Бонні Ґармус

"П'ятілєтку за три дні або "Уроки хімії" для наймолодших"

🍂Але спочатку історія. Колись в мене була знайома, яка так сильно переймалася, що її звільнять за віком, що регулярно виправляла собі дату народження у копіях документів у відділі кадрів (так, це було у виключно паперові часи). Поки одного разу не зрозуміла, що, якщо скласти разом паспорт та шкільний атестат, то виявиться, що 10 класів вона закінчила у 3 роки.

От десь та сама фігня відбулася на сторінках 46-47 роману "Уроки хімії".

📝Відбувається розмова між головними героями. Вони на стадії залицяння і вирішили поговорити про свої родини - батьків, сестер-братів. Головна героїня зізнається, що її старший брат покінчив життя самогубством, бо був геєм (тут встромлена чергова кострубато-пропагандистська порція пір'я у сраку їжака про те, що це нормально*). І до цього його довів батько, бо це протиприродньо згідно Біблії. Цілий рік доводив і от він і не витримав, повісився.

Але вона, Головна Героїня, знала то всьо про брата і сприймала, бо то нормально, то природа, і взагалі вони з братом багато спілкувалися про це.

"- І він знав про мене.
- Що він знав про тебе?
- Що я науковиця!"

Начебто-то все ок, правда?

Поки на наступній сторінці не з'ясується, що коли брат власноруч обірвав собі життя тій самій "науковиці, яка все знала", було 10 років. Десять, блд, років!

🤡🤡🤡Я вчергове питаю, чи є в залі лікарі і що за прутню нам несуть???

*безумовно, це нормально. Ненормально впихувати у діалог закоханих пару транспарантів з лозунгами, а саме так воно і виглядало - як транспорант з лозунгом.

Єдиний шкільний предмет, від якого я була у дикому захваті, і з нетерпінням чекала на кожний наступний урок - хімія🧪

Отож не дивно, що цю книгу мені треба було прочитати і тут я не прогадала

Цікавий та динамічний профеміністичний роман, сильні жіночі герої, США 50-60-х років, гумор та глибина, трагізм і сімейні таємниці, гендерна дискримінація і тиск суспільних норм
А в додаток ще й домашній улюбленець — Півнавосьму — який знає понад пів тисячі слів

Читаючи цю історію, з сумом усвідомлюєш, що проблеми жінок, яких авторка змалювала у минулому тисячолітті, й досі існують у сучасному світі!

Та якщо навіть ви не хочете задумуватися над трагедією жінки у соціумі, ця книга буде чудовим прикладом історії реалізації жінки у житті не тільки як мами, а і як науковиці або ж ведучої відомого кулінарного шоу
Приводом вкотре нагадати про любов і повагу до себе і дотримання своїх принципів, про свої мрії та бажання, про силу Жінки, позаяк "...якби чоловіки мали бодай день провести в тілі жінки, вони б і до обіду не досягли"

Правда ж?!

Чудова адаптація на екрані вдало передає атмосферу книги
Словом, давно я із таким захопленням не читала книгу і не переглядала екранізацію)

Якщо у вас теж є ця книга з цією ж обкладинкою і ви на неї не можете надихнутися, терміново надихайтеся, бо це - скарб! Нехай не вселенського масштабу, але історія дуже цікава та повчальна. Жіноча історія, що не залишає байдужою.

Про що? Середина минулого століття. Про розумну жінку, що не навчилася йти на компроміси, то ж життя періодично відправляє її в нокдаун, а інколи дозволяє передихнути. Про чоловіка, з яким доля бавилася не менш жорстоко. А ще про купу гидомирних плазунів, що поводилися, як тварюки (до тварин це не має жодного стосунку) і декому це минулося без проблем.

Хух! Важка історія. Про дівчину-хімікиню, що дуже любила свою роботу, була неймовірно здібна, але чоловіки, що були навколо неї, вперто використовували її здобутки, принижуючи її при цьому. Усі, крім одного, який залишив їй чудовий подарунок, що потребував збалансованої їжі. То ж Елізабет пішла на телебачення вести кулінарну програму та розкривати потенціал жінок.

