❤️🩹Відчуття опісля читання цієї книги такі, що хочеться розлущити гранат, налити в напівпрозорий келих ожинового вина й прожити вкотре підняті тут теми. Бо в цій історії вдосталь всього: густої невідомості, свіжозрізаних лілій, бутонів складених парасольок, дощу, любові, пошуків себе, тривання у моменті🧶
📖Головна героїня – Миша: дівчина їде навчатися у Польщу🗺У Києві залишає маму, котра виховувала її з бабусею, закоханого у неї Тимченка, знайомі вулиці й силуети тіней на стінах кімнати. Хлопець, з яким ділили квартиру, дитячі травми і мрії навпіл. Ось як він постає у її думках:
✒️"У Тимченка не кров, а справжній антрацит. Він перший у родині перейшов на українську і звіріє, коли його питають, чи не з Галичини він, чи де так гарно хлопець навчився української. Тоді Тимченко тлумачить по складах: "Я народився в Хрустальному. Знаєш, що таке Хрустальний? Знаєш, що таке схід, що таке Луганщина, знаєш? А там така довкола Галичина, що ну ти тільки спробуй мене запитати ще раз. Звідти німців погнали й росіян виженемо". У ці миті, а ній прокидається щось антрацитне, щось шахтарське. Ну, або Миші так хочеться думати".
❤️🩹Він відчуває своє коріння, прагне намацати його, створити способом гніздування бодай у вивірених їй мріях. А що? У мріях можна будувати дім, покривати його вохристою черепицею, заповнювати балкон кашпо зі червоними бегоніями, підійматись гвинтовими сходами на горище:
✒️"У такі миті Тимченко будував для них дім. Це місце не було абстракцією, він знав усе про відтінки кольорів стін і їх зміни упродовж світового дня: як сонце відбивається в скляних дверцятах книжкової шафи й кидає прямокутні відблиски на кути стін, на підлогу. Де бігатимуть діти й коти. Як пахне фарба, як висихає в остиглій після вересневого дня кімнаті, де буде маленький бар для їхніх вигаданих друзів".
🏠Жінка, у сім'ї котрої вона орендує житло закордоном – Патриція. Граціозна, вишукана. Їй пасуть кардигани з роговими ґудзиками, любов до себе, котрої вчиться хай і зі запізненням. Зрештою, кожен день вдалий, аби здійснити рестарт і таки навчитись любити себе. Вона перестає фарбувати волосся, аби вгодити чоловіку, стає червоними прапорцями встеляти його "ти повинна".
🪡Патриції хочеться вдихати аромат улюблених лілій, занурювати долоню у посріблене волосся, дивитись як сиві пасма вібрують хвилями по декольтованій спині. Хочеться вдихнути наповну, без визначених кимось обмежень.
📖🧶❤️🩹У цій книзі багато щему, мігрантів і їх відшліфованих монтажем до стану напівправди історій, питань і відповідей про вегетаріанство. Тут багато про жінок, які шукають світло у торшері біля смітника, шукають дорогу під відсвіти світлофорів. Шукають, аби не знайти кінцевий пункт, а радше не загубитись у чужому.
Анонім
Нерухомість чи дім?
Вічно актуальне питання приналежності до дому постало ще більше гостро для українців: для когось у 2014, для когось - у 2022. Чи можна розрахувати на те, що хтось зрозуміє що таке дім для іншого, навіть найбільшого?
Головна героїня цієї книжки ще до повномасштабної війни, ще до епідемії ковіду вирушає до Польщі працювати. Її наукова спеціальність дозволяє отримати роботу консультанткою соціального проєкту. Цей проєкт про біженців знімає знаменитий балканський журналіст Мілак. І вона їде, залишивши вдома, у Києві, Його. Тимченка. Юнака, який так довго шукав дім після початку війни на рідній Луганщині. Омріював свій майбутній дім у деталях і знайшов дім справжній там, де вона. Але чи знатні стосунки пережити відстань? Чи тут нерухомість і в іншому значенні - як відсутність руху, зокрема між ними обома?
Миша вивчає чужу країну: знімає житло над квартирою орендодавця, знайомиться з колегами. Захоплюється харизмою і розкриває таємниці. Хоча які там таємниці у сімейному насильстві? Дуже часто оточуючі бачать і розуміють, та закривають очі на чужі страждання. Господиня квартири, Патриція, теж переживає стабільну нерухомість - втрачає те, чого найбільше прагне, і втікає від реальності у ілюзорний світ. Дім у Португалії, картинка щасливої родини з коробки печива. Дім насправді не дім, а окрема іронія - бізнес у сфері нерухомості.
Ми стаємо свідками зіткнення різних доль, зародження і згасання почуттів, розчарування, амбіцій, викриття, злочину, втрати, розгубленості. Пошуку Дому.
І бачимо уривки з роботи Мілака і компанії: інтерв'ю з біженцями до і після монтажу. І це ще один момент, який особисто мене дуже б'є під дих: перекрутити, спотворити чужі слова, відверті відповіді. Окрім байдужого небажання зрозуміти людину іншої національності ми бачимо поступову сповзання від документального соціального проєкту до протилежної за змістом речі - виокремлення "їх" в окрему, чужу групу.
Книжка переповнена важливими темами: академічний і мистецький плагіат, відповідальна журналістка і соціологія, психологічна підтримка, сімейне насильство.
І питаннями, на які важливо знайти відповідь для себе: де твій Дім? І з ким ти його хочеш збудувати?
Анонім
Котолог
