Хотів би я полюбити з першого... рядка, розділу. Хотів. Як колись полюбив літературу Японії, Туреччини, Бельгії, Афганістану, Канади... Не обов’язково перша книжка накладає відбиток на всю національну літературу. Коли вона перша, скласти враження про митців країни в цілому неможливо. Чо Намджу для мене – перша авторка з Південної Кореї.
Тема роману «Кім Джійон...» – благодатний ґрунт для створення бестселерів. Місце жінки в сучасності взагалі обговорюється по всій земній кулі, а ми – чоловіки з України, між собою теж обмінюємося думками: за що борються феміністки? І раптом оця тема про південнокорейських жінок. Ну не про іракських же, не афганських – в чому проблеми? Якби йшлося хоч би про жінок Північної Кореї. А, ні. І я, взагалі то, перейнявся їхніми нелегкими долями, та й досі перебуваю в такому стані співчуття, до якого підмішано відчуття солідарності. Хто б казав, правда? Народжений в другій половині ХХ століття і звиклий до того, що сестра - така ж людина, з тими ж правами, а десь навіть і більшою увагою, бо ж – дівчатко, няшечка, симпапулечка, розумашка. У нас так. І нехай навіть більшість майбутніх татусів, як запрограмовані, озвучують бажання першим «народити» сина, все ж таки чимало й тих, хто бажає дівчинку, дві, три, чотири дівчинки. Спостерігаючи за дорослими сином та донькою, бачу їхню абсолютну самостійність і самодостатність, а головне – прекрасним облаштуванням хоч під час навчання, хоч тепер, коли вони абсолоютно задоволені обраними шляхами в роботі. Десь парелельно з нами, тільки з протилежного кінця Євразії, умовні Кім Джійони волають в порожнечу, від народження навчені миритися з чимось неймовірним для нас. По перше, він народження дівчинки, а по факту – від дня ультразвукової діагностики, коли лікар встановлює стать майбутньої дитини, її мати змушена перепрошувати у родини чоловіка, у нього, як батька, та й взагалі, хрін зна в кого, хто не причетний ніяким боком. Перепрошувати за те, що народиться дівчинка. Ніхто з корейців не знає, як народити хлопчика, зате всі, прийнявши умовності сивої давнини, продовжують грати свої ролі. По друге і по тридцять третє, ставлення до чоловічої статі і до жіночої в Кореї суттєво у всьому відрізняється, від народження до смерті. Одне тільки мене дивує: чому молоді корейці шукають пару і створюють сім’ю з дівчиною? Всім потрібні сини, абсолютно всім. Але потім синам чомусь потрібні жінки.
Вони пізнають кохання, захоплюються одне одним, освідчуються і просять руку та серце. Природний стан речей не надуриш. Мало хто одружується, пересилюючи огиду, з примусу, хоч треба визнати, корейські хлопці залюбки насолоджуються відведеній їм у суспільстві ролі людей вищого сорту. Авжеж, якщо фірма влаштовує новеньку співробітницю, та без зайвих слів бере на себе обов’язки замовляти ранкову каву колегам і прибирати після обіду спільний стіл. Корейці, корейці, вам би нашу Галю з макогоном в руці! Літали би ви по ваших офісах, як ті стрижи, без посадки на перерву.
Роман зачепив темою. Однак, якщо ми говоримо про високу літературу, до неї авторці – Чо Намджу слід прожити ще одне життя. Роман, хоч і позиціонований як роман, написано на рівні посереднього шкільного твору. Відсутній стиль, відсутня письменницька родзинка, немає авторського почерку, словниковий запас твору – мінімальний, а діалоги банальні і надумані. Схоже на компіляцію щоденників жінки, надламаною дійсністю. З перших сторінок, взявши високу ноту, Чо Намджу наче як вийшла на кульмінацію і здулася, не дійшовши і середини роману. Читач мав би очікувати розвитку дивної патології Кім Джійон, коли під час психологічних зсувів вона починала розмовляти стилем своєї матері, відтворюючи інтонації голосу, або як близька подруга і від імені тієї подруги. Тобто, письменниця заінтригувала нас, а далі чи забула, чи й не намагалася дати розв’язку всієї історії. Та ще й до стилю щоденника додавалися якісь статистичні викладки із південнокорейських законів. Дивний роман, тим більш, перекладений українською і виданий у нас. При цьому, перекладачка не знайшла спосіб передати текст належним чином, припускаючись всіх мислимих недоліків авторів-початківців. Склалося враження, що її словниковий запас сягає пари тисяч слів. Речення перевантажені примітивними конструкціями, наче складені першоклашкою: «А як тобі БУЛО, мамо, коли ти нас ростила? Тобі БУЛО дуже важко, чи не так? Ти не шкодуєш, що нас БУЛО так багато у тебе?» (цитата з роману). Ви теж помітили суцільні «булки» в тексті? Я не виділив для наочності всі «дуже» і інші ознаки недоопрацьованого твору, який напевно навіть не вичитувався ні авторкою, ні редакторами, ні перекладачкою, ні українськими видавцями. Ми маємо роман на серйозну тему – тему бестселероутворюючу. Разом з тим, ціна від 190 до 250 гривень за цей напівфабрикат здається завищеною. Але я, заплативши 1 гривню, зроблю вигляд, що не знайомий із літературою Південної Кореї. Вірю, в тій культурі неможливо не створити творів, достойних вищої оцінки. Шукаймо разом, товариство!