-"— Найгіршим є те, Келвіне, — заявила вона, — що можливості половини населення згаяні. І річ не лише в тім, що мені бракує приладдя для дослідження, а і в тім, що жінки не спроможні здобути необхідну для них освіту. І навіть якщо вони відвідують коледж, доступ до Кембриджу для них закритий. Отже, вони не матимуть ані однакових із чоловіками можливостей, ані відповідної поваги. Високо не стрибнеш — багато не отримаєш."

І знаєте, що найболючіше, що система не змінилася, що Елізабет досягла бажаного лише завдяки щасливому випадку, а і у наші часи існують ці ґендерні стереотипи, то ж і жінки, і чоловіки вимушені долати їх. Кожна людина унікальна. ТИ - унікальна. Не забувай!

Не з усіма твердженнями авторки я згідна, але їх треба обміркувати
А ось пес у цьому романі - то моя окрема велика любов!

Загалом, книга доволі непогана. Демонструє ставлення до жінок в минулому сторіччі в науці, і загалом, зі сторони чоловіків, а тим паче інколи — інших жінок. Як на мене, дуже добре показано те, як тоді важко жилося, коли єдина рутина для тебе — кухня та дитячі підгузки. А також постійні насмішки, домагання на роботі (особливо, якщо ти кудись пробилась), та відсутність можливості поскаржитись десь на це.

Жанр не можу вважати своїм, тому повноцінно казати, що була в захваті, не можу. Читається доволі легко, і це плюс (як приклад — стоячи на кордоні у поїзді гаїла час «на ура»).

Окремо питання у мене викликає опис авторки пса Півнавосьму, але це не сильно впливає на сюжет, просто не дуже було зрозуміло потреби. І, можливо, я не дуже можу цього зрозуміти, але регулярне використання формул та наукових назв часом були зайві.

Зотт може бути прикладом тієї жінки, яка виборює своє місце під сонцем. Під кінець книги були моменти, які змусили пустити сльозу.

Стосунки Келвіна та Елізабет доволі милі та місцями відчувалися, як щось нове, на фоні сучасних ромкомів. Ці побутові розмови під час обіду, із судочками та все оце.

Чи шкодую за прочитане? Ні. Але чи буду перечитувати? Але теж ні.

Хоч це й не мій жанр, книга мені сподобалася: читається легко написано з тонкою ноткою гумору. Хоча фінал й був передбачуваним.

Як часто ви стикалися з думкою/ упередженням, що жінка не здатна робити все те, що робить чоловік, або обов'язково зробить це гірше?

Якщо ніколи - ви щасливиця; часом - ви звичайна жінка; регулярно - погляньте, чи не тиран у вас під боком; постійно - ви Елізабет Зотт, про яку і піде мова у книзі.

Головна героїня - надзвичайно розумна вчена-хімікиня, що мусить виживати у переважно чоловічому середовищі та доводити свою правоту повсякчас, намагається зробити собі ім'я (і це у 60-х!) шляхом відкриття у області, що зовсім мало досліджена та дуже цікава для науки.

Та палиці у колеса ставить кожен, хто носить брюки, має набір статевих хромосом ХY та нотки басу у голосі, і бачить у ній лише гарне личко, а не розум.

Аж ось колби раптово закінчуються і доводиться виривати їх з боєм у наукового світила - Келвіна, який не забуває образ.

Хто б міг подумати, що ця зустріч стане доленосною і принесе Елізабет неймовірне щастя, надзвичайне горе, прекрасну доню й новий напрям діяльності?

Після ряду обставин, які змушують жінку самостійно виховувати доньку та заробляти собі на хліб, вона несподівано стає зіркою телебачення та кумиром мільйонів жінок. І все тому, що Елізабет несе головну істину для кожної слухачки: "Чому їх думка важлива?".
І раптово, після "Вечері о шостій" домогосподарки знімають фартух, як стару шкіру, та перетворюються на тих, ким завжди мріяли бути.

Неймовірно болюча, але навдивовижу небанальна книга, яка розкриває труднощі існування одинокої жінки, яка має амбіції та розум, у суспільстві, що звикло вважати її лише придатком чоловіка та балакучою духовкою, а ніяк не самостійною особистістю.

Я щиро раджу цю книгу кожній, хто має набір ХХ у останній парі хромосом, ви точно не пошкодуєте! Чоловікам теж раджу до прочитання - можливо, станете ще краще розуміти жінок😉

Цю книгу мені подарували ще в минулому році на Новий рік і ось нарешті я дібралась її прочитати, тим паче як раз у жовтні вийшов серіал за нею, який я обов'язково гляну. І хоча спочатку обкладинка прийшлась мені не до вподоби, але все ж таки вона гарно передає суть самої книги і головної героїні.

