Бонні Ґармус

Загалом, книга доволі непогана. Демонструє ставлення до жінок в минулому сторіччі в науці, і загалом, зі сторони чоловіків, а тим паче інколи — інших жінок. Як на мене, дуже добре показано те, як тоді важко жилося, коли єдина рутина для тебе — кухня та дитячі підгузки. А також постійні насмішки, домагання на роботі (особливо, якщо ти кудись пробилась), та відсутність можливості поскаржитись десь на це.

Жанр не можу вважати своїм, тому повноцінно казати, що була в захваті, не можу. Читається доволі легко, і це плюс (як приклад — стоячи на кордоні у поїзді гаїла час «на ура»).

Окремо питання у мене викликає опис авторки пса Півнавосьму, але це не сильно впливає на сюжет, просто не дуже було зрозуміло потреби. І, можливо, я не дуже можу цього зрозуміти, але регулярне використання формул та наукових назв часом були зайві.

Зотт може бути прикладом тієї жінки, яка виборює своє місце під сонцем. Під кінець книги були моменти, які змусили пустити сльозу.

Стосунки Келвіна та Елізабет доволі милі та місцями відчувалися, як щось нове, на фоні сучасних ромкомів. Ці побутові розмови під час обіду, із судочками та все оце.

Чи шкодую за прочитане? Ні. Але чи буду перечитувати? Але теж ні.

Хоч це й не мій жанр, книга мені сподобалася: читається легко написано з тонкою ноткою гумору. Хоча фінал й був передбачуваним.

Як часто ви стикалися з думкою/ упередженням, що жінка не здатна робити все те, що робить чоловік, або обов'язково зробить це гірше?

Якщо ніколи - ви щасливиця; часом - ви звичайна жінка; регулярно - погляньте, чи не тиран у вас під боком; постійно - ви Елізабет Зотт, про яку і піде мова у книзі.

Головна героїня - надзвичайно розумна вчена-хімікиня, що мусить виживати у переважно чоловічому середовищі та доводити свою правоту повсякчас, намагається зробити собі ім'я (і це у 60-х!) шляхом відкриття у області, що зовсім мало досліджена та дуже цікава для науки.

Та палиці у колеса ставить кожен, хто носить брюки, має набір статевих хромосом ХY та нотки басу у голосі, і бачить у ній лише гарне личко, а не розум.

Аж ось колби раптово закінчуються і доводиться виривати їх з боєм у наукового світила - Келвіна, який не забуває образ.

Хто б міг подумати, що ця зустріч стане доленосною і принесе Елізабет неймовірне щастя, надзвичайне горе, прекрасну доню й новий напрям діяльності?

Після ряду обставин, які змушують жінку самостійно виховувати доньку та заробляти собі на хліб, вона несподівано стає зіркою телебачення та кумиром мільйонів жінок. І все тому, що Елізабет несе головну істину для кожної слухачки: "Чому їх думка важлива?".
І раптово, після "Вечері о шостій" домогосподарки знімають фартух, як стару шкіру, та перетворюються на тих, ким завжди мріяли бути.

Неймовірно болюча, але навдивовижу небанальна книга, яка розкриває труднощі існування одинокої жінки, яка має амбіції та розум, у суспільстві, що звикло вважати її лише придатком чоловіка та балакучою духовкою, а ніяк не самостійною особистістю.

Я щиро раджу цю книгу кожній, хто має набір ХХ у останній парі хромосом, ви точно не пошкодуєте! Чоловікам теж раджу до прочитання - можливо, станете ще краще розуміти жінок😉

Цю книгу мені подарували ще в минулому році на Новий рік і ось нарешті я дібралась її прочитати, тим паче як раз у жовтні вийшов серіал за нею, який я обов'язково гляну. І хоча спочатку обкладинка прийшлась мені не до вподоби, але все ж таки вона гарно передає суть самої книги і головної героїні.

По-перше, раджу не читати анотацію до цієї книги. Там дуже багато спойлерів, які б заважали гарному читанню. Я прочитала вже в кінці, і правильно зробила. А по-друге, яка ж це важлива соціальна книга! Вона описує події у 1950-60-х роках, а тоді життя пересічної жінки докорінно відрізнялося від нашого. Жінка в принципі як самостійна одиниця не так давно то і існує, і від того книгу читати ще важче.

Ну яка ж чудова феміністична історія.
Елізабет не пощастило. Її життя суцільна несправедливість, але не дивлячись на це вона не опускає руки. Вона такий борець, вона така молодець, що я дуже нею захоплююсь. Єдине мені не сподобалось, що хоч вона і безмежно кохала Келвіна, але заміж за нього не вийшла, мабуть, це той принцип який мені не зрозуміти.

А як тут реально описується материнство. Хотілось обійняти її і плакати разом з нею. Те через що проходить жінка-мати кожен день просто не описати словами, а коли це відбувається без підтримки, то це ще в мільйон разів важче, саме тому моє захоплення головною героїнею дуже обґрунтоване. Вона бачить свою ціль, свою мету і хоч і повільно, але рухається до неї.

Ми живемо у чоловічому світі. Часто чоловіки сильніші фізично і самовпевненіші морально. Праця домогосподарок не цінується, хоча саме на них лежать основні сімейні завдання, і найважче – виховання дітей. А приготування їжі – безкінчений процес вигадування та відточування своїх навиків. І у цьому вирі жінка забуває, хто вона і що вона хотіла від життя. А цього робити не можна. У сучасному світі правильне розподілення обов’язків в сім'ї це головна запорука щасливих відносин і я дуже сподіваюсь що роль жінки в родині та суспільстві буде тільки покращуватися з часом.

Ця книга не для слабкодухих, вона про життя гарної жінки хімікині, про зірку телебачення та про люблячу матір і подругу, на долю якої випало дуже багато негараздів, але вона впоралася з ними і ми з вами теж з усім впораємся.

📚 Елізабет — хімкиня, яка прагне всього досягти сама в часи, коли кругом «правлять» чоловіки, а жінки виконують лиш роль матері та домогосподарки.
Приваблива, наполеглива, впевнена у собі та трішки наївна, вона закохалася у відомого науковця Келвіна, який відповів взаємністю. Але їм не судилось жити довго і щасливо...

Елізабет залишилась сама, на руках з донькою.
Де її батьки? Чи вдасться їй стати видатною дослідницею? Чи віднайде вірних друзів? Чи, можливо, їй вдасться змінити світ?

Щемка історія, яка не залишить вас байдужими 💔
Читається легко, що для мене є дуже важливим. Під час прочитання я злилась, співчувала, раділа, сумувала та з великим захоплення дізнавалась про долю головної героїні.
Книга дає натхнення не здаватись та торувати собі шлях незважаючи ні на що🌷

Це моя друга феміністична книга після Кравчині з Парижу. Я надихаюсь сильними жінками і Елізабет Зотт не стала вийнятком, живучи і працюючи в 50-60х роках минулого століття - вона випереджала свій час.⠀
⠀
Я не любила і не розуміла хімію в школі, але якщо би мені викладала така розумна вчителька і доступними словами - я би точно засвоїла елементарні знання. Бо на прикладі Елізабет ми бачимо, що життя підкидає багато горя і випробувань і треба мати дійсно твердість і впертість характеру, щоб тебе не розчавили.⠀
⠀
Живучи зараз у 2023 році мені важко уявити, як це потерпати від чоловічого суспільства, де тебе не цінують як жінку, дружину, матір, спеціаліста в певній галузі тай навіть як розумну рівноправну особистість. Бо зараз наші жінки захищають мою державу і мене особисто, виховують дітей і будують блискучу кар’єру на керівних посадах і розвиваються як творчі, різносторонні особистості.⠀
⠀
Історія кохання Елізабет і Келвіна - це справжня хімія, і так буває в житті - треба знайти свій правильний елемент для ковалентного зв’язку. А ще Зотт чудова мати, яка любить і допомагає всебічно розвиватись своєму маленькому вундеркінду Медлін. В книзі є ще один розумник - Півнасьому, який є вірним другом, порадником, партнером, охоронцем та лаборантом.⠀
⠀
Передача Вечеря о шостій з шаленою Елізабет навчила тогочасних жінок смачно і поживно готувати, пояснила їх ази хімії на прикладі звичайних продуктів і також показала, що ніколи не різно повірити в себе і зайнятись собою.⠀
⠀

Не дарма руки потягнулись до неї, одна з тих, яку залишаю в домашній бібліотеці. Обожнюю коли провідна тема книги соціально важлива.

Роль та можливості жінки у суспільстві в 1960-х роках Америки.
Було цікаво дізнатися відношення, сприйняття жінок чоловіками, ставлення в розрізі життєвої історії. Цікава, досить легка ( в порівнянні з моїми попередніми книгами), але про важливе. Після цієї книги ще більше цінуєш можливості, які маємо нині.

Оцінка 8,5 з 10 ( вагаюсь між 8 і 9)

"Твоєму мозку це просто не до снаги"

Гарна і переважно сумна книжка. Про те, як жінка змушена боротися за те, на що має право по замовчуванню.

Елізабет Зотт - хімікиня. Події відбуваються у 1950-60 хх у США. Чи вистачає працьовитості і розуму, щоб досягти успіху у науці? Ні, не вистачає. Ще треба варити колегам каву, мовчати, коли крадуть твої ідеї і перепросити ґвалтівника. І після цього - теж не вистачає. Вона ж жінка, яка наука? Певно, просто хоче заміж.

Ця книга мене засмучувала і гнівила, і перш за все реалістичністю. Скільки поколінь жінок пройшли через таке? Скільки жінок терплять таке сьогодні - від дурних жартів до присвоєння ідей і харасменту?

Хтось характеризує себе як любляча дружина і мама, а такі, як Елізабет Зотт боролися за те, щоб жінок, які роблять інший вибір, не зневажало суспільство. Іноді її сміливість здавалася мені гіперболізованою, але потім прийшла думка, що якби деякі жінки у ті часи не були б такими сміливими, то чи мали б ми такі права, які маємо зараз?

