Бонні Ґармус

Це моя друга феміністична книга після Кравчині з Парижу. Я надихаюсь сильними жінками і Елізабет Зотт не стала вийнятком, живучи і працюючи в 50-60х роках минулого століття - вона випереджала свій час.⠀
⠀
Я не любила і не розуміла хімію в школі, але якщо би мені викладала така розумна вчителька і доступними словами - я би точно засвоїла елементарні знання. Бо на прикладі Елізабет ми бачимо, що життя підкидає багато горя і випробувань і треба мати дійсно твердість і впертість характеру, щоб тебе не розчавили.⠀
⠀
Живучи зараз у 2023 році мені важко уявити, як це потерпати від чоловічого суспільства, де тебе не цінують як жінку, дружину, матір, спеціаліста в певній галузі тай навіть як розумну рівноправну особистість. Бо зараз наші жінки захищають мою державу і мене особисто, виховують дітей і будують блискучу кар’єру на керівних посадах і розвиваються як творчі, різносторонні особистості.⠀
⠀
Історія кохання Елізабет і Келвіна - це справжня хімія, і так буває в житті - треба знайти свій правильний елемент для ковалентного зв’язку. А ще Зотт чудова мати, яка любить і допомагає всебічно розвиватись своєму маленькому вундеркінду Медлін. В книзі є ще один розумник - Півнасьому, який є вірним другом, порадником, партнером, охоронцем та лаборантом.⠀
⠀
Передача Вечеря о шостій з шаленою Елізабет навчила тогочасних жінок смачно і поживно готувати, пояснила їх ази хімії на прикладі звичайних продуктів і також показала, що ніколи не різно повірити в себе і зайнятись собою.⠀
⠀

Не дарма руки потягнулись до неї, одна з тих, яку залишаю в домашній бібліотеці. Обожнюю коли провідна тема книги соціально важлива.

Роль та можливості жінки у суспільстві в 1960-х роках Америки.
Було цікаво дізнатися відношення, сприйняття жінок чоловіками, ставлення в розрізі життєвої історії. Цікава, досить легка ( в порівнянні з моїми попередніми книгами), але про важливе. Після цієї книги ще більше цінуєш можливості, які маємо нині.

Оцінка 8,5 з 10 ( вагаюсь між 8 і 9)

"Твоєму мозку це просто не до снаги"

Гарна і переважно сумна книжка. Про те, як жінка змушена боротися за те, на що має право по замовчуванню.

Елізабет Зотт - хімікиня. Події відбуваються у 1950-60 хх у США. Чи вистачає працьовитості і розуму, щоб досягти успіху у науці? Ні, не вистачає. Ще треба варити колегам каву, мовчати, коли крадуть твої ідеї і перепросити ґвалтівника. І після цього - теж не вистачає. Вона ж жінка, яка наука? Певно, просто хоче заміж.

Ця книга мене засмучувала і гнівила, і перш за все реалістичністю. Скільки поколінь жінок пройшли через таке? Скільки жінок терплять таке сьогодні - від дурних жартів до присвоєння ідей і харасменту?

Хтось характеризує себе як любляча дружина і мама, а такі, як Елізабет Зотт боролися за те, щоб жінок, які роблять інший вибір, не зневажало суспільство. Іноді її сміливість здавалася мені гіперболізованою, але потім прийшла думка, що якби деякі жінки у ті часи не були б такими сміливими, то чи мали б ми такі права, які маємо зараз?

А ще мені згадалася книга "Кім Джійон, 1982 року народження". Про становище жінки у Південній Кореї. Стало все набагато краще від 60-х? Знову вари всім каву, бо ти ж жінка.

Про що роман? Елізабет через недосконале суспільство займається не тим, про що мріяла - і досягає успіху. Фінал здався мені казковим, але загалом книжка дуже сподобалася.

СПОЙЛЕР:
Ще хочеться сказати, як же було мабуть гірко Елізабет, до всього, через зневажливе ставлення колег до її почуттів до Келвіна?

Дуже хороша книжка з важливими темами. Надзвичайно важливими. Всім відомо, що жінки боролись за свої права завжди. Часто з незначним успіхом, на жаль. Оця тотальна несправедливість страшно бісила!

Головна героїня - хімікиня. Вона має непросту історію і все життя ,по суті , є для неї викликом. Спочатку несподіване кохання , і одразу гірка втрата. Але вона з усім обов'язково впорається. Довести всім, на що вона здатна і навіть стати зіркою шоу (не за власним бажанням, звісно. Бо Зотт не така. Але природній шарм і харизма, сила волі і неймовірна стійкість до випробувань і все одній людині - здатні на багато). Їй під силу все.
Перша половина книжки мені більше сподобалась, бо далі все більше стало схоже на серіал, і хоч щасливий фінал герої заслужили, та виглядало не все правдоподібно. І ще мені вже ближче до фіналу заважав той факт, що герої є ніби "хороші" і "погані". І все. "Поганих " покарали , "хороші" - об'єднались і всі щасливі . А, і ще є "погані", які виправилися і стали "хорошими")) трохи шаблонно. Часом мені здавалося, що Елізабет придурюється, ну бо якось дуже "кіношною" часто була її поведінка.

Мій улюблений персонаж - Півнасьому😊 Ну прекрасний пес у всьому.

До речі, написана книжка чудово, захопливо читається.

П.с. перечитала відгук і бачу, що я ніби більше критикую, ніж хвалю)) Але такі книжки залишають приємний післясмак, коли є над чим подумати.

Яка це чудова книжка. І добре, що я відкладала не дуже довго її, адже таке враження, що читали майже всі.

