Богдан Лебль

Книга Богдана Лебля мене здивувала. Приємно здивувала.
⠀
Це історія з елементами автобіографізму, котра має свою історичну цінність: через життя восьмирічного хлопчика, сина поляка та українки, у прикордонному селі розкривається не лише передвоєнний стан суспільства. Тут і побут селян, і взаємостосунки поляків та українців, і політичні настрої серед людей.
⠀
Маленький Юзьо має сильну уяву. Він постійно блукає в думках, власних вигадках, будує свої світи. І в стилі автора це втілюється переплетенням вигадки та реальності: читач постійно стрибає з внутрішнього світу хлопця у справжній світ і він мусить бути дуже уважним! Адже так просто не лише загубити нитку оповіді, але і втратити сенс цих блукань. І вони, як на мене, не випадкові.
⠀
Ці хлопчачі вигадки і фантазії насправді дуже тривожні, бо він і живе в такий час, коли очіуєш найгіршого, не знаєш кому вірити, коли весь колишній світ може перевернутись в один день, і батько, який був героєм, за мить стане ніким. А життя видирає дитину зі світу фантазій у світ, де він мусить змінити ім'я та забути своє походження.
⠀
Я люблю таку історичну прозу. Химерну, заплутану, достовірну. Коли читаєш художній роман, а разом з тим збагачуєш свої знання про якийсь аспект історії, в даному випадку для мене було головними стосунки поляків та українців. І страшенно школа було цю дитину, яка просто хотіла бути "своїм", для якого незрозумілими є поділи на "своїх" і "чужих".

- Бога немає, мамо.
- Є тільки Гітлер і Сталін, правда?

Книжка польського письменника, який народився на території сучасної України, складається з двох повістей. Частково це спогади самого автора.

1939 рік. 8-річний Юзьо - єдина польська дитина в українському селі. І навіть дитина відчуває напружені стосунки між його родиною і односельцями. Хоча мама хлопчика українка, він вважає себе поляком, захоплюється батьком-лісничим і не дуже знаходить спільну мову з однолітками. Йому заздрять, адже він ніколи не знав, що таке голод. Але історія змінить ситуацію.

Юзьо - дитина з дуже багатою фантазією. Я б сказала, навіть занадто. Згадайте "Солодку Дарусю" Матіос і уявіть на її місці хлопчика, сповненого гордості, нестриманого, схильного фантазувати. До останнього сторінки я думала - його батьків розстріляють чи вивезуть у Сибір? Письменник тримає напругу до кінця.

Мені було соромно, що мене так бісить 8-річний герой. Але розцінюю це як ознаку таланту автора, який створив такого живого персонажа. Він викликав багато емоцій, хай навіть і негативних, і це плюс.

Цікава назва книги відображає ставлення поляків на західній Україні до більшовиків і радянської окупації. Але раєм це життя місцеві українці не вважали, і багато хто повірив обіцянкам радянців вигнати панів. Ми знаємо, чим це скінчилося.

Автобіографічний текст Богдана Лебля про початок Другої світової війни. Юзьо - син поляка та українки, живе у карпатському селі на теренах тодішньої Польщі. 39-й рік, передчуття війни і таки війна.

Цей роман (який насправді складається з двох частин-повістей, але це таки роман) важливий і своїм змістом, і формою.

Тут цікавим є реалізм тодішнього життя, ставлення українців до поляків, побут тощо. Автор не деталізує, не втомлює описами та поясненнями. Враження читач отримує крізь призму восьмирічного Юзя.

Мене більше підкупила стилістика тексту (і водночас хороший переклад Божени Антоняк) - читання дуже плавне і спокійне. Автор грається перетасуванням реальності та уяви Юзя, що завжди вимагає уважності до тексту, щоб вчасно все підловити. Але в цьому й певна символіка, якою автор намагається передати очікування війни, її звуки і запахи.

Фінальна сцена в тому плані художньо прекрасна: стилістичні рефрени, крещендо та прискорення. Читаєш і розумієш, що текст намагається сказати несказане.

Саме тому роман оцінять поціновувачі художнього слова, отого ЯК написано. Водночас збагативши себе додатковим розумінням становища селян передвоєнного часу - без прозаїчності, але достатньо для витворення певної картинки.