Блейн Гарден

"у північній кореї параноя була раціональною реакцією на реальні умови, і вона допомогла цим людям вижити"

читаючи цю книгу в мене було стійке відчуття, що читаю одну велику цікаву статтю. чи то через стиль написання — більш художній, з вставками слів якихось науковців; чи то через саму історію — реальну і водночас складну до сприйняття.

шін народився в трудовому таборі північної кореї і ніколи не знав іншого життя. з дитинства його навчали змушували працювати, терпіти побої, доносити на найближчих людей. він був свідком страти власної матері і старшого брата, не зважав на вбивства своїх однолітків, і свято вірив у те, що все це правильно. з книги ми дізнаємося про його дитинство і внутрішній лад одного з десятка трудових таборів, про правила які там є, про ставлення до людей і про жахливий голод. саме він, а точніше розповіді одного з вʼязнів про мʼясні страви, і змушують шіна шукати спосіб втечі. таке примітивне бажання просто наїстися керує його подальшими вчинками, про це важко читати. важко усвідомлювати, що це досі існує, що попри швидкий розвиток людства північна корея зависла на одному місці: там вічний голод, вічний правитель і купа жорстокості.

цю книгу цікаво читати, бо вона відкриває щось нове, про що раніше ви б ніколи не подумали просто так. вона дійсно сприймається як велика науково-популярна стаття, читається легко, описує важливі речі, розповідає багато про історію північної кореї і зачіпає купу дотичних тем. емоційно найважчим для мене стали вставки з замальовками катувань та їх опис, найбільше вірила в те, як блейн гарден описував соціалізацію (спроби) шіна до зовнішнього світу. точніше до байдужості цього світу.

ніхто не хоче говорити про трудові табори, бо це десь далеко, на іншому континенті. але про це важливо говорити і знати, тому книгу раджу до прочитання.

Сюжету цієї книги могла б позаздрити будь-яка антиутопія. От тільки те, що описане в ній відбувалося і досі відбувається в Північній Кореї, найзакритішій та найтоталітарнішій державі світу.

Це історія життя Шін Тон-Хьока, єдиного відомого північнокорейця, народженого в трудовому таборі, що зміг здійснити втечу. Він народився від призового шлюбу своїх батьків, безпечної можливості обійти заборону сексу і як винагороду за важку працю та вірне стукацтво. Батько мав право провести з матір'ю 5 ночей і ще кілька протягом року.

Постійний голод, жахливі умови життя та ранньої праці, антисанітарія, знущання, побої, публічні страти - на відміну від інших в'язнів таборів, Шін ніколи не мав нормального життя до, тож навіть не мріяв про нього... Він ріс з такими ж однолітками, народженими за парканом, чиїми найзаповітнішими бажаннями було наїстися і не бути битими. Хлопець ніколи не знав любові, підтримки, мав величезні проблеми з довірою, а власну матір сприймав як конкурентку за їжу. Саме за його доносом її було страчено разом із братом, коли ті планували побіг...

На жаль, стукацтво для Шіна обернулося власним ув'язненням, новими випробуваннями і тортурами. Якимось дивом у його житті трапилися два добродії, один з яких заклав основи довіри та дружби, а інший спонукав до втечі. Навіть після 3 років на волі, хлопець і досі не знає, було це щасливим збігом чи чиїмось продуманим вчинком. Він і досі має величезні проблеми зі здоров'ям, особливо ментальним, не вміє брати на себе відповідальність і швидко покидає будь-які заняття. Йому важко, бо фізично він вільний, а психологічно й досі там, за парканом, де перебувають тисячі його співгромадян.

Звісно, історія Шіна мене вразила, але більше здивувала історія самої Північної Кореї. Виявляється тисячі північнокорейців майже вільно перетинають кордон із Китаєм, осідаючи не лише у приближених регіонах, а й по всій країні, Південній Кореї та США. При цьому більш ніж півстоліття жодні світові організації чи країни не можуть вплинути на політику уряду родини Кім, на дотримання прав людини чи забезпечення хоча б нормального харчування, умов праці та елементарних санітарних умов для жителів, не кажучи про в'язнів таборів. На фоні цієї книги світова політика щодо війни в Україні виглядає більш зрозумілішою і навіть ефективною.

Це було дійсно морально важко.
Всі ми знаємо про жахіття Гітлерівських концтаборів та радянських ГУЛАГів, але вони проіснували не тривало в часі. А концтабори Північної Кореї існують вже десятиліття (і досі!). Туди не тільки звозять людей, там навіть народжуються нові люди, одразу ув'язненні "за гріхи своїх батьків".

Кілька моїх вражень про книгу...
1. Книга розказує розповідь життя Шін Тон-Хьока. Він перший народжений в таборі, який втік!

2. Чому це дивує? Тому що люди, яких тільки привезли туди, знають ціну втраченого життя. Вони мають з чим порівняти і чому прагнуть повернутись. А от людина народжена в тому режимі немає надії на краще життя, тому що ніколи його не бачила.

3. Шін не є трагічним героєм, якому вдалось вижити. Він відверто бридка людина без базових людських відчуттів (любов, співчуття, родинна прив'язаність), він знає одне відчуття - вижити за будь-яку цінну.

4. Книга легко читається, тому що це не тільки гола статистика та факти тих жахіть. Нам розповідають історію життя та виживання Шіна і поміж це додають багато фактів щодо життя в Північній Кореї (як внутрішнього, так і зовнішньо-політичного становища).

5. (Особисто моя професійна зацікавленість) Нам описують політичне, економічне та суспільне становище країни. Окремо було цікаво читати про обманні страхові операції, які провертала країна. Чітко прослідковується основний принцип страхової системи "не можеш довести протилежне - плати". А щодо Північної Кореї щось довести є неможливим, тому що вона найбільш закрита країна в світі.

Моральна оцінки цієї книги є недоцільною, тому що ніхто не може зрозуміти як це жити, нічого не знавши про те життя, яке ми вважаємо нормальним.

Це дуже потужна історія. Читав декілька років тому, але ті відчуття залишаються до цих пір. Історія як комуністичний режим та прагнення до влади руйнує життя звичайних людей. А скільки ще мовчать?