50-60-і роки в Америці. Як не дивно, але не так давно жінки мали мізерні права. Основними заняттями були діти, родина і кухня та побут. Хімікиня Елізабет Зотт пробує вижити в цьому середовищі і зайняти своє місце у науковому світі, який традиційно належав чоловікам.

Далеко не все їй вдається, перепони на кожному кроці, але дівчина вперта і дуже винахідлива. Правда, обставини в її житті складні, тому часто доводиться обирати і досягати мети через труднощі і спротив. Елізабет стає ведучою в телепрограмі, та вона все робить по-своєму, не дотримується сценарію. І начебто звичайне приготування вечері стає уроком хімії -саме така її діяльність дає жінкам надію щось змінити. Тим, які по іншу сторону екранів.

Це не книжка -боротьба в цілому, а роман про долю впертої і сильної звичайної жінки. Правда, без традиційного американського фіналу не обійшлося.

Кінець 60-х років минулого століття. Південна Каліфорнія, США.

Жінка обмежена в своїх правах, вона не може бути науковицею, лікаркою, юристкою тощо. Все, на що вона здатна, це пильнувати дітей. Якщо й працює, то змушена терпіти постійні кепкування та домагання від чоловіків.

Елізабет Зотт сповна відчула це на собі. Спочатку дивна сім'я, в якій вона зростала, потім зґвалтування науковим керівником, згодом встромляння палиць в колеса колегами, які не давали й кроку зробити в науці.

Дуже сподобалася головна героїня, яка наперекір соціуму, випробуванням долі йшла до своєї мети. Це історія про права жінок, саморозвиток, любов, дружбу, виховання, повагу, віру в себе.

Драматично. Зворушливо. Дотепно. Глибоко. Просто. Правдиво. Смішно.

На початку березня буде багато розмов про сильних жінок, про рівноправність, про жіночу силу.
Так от «Уроки хімії» - це книжка - початок березня, бо вона про все вищеперелічене.

Події книги розгортаються в США 50х років, коли роль жінки зводилась до того, щоб бути дружиною, мамою, окрасою дому, яка обслуговує побутові потреби родини. Головна героїня доводить, що жінка може бути і мамою, і господинею, але водночас науковицею, спортсменкою і годувальницею сімʼї. Вона доводить, що одна людина має силу, запустити глобальні зміни в суспільстві.

Ця книга для мене була, як тренування в залі - відчуваєш біль, дискомфорт, але отримуєш свою дозу натхнення. Так, в ній є свої перебільшення, які виглядають «аж занадто», але ж і собаки в реальному житті не розмовляють ;)
Я рада, що живу в тій країні і в ті часи, коли я маю право голосувати на виборах, вчитися у виші і працювати на будь-якій посаді, але все ж до рівності в нашому суспільстві дуже далеко… Тому класно, що є такі книги, які надихають досить екологічно змінювати світ на краще.

«Життя — не гіпотеза, яку можна без жодних наслідків перевіряти й доводити — щось несподіване завжди трапляється»

Життя Елізабет Зотт, дослідниці в галузі хімії, не стало виключенням з цього правила.

Несподіванка 1: бажання куратора її магістерської довести свою «вищість» за допомогою грубої фізичної сили, яка, хвала випадку, наштовхувалася на гостро заточений олівець №2, з яким надалі Елізабет ніколи не розлучалася та перетворила на свій незмінний аксесуар

Несподіванка 2: зустріч з Келвіном Евансом, вченим Гейстінгського науково-дослідного інституту, який, на відміну від Елізабет, що працювала в тисняві з іншими науковцями, мав у власному розпорядженні цілу лабораторію, та глибока любов до нього

Несподіванка 3: розтрощене серце і маленька донька, яку Елізабет взагалі не планувала, на руках

Несподіванка 4: перекваліфікація з дослідниці у зіркову ведучу кулінарного шоу для домогосподарок «Вечеря о шостій»

Несподіванка…

Перелік можна продовжувати довго, адже життя подало на блюдечці Елізабет достатньо ситуацій, яких вона не чекала. Та попри все, вона змогла лишитися вірною собі, своїм принципам та переконанням.

Жінка в 1950-60 роках. Жінка в науці. Жінка в патріархальному суспільстві. Це наскрізна проблематика цієї книги, яку вона чудово [хоч і моментами надто злагоджено] розкриває.

«І чоловіки, і жінки передусім люди. Ми всі перебуваємо під впливом виховання, нашої недолугої освітньої системи, власного вибору моделі поведінки. Коротко кажучи, вважати жінок гіршими від чоловіків, а тих, відповідно, кращими від жінок, є хибним з погляду біології: це радше культурні установки. І починаються вони з того ж таки відокремлення кольорів — рожевий чи блакитний. Далі ці дурощі тільки набирають обертів».

Гідно. Смачно. Рекомендовано до споживання.

Той момент, коли багато не очікувала, а книга виявилась справді прекрасна! ❤️
Звісно, я бачила позитивні відгуки до прочитання, але все одно не очікувала, що мені аж так зайде) Елізабет — чудова героїня, така по-доброму відбита щодо соціальних норм і максимально, до обурливого, чесна. Люлю таких трошечки дивненьких героїнь всім серцем. Дуже надихає посил про те, що будучи сміливими, ми надихаємо інших на сміливі вчинки ✨
Хімікиня в 50-ті роки минулого століття, чи варто казати, наскільки їй було важко? Але ідея з телешоу — прекрасна, ніде не зустрічала подібного.
При цьому там є і романтична лінія, теж дуже гарна і драматична.
Трохи нереалістичне закінчення, як на мене, але це не зіпсувало враження.
І до речі, серіал теж вартісний! Дійсно хороша екранізація 👌🏻