Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Книга яка далася мені дуже тяжко, після 250 сторінки трішки швидше почала читати. Дуже художня, хотілося перші 250 сторінок скоротити до 200. Тема нелегка, читається багато моментів зі слізьми на очах, було важко. Жорстокість з якою убивали євреїв, нагадує, що зараз так знищують українців, тільки не в таборах, а в своїх домівках, на своїй українській землі. Та сама жорстокість та ненависть росіян до наших дітей і до нас. Жорстокість, яку мій мозок ніколи не зрозуміє. Ніколи раніше не знала про перебування євреїв у сімейних бараках, цікаво було читати, але дуже боліло, що ці діти жили в ілюзії створеній для перевірки Червоного Хреста, і коли вони не приїхали, цих людей знову поділили, і більшу половину знищили в газових камерах. Діта Адлерова є бібліотекаркою в блоці №31 в Аушвіці-Біркенау, в сімейному таборі. Книги заборонені, але дітей навчають в цьому бараці. Місія Діти кожного дня доставляти книги по призначенню, та так, щоб її не спіймали німці. Всього навсього 8 книг у її бібліотеці, але дуже цінні для них, є їхнім скарбом. Потім з'являються "живі книги". Книги, які розповідають з пам'яті для всіх в бараці. Це історія життя та смерті, надії та болю, боротьби та не втратити себе і життя, про силу та слабкості, кохання, дружбу, вірність. Фреді Хірш людина, яка намагалася бути корисним для свого народу, щось зробити в тих страшних місцях для дітей, дати їм прожити хоч якусь радість дитинства. Наставник Едіти, прощаючись він дав їй настанови, які допомогли їй в подальшому в складних ситуаціях свого життя та життя табору. Людина яка мені подобалася, коли він помер у мені зникла надія, що герої виживуть і нарешті будуть звільнені з таборів. Він був мудрим, відважним, спас не одне життя. Діта не вірить у те, що її кумир убив себе, вона почала своє розслідування, щоб дізнатися, що ж сталося ввечері того дня. Правду дізнатися не судилося нікому: чи це був суїцид від страху, чи небажання підставити дітей, які загинуть першими під час повстання, чи навмисне вбивство. Але факти більше вказують на вбивство. Прототипи героїв були написані з реальних людей, в кінці книги є короткі описи як склалось життя у тих, хто зміг вижити.
Анонім
Майже 500 сторінок людських страждань, читати про такі речі моторошно, автор дуже реалістично описує події в концтаборах, але раджу кожному дорослому, це не повинно забутися, книга на реальних подіях. Сцена з книги, мова про Фройда: Він став знаменитим. Завдяки своїй славі йому вдалося втекти з Відня у 1938 році. Група нацистів увірвалася до його кабінету, все розгромила й забрала тисячу пʼятсот доларів. Дізнавшись про це, він зауважив, що ніколи не брав таку велику суму за один візит. Фройд знав багатьох упливових людей. Попри це, йому не дозволили покинути країну і переїхати до Лондона разом із дружиною та донькою, поки він не підписав заяву, де підтверджував, що нацистська влада добре ставилася до нього, і життя у Відні було чудовим завдяки Третьому Райху. Утім, він попросив зробити приписку в кінці документа, бо текст вийшов дуже лаконічним. Ось що він додав: «Від душі рекомендую гестапо всім людям». Нацисти були в захваті. Вони нічого не тямлять у єврейському гуморі. Для німців гумор — це лоскотання пʼят.
Анонім
«Бібліотекарка з Аушвіцу» – це книга, яка розриває серце на шматки, залишаючи в грудях важку пустку. Це не просто роман, це крик душі про хоробрість, надію і силу людського духу, які виборюють своє місце навіть серед пекла. Діта Краус – 14-річна дівчинка, яка стає хранителькою найціннішого скарбу у місці, де людське життя не варте й цента – книжок. Вона не воїн, не політик, не відома особистість. Вона – просто дитина, яка вірить, що навіть у світі, де смерть ходить поміж бараків, слово має силу змінювати реальність. Читаючи цю історію, я відчувала, як стискаються легені від жаху і несправедливості. Кожна сторінка – це біль, кожен діалог – це страх, кожен погляд Діти – це відчай, загорнутий у хоробрість. Вона не опускає рук, не втрачає надію, навіть коли навколо – темрява, від якої немає порятунку. Але найстрашніше те, що це не вигадка. Це історія, яка відбувалася насправді. Це життя, яке не мало бути втрачене. Це діти, які мали б рости, сміятися, любити, але замість цього вчилися виживати там, де вижити було майже неможливо. Ця книга залишає після себе сльози, злість і величезну порожнечу в серці. І головне – змушує не забувати. Бо забуття – це друге вбивство тих, хто пройшов через Аушвіц.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях