Чо Намджу

Книжка розповідає про Кім Джійон, від її шкільних, підліткових років, до дорослого життя, народження дитини. Дівчина проживає у Кореї в часи, коли між чоловіками та жінками не існувало рівних прав (чесно кажучи, не знаю, як зараз із цим питанням там, бо оповідь йдеться від 1982 до 2016 року).

Ця історія типу художня, але більше схожа на якийсь репортаж чи біографічний мемуар. Оповідь ведеться від третьої особи, яка й описує життя Кім Джійон. Книга нагадує біографію однієї жінки, якій часто доводилось зіштовхуватися із гендерною дискримінацією.

Книжка невеличка й швидко читається, написано досить легко. Але таке відчуття, ніби це журналістське дослідження чи що, тут навіть є статистика, факти про дискримінацію жінок у Кореї, які нібито підтверджують слова автора.

Тому герої змальовані досить сухо й не приймаєшся симпатією до них. Основне в цій книзі - це проблема дискримінації жінок і вона, звісно, прописана дуже добре. Тут ми бачимо й те, які упередження щодо жінок є на роботі, в побуті, як чоловіки сприймають жінок, як важко жінкам пробиватися у своїй професії та про те, як жінкам доводиться жертвувати кар’єрою, щоб народжувати та виховувати дітей.

Кім Джійон хотіла працювати і її обурювало таке ставлення. Вона була амбіційна, хотіла рівних прав, але не вела активної боротьби за це, тож що її спіткало?

Мені пощастило жити в часи й в суспільстві, де вже немає такої гендерної дискримінації. Я її, можна сказати, взагалі не відчуваю, тож, попри не художній виклад, сухість та скупість на емоції в тексті, мені було шкода головну героїню цієї книжки.

Феміністичний маніфест.
⠀
Написана на грані з нонфікшном книга про становище жінки у південно-корейському суспільстві. Авторка розкриває біографію Кім Джійон - від дитинства, школи, університету до роботи і декрету. І все життя Джійон стикається з стереотипами, що чоловік - більш цінний у суспільстві, син - набагато краще ніж дочка і т.п. Краща посада, вища зарплата - для чоловіка. А ще домагання у транспорті і харасмент в офісі. Є епізод про приховані камери в офісному туалеті - і це реальна історія.
⠀
Виводячи у назві оце "1982 року народження", письменниця ще більше акцентує на тому, що проблема сучасна і актуальна.
⠀
Книжка сповнена статистичними даними: про аборти, різницю у зарплатні чоловіків і жінок, відсоток жінок, які після декрету змушені працювати на менш оплачуваній роботі. Про 1980-і, коли "у вас дівчинка" було достатньою причиною для аборту. Про дівчат, які змушені працювати на заводі, щоб заробити на освіту для братів. Про різні вимоги на роботі. Про непристойні запитання на співбесіді. Про післяпологову депресію.
⠀
Тут немає захопливого сюжету, але є про що подумати: про жінок і кар'єру, справедливі вимоги до хлопчиків і дівчаток, про розподіл домашніх обов'язків.
⠀
Особливо мене зачепив фінал.
⠀
Книга має екранізацію.

Ви дивитеся корейські фільми? Я недавно включила якусь як комедію, і там дівчину постійно вчив як жити колишній однокласник. Після цієї книжки уже й не дивуюся.

Феміністичний маніфест.
⠀
Написана на грані з нонфікшном книга про становище жінки у південно-корейському суспільстві. Авторка розкриває біографію Кім Джійон - від дитинства, школи, університету до роботи і декрету. І все життя Джійон стикається з стереотипами, що чоловік - більш цінний у суспільстві, син - набагато краще ніж дочка і т.п. Краща посада, вища зарплата - для чоловіка. А ще домагання у транспорті і харасмент в офісі. Є епізод про приховані камери в офісному туалеті - і це реальна історія.
⠀
Виводячи у назві оце "1982 року народження", письменниця ще більше акцентує на тому, що проблема сучасна і актуальна.
⠀
Книжка сповнена статистичними даними: про аборти, різницю у зарплатні чоловіків і жінок, відсоток жінок, які після декрету змушені працювати на менш оплачуваній роботі. Про 1980-і, коли "у вас дівчинка" було достатньою причиною для аборту. Про дівчат, які змушені працювати на заводі, щоб заробити на освіту для братів. Про різні вимоги на роботі. Про непристойні запитання на співбесіді. Про післяпологову депресію.
⠀
Тут немає захопливого сюжету, але є про що подумати: про жінок і кар'єру, справедливі вимоги до хлопчиків і дівчаток, про розподіл домашніх обов'язків.
⠀
Особливо мене зачепив фінал.
⠀
Книга має екранізацію.

Ви дивитеся корейські фільми? Я недавно включила якусь як комедію, і там дівчину постійно вчив як жити колишній однокласник. Після цієї книжки уже й не дивуюся.

Дочитала якраз напередодні 8 березня. Що лише підсилило ефект від тексту, бо стільки всього досі актуально щодо жінок в суспільстві.

Сам роман доволі концентрований, тут зібрані, здається, всі проблеми становища жінки, і кожна з них надається на окремий роман. І десь на середині читання ця наростаюча концентрація почала дещо гнітити, засмучувати, дратувати, тобто викликати бурю емоцій. Але уточню - тому що це все досі актуально. Можливо, не аж так гостро. Але є.

І більшість усього згаданого я відчула, пережила, наслухалася і набачилася у своєму дитинстві, юності, сім'ї та родині. А я на два роки молодша за Кім Джійон. І що Південна Корея, що совєцка і постсовєцка Україна - відмінностей обмаль.

Також по ходу читання трішки дратував здебільшого переповідальний стиль письма. Я спершу подумала, що це халтура і жодної художнього цінності тут нема. Але дійшовши до кінця, як я зрозуміла, це був такий задум і все виявилося логічним у підборі саме такого стилю.

Сам роман про болючий досвід народження, зростання дівчинки в корейській сім'ї, скільки перепон, стереотипів, вимог і взагалі несправедливості лише тому, що ти ж дівчинка, ти ж жінка, ти ж матір...

Боляче читати. Боляче резонує. Боляче згадувати.

"Кім Джійон здавалося, що вона вперто намагається знайти вихід з лабіринту без виходу"

Ми давно звикли, що жінка має право сама обрати ким працювати, з ким створити сім'ю, скільки народити дітей, адже це її справа та тієї людини, яка буде поруч з нею.

Нам пощастило...

Бо ми не Кім Джійон — звичайна, середньостатистична жінка народжена у 80-90 роки в Кореї (не Північній, якщо що).

Книжка розповідає нам про життя Джійон:

ми йдемо разом з нею до школи (де сувора та незручна форма одягу стосується лише дівчат),

потім вступаємо до ВНЗ і результати диплома геть не гарантують гарне (та бажане!) місце роботи

потім працюємо з нею та знайомимось з майбутнім чоловіком (та всіма невдалими стосунками) і врешті потрапляємо в сучасність її життя, яке загалом непогане, мабуть, але але...

Фінал книги шокує незгірше за весь набір до цього.

Ця книга показує становище жінки — принижене до неможливості, а найгірше, що більшість дівчат ламають з дитинства (батьки, вчителі), а якщо не тоді, то доросле життя зробить це потім.

[Він не міг та й, чесно кажучи, не мав особливого бажання докладати зусиль, щоб прогодувати сім’ю. Та бабуся і не скаржилась. Вона щиро вірила, що їй пощастило з таким чоловіком, адже він не був гулящим і не бив її.]

Від цієї історії не те що горить, від неї палає напалмом, бо коли читаєш нібито художній текст, але він зроблений великою кількістю фактів і підтверджені вони статтями та іншими джерелами, то стає дуже страшно, і сумно, і боляче...

Я хотіла б, щоб цю крихітну книгу прочитало багато людей, але не лише пробігаючи очима рядки літер, а рефлексуючи й розуміючи, що це щось неприпустиме в сучасному світі.

Однозначно раджу 💔

Книга, яка за 150 сторінок показує практично всі аспекти важкого жіночого життя! І це не важливо насправді, чи на вулиці 19 чи 21 століття.
Історія однієї сім'ї... Від бабусі, матері та дочки, як мінялось їх уявлення про "нормальність" жіночого життя протягом змін в суспільстві.

Скільки б років не пройшло, а все одно відчувається те, що жінка може старатись в п'ять разів більше, в неї буде виходити набагато краще, але достатньо одного слова в резюме "стать: чоловіча" і все... Вакансія вислизає в тебе з рук на користь іншого кандидата.

Насправді ми самі вже перестали помічати, як прийняли оці норми. Коли для всіх зрозуміло, що чоловіка вигідніше брати на посаду, ніж жінку. Що якщо чоловік виконує обов'язки по дому, то це він "допомагає". А якщо жінка, то вона просто виконує те що "повинна".

Дуже важливий текст. Неймовірно сильний. А ще легко вписаний в історію кількох поколінь.
Дуже раджу!

🚺 Колись мені трапився відеоролик про кричущу демографічну ситуацію у Кореї. Згідно статистики 4 із 5 молодих кореянок не хочуть виходити заміж, а тим паче народжувати дитину. Деякі з них навіть роблять стерелізацію, аби не передумати у майбутньому...

🚺 Чому ж близько 80% жінок роблять такий вибір? На це питання я отримала відповідь із книги Чо Намджу. Справа в тому, що цілі покоління жінок постійно знецінюються як зі сторони чоловіків, так і старших жінок. Їх утискають у правах, у доступі до освіти, у рівні оплати праці, їхні досягнення применшують, із праці матері та домогосподарки взагалі насміхаються. Народження дівчинки або відсутність хлопчиків у родині вважається провиною жінки. Окрім того сексуальні домагання у транспорті чи на роботі, незручні запитання, насмішки з боку колег та звинувачення жертви.

🚺 Книга написана десь на межі між художньою та нонфікшн. Біографія Кім Джійон хоч і є художньою вигадкою, але насправді поєднує в собі багато спільного з цілого покоління та доповнена історичними, статистичними і демографічними фактами (як от середня заробітна плата жінок, відсоток працюючих жінок у віці від 20 до 45 років, кількість абортів серед вагітностей плодом жіночої статі і под.)

🚺 Звичайно усі ці факти обурливі і чудово, що кореянки борються та відстоюють свої права, хоч і таким способом. Втім ситуація в Україні, та й багатьох країнах світу подібна. Якщо порівнювати життя Кім Джійон з долею її матері, а це різниця в 20-25 років, то ситуація значно покращилася, уже видно світло в кінці тунелю, але до рівності статей ще прагнути і прагнути, що і підтверджує фінал книги...

🚺 Останнім часом мене потягнуло на феміністичні книги, тож заодно пораджу те, що вже читала: "Другий чоловік" Ларрі Трамбле, "Кохана" Тоні Моррісон, "Феміністичний маніфест" Чимаманди Нгозі Адічі.

👊Fuck the patriarchy або як живеться жінкам у сучасному суспільстві

Якщо ви підтримуєте фемінізм, хочете в ньому розібратися, або просто зрозуміти реалії життя багатьох жінок, ви маєте прочитати книгу «Кім Джійон, 1982 року народження» корейської авторки Чо Намджу.

👀Нам розповідають історію середньостатистичної корейської жінки з типовим для цього покоління імʼям Кім Джійон (це, мабуть, як імʼя Марія в Україні). Вона має дитину, чоловіка, хороше житло, але раптом Кім Джійон починає поводитись дуже дивно — вона імітує голоси друзів та родичів, лякаючи цим свого чоловіка. Що це? Психічне захворювання чи протест проти остогидлих суспільних норм?