По-перше, раджу не читати анотацію до цієї книги. Там дуже багато спойлерів, які б заважали гарному читанню. Я прочитала вже в кінці, і правильно зробила. А по-друге, яка ж це важлива соціальна книга! Вона описує події у 1950-60-х роках, а тоді життя пересічної жінки докорінно відрізнялося від нашого. Жінка в принципі як самостійна одиниця не так давно то і існує, і від того книгу читати ще важче.

Ну яка ж чудова феміністична історія.
Елізабет не пощастило. Її життя суцільна несправедливість, але не дивлячись на це вона не опускає руки. Вона такий борець, вона така молодець, що я дуже нею захоплююсь. Єдине мені не сподобалось, що хоч вона і безмежно кохала Келвіна, але заміж за нього не вийшла, мабуть, це той принцип який мені не зрозуміти.

А як тут реально описується материнство. Хотілось обійняти її і плакати разом з нею. Те через що проходить жінка-мати кожен день просто не описати словами, а коли це відбувається без підтримки, то це ще в мільйон разів важче, саме тому моє захоплення головною героїнею дуже обґрунтоване. Вона бачить свою ціль, свою мету і хоч і повільно, але рухається до неї.

Ми живемо у чоловічому світі. Часто чоловіки сильніші фізично і самовпевненіші морально. Праця домогосподарок не цінується, хоча саме на них лежать основні сімейні завдання, і найважче – виховання дітей. А приготування їжі – безкінчений процес вигадування та відточування своїх навиків. І у цьому вирі жінка забуває, хто вона і що вона хотіла від життя. А цього робити не можна. У сучасному світі правильне розподілення обов’язків в сім'ї це головна запорука щасливих відносин і я дуже сподіваюсь що роль жінки в родині та суспільстві буде тільки покращуватися з часом.

Ця книга не для слабкодухих, вона про життя гарної жінки хімікині, про зірку телебачення та про люблячу матір і подругу, на долю якої випало дуже багато негараздів, але вона впоралася з ними і ми з вами теж з усім впораємся.

📚 Елізабет — хімкиня, яка прагне всього досягти сама в часи, коли кругом «правлять» чоловіки, а жінки виконують лиш роль матері та домогосподарки.
Приваблива, наполеглива, впевнена у собі та трішки наївна, вона закохалася у відомого науковця Келвіна, який відповів взаємністю. Але їм не судилось жити довго і щасливо...

Елізабет залишилась сама, на руках з донькою.
Де її батьки? Чи вдасться їй стати видатною дослідницею? Чи віднайде вірних друзів? Чи, можливо, їй вдасться змінити світ?

Щемка історія, яка не залишить вас байдужими 💔
Читається легко, що для мене є дуже важливим. Під час прочитання я злилась, співчувала, раділа, сумувала та з великим захоплення дізнавалась про долю головної героїні.
Книга дає натхнення не здаватись та торувати собі шлях незважаючи ні на що🌷

Це моя друга феміністична книга після Кравчині з Парижу. Я надихаюсь сильними жінками і Елізабет Зотт не стала вийнятком, живучи і працюючи в 50-60х роках минулого століття - вона випереджала свій час.⠀
⠀
Я не любила і не розуміла хімію в школі, але якщо би мені викладала така розумна вчителька і доступними словами - я би точно засвоїла елементарні знання. Бо на прикладі Елізабет ми бачимо, що життя підкидає багато горя і випробувань і треба мати дійсно твердість і впертість характеру, щоб тебе не розчавили.⠀
⠀
Живучи зараз у 2023 році мені важко уявити, як це потерпати від чоловічого суспільства, де тебе не цінують як жінку, дружину, матір, спеціаліста в певній галузі тай навіть як розумну рівноправну особистість. Бо зараз наші жінки захищають мою державу і мене особисто, виховують дітей і будують блискучу кар’єру на керівних посадах і розвиваються як творчі, різносторонні особистості.⠀
⠀
Історія кохання Елізабет і Келвіна - це справжня хімія, і так буває в житті - треба знайти свій правильний елемент для ковалентного зв’язку. А ще Зотт чудова мати, яка любить і допомагає всебічно розвиватись своєму маленькому вундеркінду Медлін. В книзі є ще один розумник - Півнасьому, який є вірним другом, порадником, партнером, охоронцем та лаборантом.⠀
⠀
Передача Вечеря о шостій з шаленою Елізабет навчила тогочасних жінок смачно і поживно готувати, пояснила їх ази хімії на прикладі звичайних продуктів і також показала, що ніколи не різно повірити в себе і зайнятись собою.⠀
⠀

