📌Зазвичай літо - це сонце й спека. Однак для мене літо - це гроза, що насуває і минає. І почуття самотності, яке зостається.©️
📖Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту
🖊Бенджамін Аліре Саенс
🇺🇲🇺🇦Альона Крапка
Кілька останніх днів я провела у компанії цієї книги і це було затишне читання. Справжній YoungAdult, з яким я згадала власні юнацькі роки і водночас подивилася на події очима мами підлітків, якій було що почерпнути у цій історії.
Два літа. Два хлопці, такі різні і схожі водночас. Арі, молодша дитина багатодітної родини, оточений батьками, сестрами, малими племінниками, але самотній і мовчазний. Данте, єдина і залюблена дитина, відкритий до всього світу. Випадкова зустріч цих двох обернулася на справжню дружбу і навіть дещо більше...
Вони разом тусують, плавають у басейні, читають, роблять всілякі підліткові дурниці, набивають ґулі і непомітно із хлопчиків перетворюються на юнаків. Екотон. Напівдіти, напівдорослі. Вони досліджують таємниці Всесвіту, шукають відповіді на складні питання і вчать одне одного важливим речам.
А ще у цій книзі є милий песик і адекватні дорослі, які не лише виховують дітей, а й "ростуть" разом з ними. Може здатися, що це суцільне мі-мі-мі, але ні. Книга зачіпає теми війни, расизму, нетерпимості, ЛГБТ, психічних розладів і под. Вона написана короткими розділами, легкими діалогами, які вкотре доводять, що більшість проблем можна вирішити словами, просто озвучивши їх, а решту допоможе пережити підтримка рідних і близьких.
Однозначно читатиму другу частину, а поки що раджу цю.
#марафонкнигомам
Анонім
Я закохалась у цю історію. Глибоко, несподівано та надовго.
Це не просто дилогія, це дотик до чогось дуже особистого, тихого й важливого. Вона ніби сідає поруч із тобою, коли ти губишся в собі, й каже: «Я тут. Я тебе розумію».
Арі й Данте такі різні, але водночас — дуже близькі. Я бачила себе і в Арі, який мовчить, накопичує, не знає, як дати раду своїм емоціям. І в Данте, який відкритий, світлий, вразливий — ніби сонце, що не ховається навіть тоді, коли болить. Я реально уявляла їх поруч. І так хотіла бути їхньою подругою. Просто сидіти з ними в тіні, пити газовану воду і слухати, як вони говорять про речі, які насправді мають значення.
Це книжка про багато чого — і про кохання, і про дружбу, і про те, як важко знайти себе, коли не знаєш, ким маєш бути. Але найголовніше — це книжка про прийняття. Себе, інших, світу. І вона говорить про це просто, красиво й по-справжньому.
Було багато моментів, які чіпляли настільки глибоко, що я відкладала книжку й просто сиділа в тиші. Бо іноді потрібно трохи часу, щоб переварити, що тебе тільки-но так ніжно, але впевнено обійняли словами.
Кінець змусив мене понервувати. Але він був чесний. І добрий. І світлий.
Я винесла з цієї історії стільки тепла. Що любов — складна, але варта. Що бути собою — страшно, але важливо. Що навіть батьки часом губляться, але вони теж намагаються. І що світ — це місце, де є місце мені, навіть коли я цього не відчуваю.
Я щиро вірю, що кожен має прочитати ці книги. Вони не просто змінюють — вони нагадують, ким ми є.
Анонім
Що перша, що друга книга не змогли мене переконати у своїй правдивості. Якщо коротенько:
спочатку все погано-погано, знову поганою, і знову погано, але ми все зрозуміли і перебороли все це погане і тепер вже непогано. Для мене це дуже пласко.
Хоча я і розумію, як і чим ці історії можуть захопити інших читачів.
Анонім
Котолог