👀Для жінок та дівчат у цій книзі було природнім, що чоловікам та хлопчикам дістається все найкраще. Було природно, що маючи дві парасолі в хаті, одна цілковито діставалась брату, а іншу сестру мали ділити на двох. Сестри ходили на роботу, аби заробити грошей на оплату навчання свого брата. Ніхто навіть не піддавав сумніву такий стан речей. У Кореї навіть була впроваджена державна програма по регулюванню народжуваності, коли «у вас буде дівчинка» було достатньою причиною, щоб відправити жінку на аборт.

👀Усі історії у книзі підкріплені посиланнями на державні ресурси та офіційну статистику, що є величезним плюсом. Це не вигадка, а реальне життя, яким живуть тисячі жінок не тільки в Кореї, а й по всьому світі.

➡️Наше суспільство змінюється, у нас є багато досягнень у зменшенні ґендерного дисбалансу та боротьбі з мізогінією. Проте згідно із загальним звітом про ґендерний розрив, нам знадобиться ще 108 років, щоб подолати його повністю. Кожен може почати з себе, наприклад, першим кроком може бути рішення не підтримувати шкідливі побутові стереотипи про те, що хатні справи повинні виконувати тільки жінки.

Хотів би я полюбити з першого... рядка, розділу. Хотів. Як колись полюбив літературу Японії, Туреччини, Бельгії, Афганістану, Канади... Не обов’язково перша книжка накладає відбиток на всю національну літературу. Коли вона перша, скласти враження про митців країни в цілому неможливо. Чо Намджу для мене – перша авторка з Південної Кореї.
Тема роману «Кім Джійон...» – благодатний ґрунт для створення бестселерів. Місце жінки в сучасності взагалі обговорюється по всій земній кулі, а ми – чоловіки з України, між собою теж обмінюємося думками: за що борються феміністки? І раптом оця тема про південнокорейських жінок. Ну не про іракських же, не афганських – в чому проблеми? Якби йшлося хоч би про жінок Північної Кореї. А, ні. І я, взагалі то, перейнявся їхніми нелегкими долями, та й досі перебуваю в такому стані співчуття, до якого підмішано відчуття солідарності. Хто б казав, правда? Народжений в другій половині ХХ століття і звиклий до того, що сестра - така ж людина, з тими ж правами, а десь навіть і більшою увагою, бо ж – дівчатко, няшечка, симпапулечка, розумашка. У нас так. І нехай навіть більшість майбутніх татусів, як запрограмовані, озвучують бажання першим «народити» сина, все ж таки чимало й тих, хто бажає дівчинку, дві, три, чотири дівчинки. Спостерігаючи за дорослими сином та донькою, бачу їхню абсолютну самостійність і самодостатність, а головне – прекрасним облаштуванням хоч під час навчання, хоч тепер, коли вони абсолоютно задоволені обраними шляхами в роботі. Десь парелельно з нами, тільки з протилежного кінця Євразії, умовні Кім Джійони волають в порожнечу, від народження навчені миритися з чимось неймовірним для нас. По перше, він народження дівчинки, а по факту – від дня ультразвукової діагностики, коли лікар встановлює стать майбутньої дитини, її мати змушена перепрошувати у родини чоловіка, у нього, як батька, та й взагалі, хрін зна в кого, хто не причетний ніяким боком. Перепрошувати за те, що народиться дівчинка. Ніхто з корейців не знає, як народити хлопчика, зате всі, прийнявши умовності сивої давнини, продовжують грати свої ролі. По друге і по тридцять третє, ставлення до чоловічої статі і до жіночої в Кореї суттєво у всьому відрізняється, від народження до смерті. Одне тільки мене дивує: чому молоді корейці шукають пару і створюють сім’ю з дівчиною? Всім потрібні сини, абсолютно всім. Але потім синам чомусь потрібні жінки.
Вони пізнають кохання, захоплюються одне одним, освідчуються і просять руку та серце. Природний стан речей не надуриш. Мало хто одружується, пересилюючи огиду, з примусу, хоч треба визнати, корейські хлопці залюбки насолоджуються відведеній їм у суспільстві ролі людей вищого сорту. Авжеж, якщо фірма влаштовує новеньку співробітницю, та без зайвих слів бере на себе обов’язки замовляти ранкову каву колегам і прибирати після обіду спільний стіл. Корейці, корейці, вам би нашу Галю з макогоном в руці! Літали би ви по ваших офісах, як ті стрижи, без посадки на перерву.
Роман зачепив темою. Однак, якщо ми говоримо про високу літературу, до неї авторці – Чо Намджу слід прожити ще одне життя. Роман, хоч і позиціонований як роман, написано на рівні посереднього шкільного твору. Відсутній стиль, відсутня письменницька родзинка, немає авторського почерку, словниковий запас твору – мінімальний, а діалоги банальні і надумані. Схоже на компіляцію щоденників жінки, надламаною дійсністю. З перших сторінок, взявши високу ноту, Чо Намджу наче як вийшла на кульмінацію і здулася, не дійшовши і середини роману. Читач мав би очікувати розвитку дивної патології Кім Джійон, коли під час психологічних зсувів вона починала розмовляти стилем своєї матері, відтворюючи інтонації голосу, або як близька подруга і від імені тієї подруги. Тобто, письменниця заінтригувала нас, а далі чи забула, чи й не намагалася дати розв’язку всієї історії. Та ще й до стилю щоденника додавалися якісь статистичні викладки із південнокорейських законів. Дивний роман, тим більш, перекладений українською і виданий у нас. При цьому, перекладачка не знайшла спосіб передати текст належним чином, припускаючись всіх мислимих недоліків авторів-початківців. Склалося враження, що її словниковий запас сягає пари тисяч слів. Речення перевантажені примітивними конструкціями, наче складені першоклашкою: «А як тобі БУЛО, мамо, коли ти нас ростила? Тобі БУЛО дуже важко, чи не так? Ти не шкодуєш, що нас БУЛО так багато у тебе?» (цитата з роману). Ви теж помітили суцільні «булки» в тексті? Я не виділив для наочності всі «дуже» і інші ознаки недоопрацьованого твору, який напевно навіть не вичитувався ні авторкою, ні редакторами, ні перекладачкою, ні українськими видавцями. Ми маємо роман на серйозну тему – тему бестселероутворюючу. Разом з тим, ціна від 190 до 250 гривень за цей напівфабрикат здається завищеною. Але я, заплативши 1 гривню, зроблю вигляд, що не знайомий із літературою Південної Кореї. Вірю, в тій культурі неможливо не створити творів, достойних вищої оцінки. Шукаймо разом, товариство!

Для мене історія Кім Джійон виявилася скоріше не художкою, а нонфіком, бо книга, замість того щоб оповідати саме історію, дає змогу познайомитися з життям корейськіх жінок та дівчат. Особливо цікавим для мене було те що мій рік народження досить близький до 1982, тобто ми з нею зростали у ті самі часи, але в рiзних країнах. Через це було набагато цікавіше порівнювати своє життя та її. До того ж можливість побачити іншу культуру очима звичайної жінки то круто. Я читала про те що ім'я головної героїні то типове ім'я для кореянок того часу, тож насправді у цій книжці ми маємо історії ніби тисяч корейських жінок народжених у 82 році. Ми бачимо суспільство яке знецінює жінок, та ставить на перше місце хлопчиків, до того ж нам розказують що, насправді, часи Кім Джійон більш м'які до дівчат ніж часи її матері. Чомусь в нас багато хто вважає що Південна Корея то дуже сучасна та прогресивна країна, але коли трошки ближче знайомишся з нею, розумієш що все не зовсім так. Розумієш наскільки суспільство тисне на жінок, та наскільки їм важно конкурувати з чоловіками за освіту, за роботу, за життя. Дуже хотіла прочитати цю книжку, з моменту як вперше почула про неї, і радію що видавництво Аннети Антоненко видало її