чо Намджу. Справа в тому, що цілі покоління жінок постійно знецінюються як зі сторони чоловіків, так і старших жінок. Їх утискають у правах, у доступі до освіти, у рівні оплати праці, їхні досягнення применшують, із праці матері та домогосподарки взагалі насміхаються. Народження дівчинки або відсутність хлопчиків у родині вважається провиною жінки. Окрім того сексуальні домагання у транспорті чи на роботі, незручні запитання, насмішки з боку колег та звинувачення жертви.

🚺 Книга написана десь на межі між художньою та нонфікшн. Біографія Кім Джійон хоч і є художньою вигадкою, але насправді поєднує в собі багато спільного з цілого покоління та доповнена історичними, статистичними і демографічними фактами (як от середня заробітна плата жінок, відсоток працюючих жінок у віці від 20 до 45 років, кількість абортів серед вагітностей плодом жіночої статі і под.)

🚺 Звичайно усі ці факти обурливі і чудово, що кореянки борються та відстоюють свої права, хоч і таким способом. Втім ситуація в Україні, та й багатьох країнах світу подібна. Якщо порівнювати життя Кім Джійон з долею її матері, а це різниця в 20-25 років, то ситуація значно покращилася, уже видно світло в кінці тунелю, але до рівності статей ще прагнути і прагнути, що і підтверджує фінал книги...

🚺 Останнім часом мене потягнуло на феміністичні книги, тож заодно пораджу те, що вже читала: "Другий чоловік" Ларрі Трамбле, "Кохана" Тоні Моррісон, "Феміністичний маніфест" Чимаманди Нгозі Адічі.

👊Fuck the patriarchy або як живеться жінкам у сучасному суспільстві

Якщо ви підтримуєте фемінізм, хочете в ньому розібратися, або просто зрозуміти реалії життя багатьох жінок, ви маєте прочитати книгу «Кім Джійон, 1982 року народження» корейської авторки Чо Намджу.

👀Нам розповідають історію середньостатистичної корейської жінки з типовим для цього покоління імʼям Кім Джійон (це, мабуть, як імʼя Марія в Україні). Вона має дитину, чоловіка, хороше житло, але раптом Кім Джійон починає поводитись дуже дивно — вона імітує голоси друзів та родичів, лякаючи цим свого чоловіка. Що це? Психічне захворювання чи протест проти остогидлих суспільних норм?

👀Для жінок та дівчат у цій книзі було природнім, що чоловікам та хлопчикам дістається все найкраще. Було природно, що маючи дві парасолі в хаті, одна цілковито діставалась брату, а іншу сестру мали ділити на двох. Сестри ходили на роботу, аби заробити грошей на оплату навчання свого брата. Ніхто навіть не піддавав сумніву такий стан речей. У Кореї навіть була впроваджена державна програма по регулюванню народжуваності, коли «у вас буде дівчинка» було достатньою причиною, щоб відправити жінку на аборт.

👀Усі історії у книзі підкріплені посиланнями на державні ресурси та офіційну статистику, що є величезним плюсом. Це не вигадка, а реальне життя, яким живуть тисячі жінок не тільки в Кореї, а й по всьому світі.

➡️Наше суспільство змінюється, у нас є багато досягнень у зменшенні ґендерного дисбалансу та боротьбі з мізогінією. Проте згідно із загальним звітом про ґендерний розрив, нам знадобиться ще 108 років, щоб подолати його повністю. Кожен може почати з себе, наприклад, першим кроком може бути рішення не підтримувати шкідливі побутові стереотипи про те, що хатні справи повинні виконувати тільки жінки.