Я дочитала трилогію «Червона Зима». Якщо порівнювати, то третя частина - «Безсмертний вогонь», мені сподобалась найбільше. Певно тому, що я вже адаптувалась до авторського стилю, і сприймала її в більш «анімешному» стилі, ніж в книжковому. Якось так сталось, що вже декілька книжок підряд, в мене асоціюються з аніме серіалами. Мене це трохи хвилює, чи це я підсвідомо обираю такі книжки, чи це всі новинки в фентезійному жанрі наслідують (в хорошому сенсі слова) аніме серіали.
Але повернусь до книжки, «Безсмертний вогонь» виглядає більш напруженіше ніж перші дві книжки. Історія сягає своєї кульмінації, більшість сюжетних лінії добігають до свого логічного кінця. А фінальна битва на Небесному мосту, де небесні амацукамі сонця і землі Ідзанамі та Ідзанаґі, зійдуться в двобої з чотирма земними куніцукамі стала достойним закінченням цієї непересічної історії. Трагічне кохання смертної головної героїні і, як виявилось, безсмертного куніцукамі вогню Інарі, до останнього тримали в напруженні. Розділ де безсмертний куніцукамі жертвує своїм життям заради свого кохання до смертної, став би дуже драматичним фіналом… СТАВ БИ… Якби не закони «анімешного» жанру. Нappy end, де головна героїня Емі раптом стає безсмертною і поєднується з відродженим Інарі, особисто мені, видався явно надуманим і зовсім не логічним.
І взагалі, вся трилогія нагадує собою хороший аніме серіал. Це і «арочна» динаміка сюжету, що більш властива для манги, ніж для звичайної книжки. Постійні вставки «аніме-фансервісу», як то оголені дівчата бакенеко з котячими вушками і хвостиками, чи фестиваль феєрверків під які цілуються головні герої, чи уїк-енд на побережжі океану. Ці вставки взагалі не мають прямого впливу на сюжет, і таке відчуття, що вставлені тільки для того, щоб були. Ніби, авторка навмисно намагалась виставити на показ, ось цю, «анімешність» книжки. Не скажу, що це погано, але мені не сподобалось.
Якщо говорити окремо про динаміку, то всі три книжки можна розбити на 12 сюжетних арок, плюс початок і фінал, які, зрозуміло чому, вибиваються з класичної побудови «арки». Кожна арка приблизно однакова по об’єму, і по структурі - це «отримання завдання – пошук – долання перешкод – битва з босом - відпочинок». Така кількість однотипних «арок» робила сюжет трохи затягнутим і передбачуваним. А декілька з них взагалі не несли жодного розвитку, і таке відчуття, що були додані для об’єму. Я порахувала, можна спокійно викинути 4 арки без сильного впливу на сюжет книжки. Одну в першій, дві в другій, і одну в третій книжці.
Та все ж трилогія мене чимось зачепила, я не шкодую, що її прочитала. Історія добре балансує між епічною фентезі та глибокими людськими емоціями, торкається важливих тем пожертви, честі і самопізнання. Поєднання епічних битв, інтриг між камі та йокаями, та досить глибоких особистих історій героїв, виглядає досить оригінальним. Я впевнена, що прихильники японських манга та аніме серіалів з захопленням поринуть в цю історію. І хоча не все мені в ній подобається, загалом трилогія здалась мені досить цікавою і захоплюючою.
Щиро Ваша #Клякса