Не дарма руки потягнулись до неї, одна з тих, яку залишаю в домашній бібліотеці. Обожнюю коли провідна тема книги соціально важлива.

Роль та можливості жінки у суспільстві в 1960-х роках Америки.
Було цікаво дізнатися відношення, сприйняття жінок чоловіками, ставлення в розрізі життєвої історії. Цікава, досить легка ( в порівнянні з моїми попередніми книгами), але про важливе. Після цієї книги ще більше цінуєш можливості, які маємо нині.

Оцінка 8,5 з 10 ( вагаюсь між 8 і 9)

"Твоєму мозку це просто не до снаги"

Гарна і переважно сумна книжка. Про те, як жінка змушена боротися за те, на що має право по замовчуванню.

Елізабет Зотт - хімікиня. Події відбуваються у 1950-60 хх у США. Чи вистачає працьовитості і розуму, щоб досягти успіху у науці? Ні, не вистачає. Ще треба варити колегам каву, мовчати, коли крадуть твої ідеї і перепросити ґвалтівника. І після цього - теж не вистачає. Вона ж жінка, яка наука? Певно, просто хоче заміж.

Ця книга мене засмучувала і гнівила, і перш за все реалістичністю. Скільки поколінь жінок пройшли через таке? Скільки жінок терплять таке сьогодні - від дурних жартів до присвоєння ідей і харасменту?

Хтось характеризує себе як любляча дружина і мама, а такі, як Елізабет Зотт боролися за те, щоб жінок, які роблять інший вибір, не зневажало суспільство. Іноді її сміливість здавалася мені гіперболізованою, але потім прийшла думка, що якби деякі жінки у ті часи не були б такими сміливими, то чи мали б ми такі права, які маємо зараз?

А ще мені згадалася книга "Кім Джійон, 1982 року народження". Про становище жінки у Південній Кореї. Стало все набагато краще від 60-х? Знову вари всім каву, бо ти ж жінка.

Про що роман? Елізабет через недосконале суспільство займається не тим, про що мріяла - і досягає успіху. Фінал здався мені казковим, але загалом книжка дуже сподобалася.

СПОЙЛЕР:
Ще хочеться сказати, як же було мабуть гірко Елізабет, до всього, через зневажливе ставлення колег до її почуттів до Келвіна?

Дуже хороша книжка з важливими темами. Надзвичайно важливими. Всім відомо, що жінки боролись за свої права завжди. Часто з незначним успіхом, на жаль. Оця тотальна несправедливість страшно бісила!

Головна героїня - хімікиня. Вона має непросту історію і все життя ,по суті , є для неї викликом. Спочатку несподіване кохання , і одразу гірка втрата. Але вона з усім обов'язково впорається. Довести всім, на що вона здатна і навіть стати зіркою шоу (не за власним бажанням, звісно. Бо Зотт не така. Але природній шарм і харизма, сила волі і неймовірна стійкість до випробувань і все одній людині - здатні на багато). Їй під силу все.
Перша половина книжки мені більше сподобалась, бо далі все більше стало схоже на серіал, і хоч щасливий фінал герої заслужили, та виглядало не все правдоподібно. І ще мені вже ближче до фіналу заважав той факт, що герої є ніби "хороші" і "погані". І все. "Поганих " покарали , "хороші" - об'єднались і всі щасливі . А, і ще є "погані", які виправилися і стали "хорошими")) трохи шаблонно. Часом мені здавалося, що Елізабет придурюється, ну бо якось дуже "кіношною" часто була її поведінка.

Мій улюблений персонаж - Півнасьому😊 Ну прекрасний пес у всьому.

До речі, написана книжка чудово, захопливо читається.

П.с. перечитала відгук і бачу, що я ніби більше критикую, ніж хвалю)) Але такі книжки залишають приємний післясмак, коли є над чим подумати.