А ще мені згадалася книга "Кім Джійон, 1982 року народження". Про становище жінки у Південній Кореї. Стало все набагато краще від 60-х? Знову вари всім каву, бо ти ж жінка.

Про що роман? Елізабет через недосконале суспільство займається не тим, про що мріяла - і досягає успіху. Фінал здався мені казковим, але загалом книжка дуже сподобалася.

СПОЙЛЕР:
Ще хочеться сказати, як же було мабуть гірко Елізабет, до всього, через зневажливе ставлення колег до її почуттів до Келвіна?

Дуже хороша книжка з важливими темами. Надзвичайно важливими. Всім відомо, що жінки боролись за свої права завжди. Часто з незначним успіхом, на жаль. Оця тотальна несправедливість страшно бісила!

Головна героїня - хімікиня. Вона має непросту історію і все життя ,по суті , є для неї викликом. Спочатку несподіване кохання , і одразу гірка втрата. Але вона з усім обов'язково впорається. Довести всім, на що вона здатна і навіть стати зіркою шоу (не за власним бажанням, звісно. Бо Зотт не така. Але природній шарм і харизма, сила волі і неймовірна стійкість до випробувань і все одній людині - здатні на багато). Їй під силу все.
Перша половина книжки мені більше сподобалась, бо далі все більше стало схоже на серіал, і хоч щасливий фінал герої заслужили, та виглядало не все правдоподібно. І ще мені вже ближче до фіналу заважав той факт, що герої є ніби "хороші" і "погані". І все. "Поганих " покарали , "хороші" - об'єднались і всі щасливі . А, і ще є "погані", які виправилися і стали "хорошими")) трохи шаблонно. Часом мені здавалося, що Елізабет придурюється, ну бо якось дуже "кіношною" часто була її поведінка.

Мій улюблений персонаж - Півнасьому😊 Ну прекрасний пес у всьому.

До речі, написана книжка чудово, захопливо читається.

П.с. перечитала відгук і бачу, що я ніби більше критикую, ніж хвалю)) Але такі книжки залишають приємний післясмак, коли є над чим подумати.

Яка це чудова книжка. І добре, що я відкладала не дуже довго її, адже таке враження, що читали майже всі.

50-60-і роки в Америці. Як не дивно, але не так давно жінки мали мізерні права. Основними заняттями були діти, родина і кухня та побут. Хімікиня Елізабет Зотт пробує вижити в цьому середовищі і зайняти своє місце у науковому світі, який традиційно належав чоловікам.

Далеко не все їй вдається, перепони на кожному кроці, але дівчина вперта і дуже винахідлива. Правда, обставини в її житті складні, тому часто доводиться обирати і досягати мети через труднощі і спротив. Елізабет стає ведучою в телепрограмі, та вона все робить по-своєму, не дотримується сценарію. І начебто звичайне приготування вечері стає уроком хімії -саме така її діяльність дає жінкам надію щось змінити. Тим, які по іншу сторону екранів.

Це не книжка -боротьба в цілому, а роман про долю впертої і сильної звичайної жінки. Правда, без традиційного американського фіналу не обійшлося.

Кінець 60-х років минулого століття. Південна Каліфорнія, США.

Жінка обмежена в своїх правах, вона не може бути науковицею, лікаркою, юристкою тощо. Все, на що вона здатна, це пильнувати дітей. Якщо й працює, то змушена терпіти постійні кепкування та домагання від чоловіків.

Елізабет Зотт сповна відчула це на собі. Спочатку дивна сім'я, в якій вона зростала, потім зґвалтування науковим керівником, згодом встромляння палиць в колеса колегами, які не давали й кроку зробити в науці.

Дуже сподобалася головна героїня, яка наперекір соціуму, випробуванням долі йшла до своєї мети. Це історія про права жінок, саморозвиток, любов, дружбу, виховання, повагу, віру в себе.

Драматично. Зворушливо. Дотепно. Глибоко. Просто. Правдиво. Смішно.

На початку березня буде багато розмов про сильних жінок, про рівноправність, про жіночу силу.
Так от «Уроки хімії» - це книжка - початок березня, бо вона про все вищеперелічене.

Події книги розгортаються в США 50х років, коли роль жінки зводилась до того, щоб бути дружиною, мамою, окрасою дому, яка обслуговує побутові потреби родини. Головна героїня доводить, що жінка може бути і мамою, і господинею, але водночас науковицею, спортсменкою і годувальницею сімʼї. Вона доводить, що одна людина має силу, запустити глобальні зміни в суспільстві.

Ця книга для мене була, як тренування в залі - відчуваєш біль, дискомфорт, але отримуєш свою дозу натхнення. Так, в ній є свої перебільшення, які виглядають «аж занадто», але ж і собаки в реальному житті не розмовляють ;)
Я рада, що живу в тій країні і в ті часи, коли я маю право голосувати на виборах, вчитися у виші і працювати на будь-якій посаді, але все ж до рівності в нашому суспільстві дуже далеко… Тому класно, що є такі книги, які надихають досить екологічно змінювати світ на краще.