Андрій Гулкевич

Книга розпочинається напрочуд звичайно. Перші розділи розповідають про звичайного директора звичайнісінької, не надто успішної школи обласного центру десь на Західній Україні. Час дії - постсовковий період з усіма його характерними рисами. Чомусь при читанні одразу уявилась моя школа. Проковтнула книгу за вечір.

Головного героя твору, Олексія Ярошевича, спіткають нещастя та негаразди. Спершу помер батько. Ця звістка засмутила чоловіка, хоч вони мали не надто хороші стосунки і практично не спілкуватися останніми роками. Попри це Олексій не надто хотів приймати батьків спадок - чималу суму грошей та старий маєток у рідному містечку. Але несправедливе звільнення його з посади і втрата дружиною роботи спонукали змінити рішення, адже подружжя мало дбати ще й про двох дітей-школярів. Саме з переїзду сім'ї Ярошевичів звичайна історія поволі починає перетворюватись на історію жахів.

Старий маєток завжди лякав учителя. Він здавався похмурим, лихим, містичним. Та й історія самого містечка Темний Гай була оповита таємницею: ніхто достеменно не знав, чому містяни стратили його засновника - австрійського барона Штаймера, попри те, що він уславився як великий меценат. Докопатись до правди Олексію свого часу так і не вдалось, а її з'ясування після переїзду геть його не потішило.

Виявилось, що разом з маєтком учитель успадкував і зобов'язання перед древнім злом: могутня, практично невразлива і безсмертна істота стала господарем Олексія через пакт, укладений півтора століття тому його предком. Служити носферату в обмін на захист й достаток до кінця свого життя і передати служіння в спадок своїм дітям - ось яка доля була йому приготована. Перед чоловіком став нелегкий вибір: життя може стати медом, гроші потечуть рікою і ні в чому не знатиме відмови, проте ціна цьому - майбутнє сім'ї і його душа. Альтернатива ж - боротьба з підступним давнім злом, що не знає жалю.

Історія вийшла захопливою та оригінальною. Динамічний сюжет не давав заскучати, а напруга другої половини книги не спадала ні на мить. Спершу звичайний, спокійний плин розповіді набував все швидших темпів, роблячи її все більш похмурою, кривавою, містичною та страхітливою. Не раз мені згадувались і Дракула, і Ван Гелсинґ, і навіть окремі епізоди з фільмів "Від заходу до світанку" і серіалу "The Strain". Несподівані повороти сюжету постійно тримали інтригу. І все це в напрочуд реалістичних декораціях.

Персонажі книги вийшли "живими", зі своїми особливостями та вдачею, хоча здебільшого й описувалися не надто детально. Цікаво прописані і Ярошевичі, і члени ордену Небесного Світла, і вампіри. До речі, дуже зацікавила історія їхнього походження та класифікація за видами та здібностями. "Я - наступна ланка у ланцюгу еволюції - Homo Superio. Моя могутність дорівнює могутності богів стародавньої Греції. Поранити мене майже не можливо, я паную над стихіями, що не підвладні людям, здатний зцілювати смертних і повелівати ними."

Протистояння слуги й господаря, боротьба служителів ордену і створінь пітьми - бій світла та темряви, небес і пекла. Наче й не нова ідея, але оригінально обіграна. Події останніх розділів змогли неоноразово здивувати та й розв'язка не стала безхмарно щасливою. Епілог ніби натякає на продовження чи, принаймні, залишає відкритий фінал. Книга дуже сподобалась.